Трудова міграція закарпатців, або Що поставить Шенген: кому чи крапку?

Директор Закарпатського облцентру зайнятості Юрій Фущич

 Коли ж Європа почала відкривати на кордонах «вікна», трудова міграція дістала новий імпульс. Тим паче, що великі промислові підприємства, лісокомбінати, меблеві фабрики, а також колгоспи й радгоспи наказали довго жити — й тисячі людей залишилися без роботи. Але закарпатець не був би ним, якби не знайшов справу для своїх беручких рук...

Нашого цвіту — по білому світу

— Масове безробіття болісно вдарило й по закарпатцях, — каже директор Закарпатського облцентру зайнятості Юрій ФУЩИЧ (на знімку). — Проте близькість кордонів з Угорщиною, Словаччиною, Чехією, навіть Польщею та Румунією, цей удар дещо пом’якшила. Спершу — завдяки «човниковому» бізнесу. Займатися ним почали навіть ті, хто ніколи ніяких стосунків із гендлярством не мав. Дехто, здобувши первісний капітал, започатковували власну справу. А багато хто, щоб утримувати сім’ю, навчати дітей, почав шукати роботу в близькому зарубіжжі. Бо у Словаччині, Чехії чи Угорщині інженер у ролі підсобника на будівництві міг заробити значно більше, ніж отримував до того на рідному підприємстві. А от зробити це легально, хоча б на кілька місяців, удавалося небагатьом. Люди зверталися до посередників, які за певну платню оформляли документи, здебільшого туристичні, на право в’їзду до сусідніх держав та знаходили там роботу. Звісно, нелегально. Це влаштовувало й роботодавця: співвітчизники працювали на найважчих роботах, а платили їм менше, ніж своїм. Про якийсь правовий чи соціальний захист не йшлося — нелегал є нелегал. На нього полювала поліція, його ошукували «клієнти», рекетували свої ж «землячки» на вокзалах чи навіть у поїздах під час повернення додому із заробленими кронами, форинтами чи доларами.

— І якими були обсяги нелегальної міграції?

— На це запитання точної відповіді не дасть жодна статистика. Відомо лише, що на той час рівень зайнятості населення в області був одним з найнижчих в Україні. Нині ситуація кардинально змінюється. Тепер він сягає 60 відсотків при загальноукраїнському показнику 58,5. Незайнятими у виробництві, за офіційними даними, залишається 53,2 тисячі краян. На обліку в обласному центрі зайнятості їх перебуває 17 750, статус безробітного мають 17 182 особи. Слід наголосити, що за десять місяців нинішнього року наша служба працевлаштувала на 8 тисяч осіб більше, ніж торік, а рівень зареєстрованого безробіття знизився на 2,3 відсотка. Близько 7 тисяч таких осіб зайнято на громадських роботах, до 5 тисяч охоплені професійним навчанням. Після набуття іншого фаху до 70 відсотків знаходять роботу. До того ж чудові результати дає стажування на майбутньому робочому місці — сто відсотків наших підопічних залишається там працювати. Ринок праці в області упродовж року забезпечує від 3 до 5 тисяч нових місць. Така ситуація вважається стабільною, і кількість незайнятого населення рік у рік скорочується. Рівень безробіття, за офіційними даними, знизився до 5,9 відсотка проти 6,6 в Україні. Передусім — завдяки роботі із залучення інвестицій у розвиток різних галузей економіки. Досить назвати такі підприємства, як «Фішер», «Єврокар», «Джейбіл», «Флекстронікс», а також цілу низку підприємств легкої промисловості, що зосереджені здебільшого в обласному центрі, Ужгородському районі та місті Мукачевому. Тут людей на роботу довозять вже й з інших населених пунктів. Дефіцитними стають і професії електрогазозварників, верстатників, наладників, водіїв. Нині вакантними є понад 3 тисячі робочих місць, у тому числі й на численних малих підприємствах. Утім, на багатьох із них зарплатня нижча від прожиткового мінімуму, на окремих вона — частково «конвертована». Тому її треба детінізувати.

Свій попит на ринку праці диктує й розвиток туристично-рекреаційної галузі. А це — не лише кухарі, офіціанти та продавці, а й фахівці з туризму. Тому стосовно ринку праці ведемо гнучку політику. Для того, щоб детально вивчити їхню реальну потребу на сьогодні і перспективу, спільно з управліннями облдержадміністрації проводимо виїзні засідання колегії, маємо тісні стосунки з навчальними закладами. Зокрема, в Ужгородському національному університеті почали готувати фахівців із туризму.

— І все ж, скільки закарпатців працює за межами України?

— Може, 100 тисяч. Найбільше — в Росії, Словаччині, Угорщині, Чехії та Італії. Є наші заробітчани і в Іспанії, Португалії, Литві, Латвії, Естонії, Німеччині, Ірландії, Австрії, Франції, Греції, США, Канаді, Ізраїлі. Основні сфери, в яких зайняті закарпатці, — будівництво, легка промисловість, побутові й транспортні послуги, сільське господарство. І тільки одиниці — в освіті та медицині. Найбільше заробітчан — у тих сільських районах, де нема великих промислових підприємств. Під час опитування, проведеного у школах області, виявилося, що кожна п’ята опитана дитина на певний період залишається без батьківської опіки, а в Тячівському районі — кожна друга.

«Вернися, жінко, додому...»

— Зі вступом наших найближчих сусідів — Угорщини, Словаччини і Чехії — до Шенгену, ситуація, очевидно, ускладниться навіть попри так званий малий прикордонний рух?

— Вважаю, що так. Бо прикордонні служби цих держав стануть службами ЄС та Шенгену. Угоду про малий прикордонний рух, під дію якої потрапило 384 населені пункти 50-кілометрової прикордонної смуги, нині маємо лише з Угорщиною. А от офіційної угоди про працевлаштування нема. Не продовжено її з Чехією. Стосовно Словаччини — така угода є, але ще й досі на розгляді інша угода — про малий прикордонний рух. Проте, вважаю, ці неув’язки — тимчасові. Вони мали б частково вирішитися і в рамках програми добросусідства «Угорщина—Словаччина—Україна», що передбачає тісніше співробітництво між Закарпаттям та прикордонними областями. До речі, на Закарпатті працюють іноземці з різних країн, в основному — зі Східної Європи. Здебільшого — на підприємствах, що створені іноземними інвесторами або на тих, що є у спільній власності з українськими суб’єктами господарської діяльності. Міжнародну автотрасу «Чоп—Київ» на території області реконструювали македонці. Щодо легального працевлаштування українців, то відповідну угоду маємо тільки зі Словаччиною. Діють три види квот: довготермінова — на один рік, короткотермінова — на 6 місяців, а також за відрядженнями з українських фірм у межах господарських та торговельних угод. Ці квоти загалом по Україні становлять відповідно 200, 300 та 1800 осіб. Звісно, що вони мізерні й вичерпуються достроково. Приміром, на цей рік довготермінова квота використана ще в лютому. Разом з тим від словацьких роботодавців надходять численні заявки на працевлаштування наших громадян. Ось і в жовтні директор однієї зі словацьких фірм запропонував на наступний рік закарпатцям роботу на будівництві та в сільському господарстві. Це ще раз підтверджує необхідність збільшення не лише квот для наших співвітчизників, а й спрощення процедури оформлення візових документів, створення консультаційних центрів, які надавали б інформаційні та інші послуги з питань працевлаштування, створення банку вакансій та перелік підприємств, що готові надати роботу громадянам України. Вважаю, що часткове фінансування цих послуг мали б проводити роботодавці. І, звичайно, вкрай необхідний гарантований соціальний та правовий захист українців. Бо ті, хто виїжджає в зарубіжжя, хай і близьке, за туристичною путівкою чи гостьовою візою і влаштовується на роботу нелегально, такого захисту позбавлені. Над ними постійно висить дамоклів меч депортації. Та й зарплата в них набагато нижча від легальних робітників.

— Із початком масової трудової міграції нового змісту набула відома пісня «Червена ружа трояка». Бо «за Дунай» у пошуках роботи пішли і жінки, й чоловіки.

— Ринок праці дає можливість шукати роботу там, де за неї більше платять. Нікого не дивує, приміром, те, що словаки, чехи чи поляки працевлаштовуються в багатших країнах. Але там трудова міграція легалізована, тобто ті, хто виїжджає на роботу до Австрії, Німеччини чи інших країн Європи, мають і правовий, і соціальний захист. Не треба робити особливої трагедії з того, що трудова міграція — реалії часу. Бо й нашого висококваліфікованого фахівця ті тисяча чи півтори тисячі гривень, які він заробляє в Україні, з огляду на інфляцію нині не влаштовують. А ще ж треба дати дітям освіту, що теж влітає в копійку, бо навчання — платне. Тому й нашій державі слід зробити все, аби ті її громадяни, котрі виїжджають на роботу в зарубіжжя, мали відповідний статус і захист. Тим паче, що вони привозять в Україну зароблені тяжкою працею гроші.

Але давайте про інше. Маю на увазі українських заробітчанок. Опитування серед школярів засвідчило, що в окремих сім’ях на заробітки виїжджають і батько, і мати, а діти на цей період залишаються під опікою бабусь та дідусів. Звичайно, явище це нормальним вважати не можна. Оскільки мати завжди була, є і буде берегинею в сім’ї, держава насамперед мала б потурбуватися про забезпечення її роботою і гідною зарплатою вдома.

...Поки матеріал готувався до друку, в Ужгороді відбувся міжнародний «круглий стіл» експертів «Малий прикордонний рух: відповідь на виклики Шенгену». Зініціювала його регіональна філія національного інституту стратегічних досліджень. Надзвичайний і Повноважний посол України в Словаччині Інна Огнівець наголосила, що контроль на кордонах стає жорсткішим. Пов’язано це з тим, що у старих і нових членів Шенгену — різні погляди на східний кородон. Перші бояться потоку неконтрольованої міграції і контрабанди, а другі хочуть зробити кордон дружнім. Почастішали скарги на необґрунтованість вимог щодо додаткових документів на оформлення візи. Йшлося і про те, що, можливо, адекватним було б скасування рішення про безвізовий в’їзд європейців до нас. Консул України в Ніредьгазі Ален Панов наголосив, що поки дипломати говорять гарні слова, ми відчуваємо ставлення до нас, як до людей третього сорту.

Оптимістичною була прес-конференція за участі представників делегації Пряшівського самоврядного краю Словацької Республіки та голови обласної державної адміністрації Олега Гаваші. Відбулася вона в Ужгороді після зустрічі робочих груп сусідніх областей, було підписано угоду про співробітництво на наступний рік. Керівник Пряшівського самоврядного краю Петер Худік на запитання «Голосу України» відповів, що проблеми трудової міграції, а відтак — браку кваліфікованої робочої сили є і в Словаччині. Найближчим часом в Ужгороді відбудеться спільний бізнес-форум, на якому будуть представлені інвестиційні проекти Пряшівщини та Закарпаття.

— Його мета, — наголосив Олег Гаваші, — створення нових робочих місць із гідною зарплатою і в Пряшівському краї, і на Закарпатті. Є всі підстави сподіватися, що до кінця року між Україною та Словацькою Республікою буде підписано й угоду про малий прикордонний рух.

...Проте диригуватиме процесом, звісно, Шенген. Отже, слово про те, карати чи милувати українських заробітчан, — за ним.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати