Гуцули. Український п’ємонт Закарпаття

Проходжаючись святковим «гуцульським Парижем», як його охрестили поетичні натури ХХ століття, у цьому живому морі вишиванок, кептарів, трембіт, народної музики та пісні, відчуваєш своєрідність цього барвистого куточка Карпат. Рахівщина на Закарпатті таке ж осібне тіло, як і угорськомовна Берегівщина.

Ба більше, цьому найбільшому за площею району належить особлива місія на Закарпатті – бути заборолом українськості. Майже весь 90-тисячний район, за винятком кількох румунських сіл, заселений гуцулами, для яких характерна висока національна свідомість. Тому серед активістів неорусинства непомітно жодного закарпатського гуцула. Сепаратизм на Рахівщині не має ні підґрунття, ні підтримки.

А коли у 2007 році Закарпатська обласна влада визнала національність «русин», Рахівська районна рада виступила з вимогою скасувати це незаконне рішення і визнала автохтонне населення Рахівщини – гуцулів – складовою частиною українського етносу. Коли ж у 2009 році Закарпатська обласна рада забажала затвердити гімном області «Подкарпатскіє русини», який використовують сепаратисти, Рахівська районна рада звернулася вже напряму до генерального прокурора та СБУ, аби унеможливити «сепаратистську діяльність на теренах області».

В умовах завжди лояльного Закарпаття така гостра опозиція до рішень вищої влади свідчить про одностайну позицію мешканців району. Навіть депутати та місцева влада, яких тут формують ті ж загальнозакарпатські політичні сили, мають мужність сказати «ні».

Гуцули не відчувають себе «окремим народом», який проголошують батьки неорусинства, тягнучи своїх прихильників у ХІХ століття.

Українська Рахівщина не виникла на порожньому місці. Тутешні гори заселяли вихідці з Галичини упродовж кількох століть. Далі була Гуцульська республіка у 1919 році, Карпатська Україна у 1939-му, найбільша підтримка українських сил на демократичних виборах. (До речі, Чорновіл тут виграв у Кравчука на президентських виборах 1991 року).

Рахівщина разом із Ужгородом завжди демонструє на виборах найбільшу підтримку україноцентричним політичним силам. І це притому, що закарпатська влада активно втручається у політичну ситуацію в районі, розставляючи вірні кадри на місця. Саме це спиняє розвій Рахівщини в політичному руслі сусідніх гуцульських районів по той бік Говерли.

Богослужіння українською мовою, а не церковно-слов’янською

Рахівщина опинилася самотньою на закарпатському материку, влучно названого поетом «Руською Візантією». З усіх боків непрохідні гори, на півдні – кордон із Румунією та вузька траса вздовж Тиси, яка єднає із Закарпатською областю. Але й тут між гуцулами та «гайналями» (як називають решту закарпатців у Рахові) втерлося кілька румунських сіл, що територіально відокремлюють одних українців від інших. Тому й витворилися різні місцеві культури та ментальності.

У Рахові, на відміну від багатьох райцентрів Закарпаття, панує українська літературна мова. Тут годинники ходять за київським часом, а не місцевим. На будинку райдержадміністрації поруч із синьо-жовтим прапором майорить і червоно-чорний. Служба Божа у головному греко-католицькому храмі завжди закінчується молитвою за Україну. До речі, всі 27 греко-католицьких храмів Рахівщини відправляють богослужіння українською мовою, а не церковно-слов’янською, як це заведено у Мукачівській єпархії.

Більше того, тут навіть в окремих православних церквах Московського патріархату молять українською. (Нечувана річ на Закарпатті!). Роблять це священики-гуцули, яких є лишень декілька серед батюшок-«гайналів», що посіли парафії в гуцульському районі.

І хоча адміністративно Рахів повністю залежний від Ужгорода, однак господарськи та по духу йому ближчий Івано-Франківськ. Зрештою, географічно теж: якщо до Ужгорода з Рахова – понад 200 кілометрів, то до Франківська – майже вполовину менше. В умовах високих цін на бензин це стає суттєвим аргументом для рахів’ян. Якщо додати до цього, що з Франківськом, Львовом, Чернівцями є пряме залізничне сполучення, а з Ужгородом – нема, то стає зрозуміло, чому половина місцевих мешканців навчається за перевалом, їздить туди на лікування чи на базар. Закарпатська Гуцульщина стала наче перехідною ланкою між двома областями, де змішалися два різні кольори, аби витворити третій.

Віддаленість від обласного центру (рейсовий автобус їде до Ужгорода 6-7 годин) прирікає Рахів на загумінковість. Якби не тісний зв’язок із Франківщиною, Рахівщина була би «ведмежим закутком». Але, на щастя, для неї відкривається простір в інший бік, який живить і підтримує.

Своїм однозначно українським характером Рахівщина руйнує неорусинську теорію Пола Магочі та намальовані ним мапи, на яких на Закарпатті нема місця автохтонним українцям. Гуцульщина ніколи вже не повернеться до старого загальноукраїнського імені, стаючи якорем, що тримає закарпатське судно в українському порту. І в разі несподіваних сепаратистських дій на обласному рівні цілком може дійти до прийняття пропозиції, що була озвучена у 2009 році з трибуни районної ради – провести референдум про приєднання Рахівського району до Івано-Франківської області. Зрештою, закарпатські гуцули завжди спрямовували свій погляд на схід, де живе основна частка їхнього гордого самобутнього племені.

Теги: гуцули, русини

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати