Ужгород недоступний для інвалідних візочків — мами особливих дітей

Ужгородка Лариса Воєводіна, мама особливої дівчинки, завдяки власній наполегливості та за допомогою соціальної мережі домоглася, аби на одному з найбільш активних пішохідних переходів в центрі міста облаштували пандус. Бо ж висота тротуару сягала 34 см, а це для перевезення дітей у візочках – дуже велика перешкода. 

«Пандусів у нас нема взагалі. А там, де вони є, то вони або під дуже великим кутом, тобто фізично неможливо… або вони зроблені з такого матеріалу, що візочок ховзається. Або вони зроблені на такій ширині, що жоден візочок – ні дитячий, ні дорослий, – не попадає у ці полози. Нормальних пандусів, я думаю, штук 10 у всьому місті», – сказала Лариса Воєводіна.

Елементарне спостереження пітверджує: подібних (необлаштованих) переходів в Ужгороді – не один і не два. Синові Любові Чуп – 20 років. І увесь цей час жінка перевозить його у інвалідному візочку.  Каже: виходить у місто за крайньої потреби, адже пересуватися дуже важко.

«Містом не зручно пересуватися. Ти піднімаєш коляску… Добре, перед піднімеш, але зад тобі треба наддняти повністю з дитиною, тих 80 кг тобі треба на колясці підняти. Є доріжки, на які ти мусиш переднім колесом заїжджати, а потім всім тілом, всією вагою ту дитину піднімати… І поки ти довезеш його до під’їзду, то уже нічого не хочеться», – поскаржилася жінка.

У Світлани Йолич – двоє дітей. Старший, 12-річний, Михайлик через прогресування хвороби ось уже 2 роки у візочку. Півторарічна донечка їздить у звичайному дитячому. Тож питання непристосованості міста для пересування представників маломобільних груп громадян для жінки – одне з першочергових. Світлана Йолич нарікає як на установи, які не мають відповідно облаштованих входів, пандусів та ліфтів, так і на міські тротуари. «Ось у нас відкривається мало не кожен день щось нове: аптека, магазин, дитячий центр розвивальний… Де пандуси? Ну як туди заїхати? Добре, не інвалідна коляска, а дитина – рік, два, три… Вони ж в колясочках! Тягнути на колясці, а вниз спускатися – голова отак дитині скаче в тій колясці… Хто дає дозвіл?.. Аптека, кажу, кнопка… наверх там є 5 сходинок і кнопка для людей з особливими потребами. Ну як та людина дістане до тієї кнопки?», – поділилася Світлана Йолич із слухачами «Громадського радіо».

Із питанням «Хто дає дозвіл на встановлення пандусів із явними порушеннями усіляких норм і чи існує механізм покарання порушників?» «Громадське радіо» звернулося до головного  архітектора Ужгорода Олега Боршовського. За його словами, управління архітектури у цьому питанні практично не має важелів впливу.

«Раніше у 2004-2006 роках архітектура видавала архітектурно-планувальне завдання, де були вимоги щодо забезпечення заходів, після того ми здавали об’єкти в експлуатацію, де була певна комісія. Перевіряли, чи відповідають всі вимоги по тих питаннях, ставили свій підпис. Тобто ми могли контролювати. Коли змінили законодавство, на сьогоднішній день управління архітектури міської ради приймає рішення тільки в зазначенні містобудівних умов та обмежень щодо доступу маломобільних груп населення, і проектна організація має ці  заходи всі запроектувати. Після того перевірити, чи вони це зробили, чи не зробили в проектній документації, ми не маємо можливості. І другий момент: коли здають об’єкт в експлуатацію, вони теж декларативним характером. Вони пишуть в інспекцію державного будівельного контролю, що даний об’єкт виконаний і реєструють. Немає ні комісій щодо прийняття об’єкту в експлуатацію… тому йде таке питання, що ми не можемо проконтролювати», – прокоментував головний архітектор Ужгорода.

В Інспекції державного будівельного контролю в Закарпатькій області, яка, по суті, і повинна відповідати за дотримання державних будівельних норм, дали схожу відповідь. Тобто: облаштований пандус на об’єкті чи ні, а також яким саме він буде залежить від свідомості будівельника та безпосередньо замовника. У виняткових випадках, якщо людина подасть заяву в інспекцію, де наголосить на порушенні її прав на пересування, представники інспекції зреагують. Щоправда, якщо заява буде подана впродовж перших трьох місяців з моменту здачі будівлі в експлуатацію. У інших випадках, стверджує заступник начальника управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Закарпатській області Володимир Цех, є варіант звернутися до суду, довести, що це – дискримінація та обмеження прав певної категорії громадян, і тоді домогтися вирішення питання.

«Існує такий спрощений порядок – декларативний метод. Початок будівництва об’єкту – ми документацію не бачимо,  його здача – декларація про готовність. Все йде в декларативному виді. Там лише написано. Ми ж на об’єкти не виходимо. І не маємо права виходити й перевіряти. Якщо хтось поскаржиться на об’єкт, який зданий (і то лише три місяці ми, після здачі в експлуатацію, можемо перевірку робити. Якщо там не виконані умови для забезпечення маломобільних груп населення, то можемо покарати і змусити. А по іншим об’єктам не маємо права ніякі дії робити», – зазначив Володимир Цех.

Оскільки на початку вересня Ужгород в рамках децентралізації отримав повноваження держархбудконтролю, ці питання тепер вирішуватиме відповідний структурний підрозділ міської ради. Начальник відділу, Олександра Зотова, визнала, що проблема необлаштованості пандусів на об’єктах дійсно існує. І запевнила, що тепер представники відділу державного архітектурно-будівельного контролю перевірятимуть об’єкти, але все ж багато чого буде залежати від активності громадян. Тобто чи звертатимуться вони зі скаргами.

«Будемо безпосередньо одразу реагувати, тобто не буде вже відтерміновуватись сам процес розгляду скарги. Ми обов’язково вийдемо на об’єкт, переговоримо з власником тих чи інших приміщень і вже тоді можемо писати приписи щодо тих чи інших порушень», – сказала Олександра Зотова.

Тим часом в Ужгороді побував Дмитро Щебетюк, співзасновник проекту Доступно.UA. За його словами, владі найзахіднішого обласного центру треба серйозно постаратися, аби місто стало доступним як для людей з особливими потребами, так і загалом для громадян.

«Ужгород такий-собі… такий, в принципі, як і більшість міст України. Практично, крім понижень, тут самі тротуари такі розбиті, що не те, що на візочку важко пересуватися, а й ходити людям на каблуках і взагалі. Бачив: по стороні десь обходять, стежечку роблять збоку. Загалом, тут, як і у більшості міст, залізничний вокзал повністю облаштований, зручний. По пандусах тут важкувато, звісно. Ця якась несвідомість чи недалекоглядність влади в тому сенсі, що місто є туристично привабливим, крутим, але тут такі жахливі дороги і тротуари, що важко тут. Тут не тільки самі пониження, тут у вас загалом не дуже думають про людей, жителів міста…», – поділився спостереженнями Дмитро Щебетюк.

Ужгородець Павло Логвінов вирішив, що не завжди треба чекати дій від когось, а інколи варто діяти самому. А тому подав на розгляд комісії з громадського бюджету ідею з облаштування понижень та з’їздів з тротуарів на пішохідні переходи. 

«Не можу не помітити проблеми саме в тому, коли переходиш дороги, височезні тротуари, які досить важко здоровим людям подолати. І які є нереальними перешкодами для пересування  маломобільних категорій населення. Тому є така ініціатива спробувати за рахунок громадського бюджету облаштувати найбільш насичені людьми переходи», – сказав активіст.

Тим часом в Ужгороді у поточному році передбачено ремонт тротуарів на 8 вулицях. Наразі замість пандусів облаштовують пологі спуски, подекуди використовують бруківку для незрячих. Та у відділі благоустрою теж кажуть: люди не дуже й скаржаться. До прикладу, минулого року, щодо необлаштованого пандусу надійшло лише одне звернення.

Теги: особливы діти, пандуси

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати