Степан Гренджа, Закарпаття: Птахи — то душевна втіха людини

— Всі про політику гомонять, а про природу ніхто не заїкнеться, — забідкався у натовпі вуличної бесіди про теперішні парламентські баталії пенсіонер Гренджа. «Я вам принесу фотознімки гостей лісу», — перемінивши гнів на милість, дід Степан побіг додому, аби завести іншу тему розмов. І ось не без цікавості розглядаю кільканадцять фотомиттєвостей та уважно слухаю історію його дружби з птахами. Зародилася вона зо два десятка років тому, коли за тріскучої

морозами зими у вікно його дому, що на вулиці Головацького, неподалік людського метушливого центру Міжгір'я, ломилася синичка. З несподіванки спали йому на думку з цього приводу дві здогадки - холод або голод пригнав бідолашну пташку під його стріху. Зі співчуття нашвидкуруч змайстрував годівницю, яку повісив на гілці плодового дерева напроти вікна. Вдвічі Степанові стало шкода маленьку пташку, коли вона, озираючись, жадібно ковтала підкинутий хазяїном харч. Із тих пір і зав'язалася дружба між ним і синичкою, яка на очах жвавішала і веселіше щебетала. Згодом тут розселилася ціла зграйка пернатих - приручена пташка, здається, на крилах рознесла добру новину про «їдальню».

З душевним теплом оповідає Гренджа про своє побратимство з оточуючим живим світом: які харчі подає, насамперед, хліб, халву, сало, крупу, як сумно стає, коли за потепління його друзі міняють «квартиру», як за їхньою поведінкою навіть навчився прогнозувати погоду -буде зима давати про себе знати сильними заморозками чи великими снігопадами тощо. А ще можна милуватися красою пташок із різнобарвним оперенням, насолоджуватися хором їхніх звуків, із допитливістю спостерігати за невгамовними польотами, стрибками по дахах, огорожі. Якось один знайомий дорікнув із при-

воду його дивацького уподобання, мовляв, годує дармоїдів. Довелося доморощеному орнітологу пояснювати, що, приміром, дятел - це санітар лісу, інші теж у великій пригоді.

Тільки позитивні душевні настрої викликає у Степана Михайловича, за його словами, спілкування з природою. Навіть дятел, коли на зорі розбудить барабанним стуком по тарілці, що за годівницю, йому служить за будильник.

Вірність дружбі з людиною пташки підтвердили і цієї осені. Не встиг випасти перший сніг, як вони тут як тут загніздилися на подвір'ї Гренджів. Сміливі пташки все-таки обережні. Показуючи знімки, Степан Михайлович пояснює, що підфотоприціл вони не бажають попадати. Довелося йому клацати "мильницею" через вікно. Водночас радить усім жити душа в душу з природою, тобто розвішати годівнички, бо в суетливому житті пташки ще й як розраджують людину, піднімають настрій... "А природу я люблю з дитинства", - зізнається Гренджа. І це справді так. Ще й нині його можна побачити з вудочкою на річці або у мандрівці по далеких горах. У 65-річному віці підкорив високогірну Кам'янку тільки задля того, аби зачаруватися навколишніми верховинськими видноколами.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати