Ще в народі його називають святом Василя, Маланкою, Щедрим вечором або Другою Кутею. На Закарпатті є цілий ряд традицій та обрядів, яких іноді дотримуються і сьогодні.
Оксана ТИХОВСЬКА, доцент кафедри української літератури УжНУ
На Закарпатті є своя специфіка святкування Різдва, оскільки тут випікався такий ритуальний хліб, Карачун, але на Різдво він не з’їдався, а на Старий Новий рік. І з’їдали після того, як господар його «скупав». Умовно кажучи, в лапках. Він ішов з тим карачуном по воду, набирав воду, повертався до хати і лише після того всі члени родини ламали цей Карачун на частини і його з’їдали. Дивилися за погодою. Наприклад, якщо в цей день світило сонце, вважалося, що буде гарний урожай, якщо вночі було зоряне небо, вважалося, що буде гарний урожай і різних ягід.
Від Святого Вечора до Старого Нового Року підлогу ніхто не підмітав, аби не вимести з хати щастя та долю. Підмітали аж вранці 14-го січня, а сміття складали на одну купу і розкидували під кожним деревом у саду, після чого ці купи підпалювали. Вважалося, що тоді дерева добре плодоноситимуть цілий рік.
Оксана ТИХОВСЬКА, доцент кафедри української літератури УжНУ
Ще одна така цікава річ, пов’язана з дівочими ворожіннями. Дівчата на Катерини на початку грудня зрізали в саду гілочку вишні і ставили її до води. І чекали Старого Нового року. Якщо ця гілочка вишні зацвіла, це означало, що і дівчина зацвіте, тобто вийде заміж. Бо на весіллі є деревце-гільце. Дівчат заквітчували і це знаменувало власне весілля.
З настанням сутінок 14-го січня у кожній хаті лунали співи щедрувальників. Вони були перевдягнені у карнавальні костюми. Найчастіше зустрічалися образи Маланки, Василя, кози, діда з бабою та циган. Бажали вони усій родині здоров’я, щастя та добра у новому році, а далі просили винагороди