У Вільшанському дитбудинку на Закарпатті дітьми не просто опікуються, їх "ставлять на ноги"

ШОКУЮЧА ЗУСТРІЧ

Перші враження приголомшують. У першому корпусі перебувають найменші вихованці дитбудинку — дітки із вродженими фізичними та розумовими вадами, котрі, можливо, не усвідомлюють своє існування. Видовище не для людей із слабкими нервами: неприродно скоцюблені, зігнуті, нещасні у своїй безпомічності лежачі й сидячі людські створіння... У палатах чистенько і світло. Няні й виховательки, виконуючи свій гуманний обов'язок, не тільки заради заробітку, але й з душевного співчуття, заслуговують найвищих похвал. Бо намагаються дарувати дітям те, що їм не дали їхні рідні. Маленькі невинні, що народилися скаліченими і що від них відмовилися їхні батьки.

Перший вихованець був зарахований до закладу в кінці листопада 1961 року. А сам дитбудинок розпочав своє функціонування у приміщеннях колишнього ГЕСбуду і був розрахований на 100 ліжкомісць (зараз їх 200). З 1974 року інтернат очолює Іван Бігунець, організатор від природи. Саме за його керівництва у сиротинці відкрито

новий корпус, розведено домашнє господарство, збудовано й обладнано кілька майстерень...

«Те, що я побачив, вперше прийшовши сюди, навіть не вразило, а шокувало, — ділиться спогадами Іван Бігунець. — Парового опалення не було, обігрівали дровами, через дим не видно було нещасних дітей. Протікав дах, від чого замикало електропроводи. Відсутня каналізація. На подвір'ї валялися 24 здохлі свинячі трупи... »

Відтоді вже тридцять три роки Іван Федорович на цій відповідальній посаді. Під його керівництвом дитбудинок невпізнанно змінився. І став найкращим серед 469 будинків-інтернатів такого профілю на Україні.

ЖИТТЄВІ БУДНІ ОБДІЛЕНИХ ДОЛЕЮ

На жаль, не обходиться й без проблем. Двічі паводок нищив не тільки подвір'я закладу, але й приміщення, водопровід, склад...

«Тішить, що є люди, котрі не залишають нас наодинці з бідою. Ми, в свою чергу, не цураємося жодної допомоги: ні від влади, ні від благодійних фондів, ні від релігійних конфесій...» — розповідає директор.

Дитбудинок сам забезпечує себе харчовими продуктами, хоча и не повністю. Мають своїх корів та свиней, а на півторагєктарній ділянці вирощують овочі та фрукти. Словом, справжня працьовита родина.

Допомагають і благодійники—не лише хлібом насущним, а й упровадженням новітніх медичних технологій. Французькі спеціалісти «Комітету медичної допомоги» поділилися цінним досвідом багатоступеневої системи реабілітації, завдяки якій 70

дітей піднялися на ноги і згодом почали розмовляти!

«Такого досвіду реабілітації не має жоден подібний заклад в Україні, — каже Іван Бігунець. — Нині вже більше п'ятнадцяти відсотків наших вихованців уміють писати і читати».

Працівники Вільшанського дитбудинку-інтернату працюють над тим, щоб використовувати й розвивати в дітях життєво необхідні навички, аби вони могли самостійно жити та працювати в колективі.

Не можна не згадати й про інші досягнення вихованців, зокрема у художній самодіяльності. Учні побували з гастролями не тільки в Україні, а й за кордоном. Активно беруть участь у різних фестивалях та концертах.

Зроблено і робиться для інвалідів чимало, але директор не заспокоюється, намагається дивитися вперед. Наразі в нього чимало планів — вистачить ще на декілька років. Головні — можливість перейти повністю на забезпечення власними продуктами харчування, облаштування нових виробничих майстерень тощо. А ще — зведення невеличкої каплички, аби діти мали можливість духовного розвитку.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати