Читали багато: хто цитував рядки улюблених поетів-кпасиків, хто — із власного авторського доробку. Були ті, хто вперше наважився продемонструвати публіці визріле в душі.
З'ясувалося, що пише сучасна молодь, як іїї попередники багато століть тому, здебільшого тоді, коли сумно, боляче і самотньо. Щастя рідше виливається на папір, бо ним хочеться насолодитися самому. Пишуть про кохання, яке ранить і захоплює. Про сенс життя, котрий полягає в тому, аби просто його шукати і до нього йти. Пишуть для того, аби так вибачитися перед тим, кого образив.
Була це поезія інтелектуальна і чуттєва, складна і недовершена. Але щира. І тому заслуговувала на слухача.
Розходилися неохоче. Домовилися зустрічатися частіше. Щоб теплих приязних вечорів за чашкою чаю в зими стало більше.
