У малому Колодному обговорювали великі проблеми Закарпаття

Порядок денний засідання координаційної ради склали декілька важливих питань, серед яких – про прапор Закарпатської області, про роботу в органах місцевого самоврядування із зверненнями громадян, про зміцнення матеріально–технічної бази сільських закладів культури й поліпшення культурного обслуговування населення.

Відкриваючи засідання, голова облради Михайло Кічковський сказав: „Я хотів би звернутись до вас, шановні представники влади, словами Віктора Ющенка, які він виголосив напередодні святкування Дня Державного прапора України: «Дивлячись у майбутнє, я закликаю українську громаду, кожного українця до єднання в ім’я нашої України. Об’єднавшись – ми обов’язково станемо заможною нацією, надійно захистимо свою свободу й незалежність, прискоримо незворотний поступ демократії, принесемо в наші оселі мир і спокій, любов і достаток! “ Справді, якщо задуматись, причин на об’єднання в нас –чимало. Найперша, ми хочемо розбудувати наш край, що розташований у центрі Європи, до рівня європейських держав, ми прагнемо спільно зробити все для того, щоб Закарпатська область була надійною, воістину золотої проби, ланкою єднання всіх інших регіонів України із Європою, з усім демократичним світом. Завдання й плани – великі. Тому до вирішення всіх питань – економічних, соціальних, нам треба ставитись з особливою відповідальністю. Одним із таких є – утвердження прапора Закарпаття.

Це та символіка, яка має об’єднати всі національності, що завжди мирно співіснували в нашому краю, що має стати предметом гордості всіх закарпатців, достойним символом їхньої багатовікової історії та культури, джерелом єднання і толерантності як на теренах Срібної Землі, так і на всеукраїнському та міжнародному рівнях. Тому, аби уникнути упередженості та різних кривотолків, далі мовив Михайло Михайлович, облрада й винесла питання на обговорення краян, оголосивши конкурс, в якому змогли взяти участь усі бажаючі. Свої варіанти присилали на адресу облради, де експертна комісія відбирала найприємливіші.

Дещо з історії прапора Закарпатської області

«А було так, – підтримав розмову заступник голови облради Василь Брензович, він же ж – співголова конкурсної експертної групи. – Відомо, що Закарпаття до 1920 р. не було єдиною адміністративно-територіальною одиницею й не мало власної символіки: герба та прапора. Проте поняття крайового прапора на цей час вже сформувалося. Зокрема, президія Крайового Уряду Підкарпатської Руси за підписом Краєвого Президента Антона Розсипала ще 15 грудня 1934 р. видала «Розпорядок у справі уживання синьо-жовтого прапора на Підкарпатській Руси, як краєвого (земського) прапора». Відтак, як відомо, Перший Сойм Карпатської України 15 березня 1939 р. у Хусті, проголосивши незалежність, прийняв Основний Закон, де визначено: державним є синьо-жовтий прапор.

Інтерес до місцевої символіки помітно зріс і в процесі здобуття Україною незалежності. Зокрема, проблеми впровадження символіки краю розглядалися на сесії Закарпатської облради народних депутатів ХХІ скликання 18 серпня 1990 р. Було утворено спеціальну комісію з цього питання під головуванням Івана Бігунця. І вже 18 грудня 1990 р. депутати облради затвердили герб Закарпаття. Щоправда, ухваливши герб, тодішні депутати так і не дійшли згоди та одностайності щодо прапора Закарпаття, бо жоден із запропонованих варіантів не набрав необхідної більшості. Варто нагадати: у серпні 2001 року, наголосив Василь Іванович, була ще одна спроба прийняти прапор області, ініційована тодішнім головою ОДА Геннадієм Москалем, який прийняв відповідне розпорядження. Однак, через неузгодженість і конфронтацію окремих громадсько-політичних організацій, позитивного результату знову не вдалося досягнути.

Усе це, разом узяте, й спонукало депутатів нинішнього, У скликання, зважити попередні напрацювання, історичний досвід та сучасні вимоги, повернутися до реального вирішення цього назрілого й важливого питання. 16 листопада 2006 р. більшістю голосів було схвалено рішення «Про прапор Закарпатської області». Ним, зокрема, затверджено склад конкурсної експертної групи з розгляду проектів прапора та Положення про затвердження Конкурсу на створення проектів прапора Закарпатської області. Члени конкурсної експертної групи, куди увійшли депутати облради, керівники обласного управління культури, державного архіву, провідні вчені УжНУ, представники національно-культурних товариств, обласних організацій творчих спілок України та ін., провели значну роз’яснювальну роботу з інформування громадськості, взяли безпосередню участь у підготовці численних газетних публікацій, теле-і-радіо программ тощо. Серед заходів хочеться відмітити представницьку науково-практичну конференцію «Символіка Закарпаття: традиції та сучасність», у якій взяли участь відомі геральдисти, історики, митці, політичні та громадські діячі нашого краю. Так от, у результаті широкого обговорення і жвавої, предметної дискусії на конференції прийнято відповідні рекомендації, спираючись на які, конкурсна експертна група продовжила роботу над проектом прапора. До речі, матеріали науково-практичної конференції «Символіка Закарпаття: традиції і сучасність» видані окремим ілюстрованим збірником, де, окрім програмних виступів, уміщено й понад три десятки проектів прапора області з відповідними авторськими описами–коментарями до них. Ці ж матеріали також були розміщені і на сайті обласної ради.

Згідно з рекомендаціями науково-практичної конференції у березні ц.р. відбулося чергове засідання конкурсної експертної групи, де з 35-ти запропонованих було відібрано 13 найбільш вдалих проектів прапора. Підсумки творчого конкурсу на кращий стяг Закарпаття, який тривав майже півроку й широко висвітлювався в обласних та центральних ЗМІ, були підбиті на заключному засіданні конкурсної експертної групи 2 липня ц.р. У результаті поіменного, а відтак, рейтингового голосування учасники конкурсної експертної групи ухвалили кінцеве рішення: подати на розгляд депутатів на спеціальному пленарному засіданні сесії обласної ради два проекти прапора Закарпатської області, яке заплановане на кінець листопада ц.р. Отже, ми наближаємось до складного, відповідального і, водночас, почесного завдання, реалізація якого стане помітною подією в громадсько-політичному, духовному й культурному житті краю. То ж цікаво почути ваші думки, підсумував розмову Василь Брензович.

Обласна рада під керівництво Михайла Кічковського підійшла до вибору прапора Закарпаття демократично, виважено

Голова райради Петро Станко на правах господаря першим висловився щодо прапора Закарпаття, зазначивши, що питання – дуже важливе, яке висвітлило дві правди. Перша правда: на жаль, уже всі регіони України мають свій прапор, а, отже, є самодостатніми територіальними громадами, ми ж взялися лише тепер за вирішення вкрай важливого питання. Друга правда: обласна рада діючого скликання стала лицем до питання історичної ваги й доведе його до логічного кінця. А це – твердий плюс, який стане справжнім фундаментом у розбудові нової сторінки історії Закарпаття. При цьому маємо бути до кінця чесними: депутатський корпус області під керівництвом Михайла Кічковського підійшов до вибору прапора Закарпаття демократично, виважено, конструктивно. Оскільки в нашому краї мирно співіснує багато національностей, то важливо було зберегти толерантність, поміркованість у ставленні до почуттів кожного громадянина Закарпаття, який живе і працює на його теренах і вже не уявляє собі життя де інде.

Як засвідчили зустрічі з громадами під час моїх виїзних робочих нарад з сільськими головами та активами сіл, прийоми громадян з особистих питань на місцях, далі вів Петро Іванович, більшість людей дотримується думки, що рішення експертної комісії щодо кольорів – об’єктивне: у прапорі Закарпаття мають бути присутні обов’язково синьо–жовтий кольори. Синій символізує небо та небесні таємниці ( неспроста часто художники змальовують образ Божої Матері на синьому полотні). Жовтий колір несе в собі силу й красу пшениці та символізує достаток і добро ( також додає теплоти фрагментам пророчого ряду іконостасу). Оскільки Закарпаття – край миру й сонця, то вибір конкурсної експертної групи, як мовиться, в десятку. А символіка Закарпаття – його герб, безперечно, – додасть полотнищу неповторності. Стосовно ситуації в районі, то Петро Іванович зазначив таке. Іршавщина нараховує 47 населених пунктів, де діють одна міська й 25 сільських рад. Тут проживає 57,8 тис. працездатного населення, функціонує 27 промислових підприємств основного кола, 40 реально працюючих сільського господарських та фермерських господарств і 4 будівельні організації. Станом на початок ц.р. у держєрестр включено 500 юридичних та понад 3 тис. фізичних осіб. Основні галузі: деревопереробна, легка, машинобудівна, харчова. Торік промисловість району виробила продукції на 72 млн.грн., за 10 місяців ц.р. – 76,9 млн.грн.

Дещо про здобутки. У червні 2006 р. закінчено повністю газифікацію району. Протягом 2006–2007 рр. за допомогою Фонду соціальних інвестицій впроваджено 8 проектів, спрямованих на часткове вирішення питань соціально–економічного розвитку населених пунктів. До речі, 10 відс. із вказаних коштів – кошти населення територіальних громад. До кінця ц.р. буде впроваджено ще 9 проектів. Практично за 2 роки в районі буде освоєно понад 7 млн.грн. капіталовкладень. Йдеться про капітальний ремонт шкіл, лікарських амбулаторій, сільських доріг. Першого вересня ц.р. здано в експлуатацію нову школу в с. Заріччя на 550 учнівських місць.

Форма повинна відповідати змісту

Таких висновків дійшов голова Іршавської РДА Максим Хохлов, який акцентував увагу присутніх на питаннях розвитку культури в районі. У нас, - наголосив він, – в районі склалася системи роботи, яка охоплює всі соціальні сфери – освіту, медицину, культуру. Різниця лише в тому, що культура обслуговується за залишковим принципом, „витоки“ якого ведуть на початок 90 років, коли в усіх регіонах України суттєво скорочувалось фінансування всієї галузі культури. Щоб вийти з економічної кризи, органи місцевої влади вдавалися до скорочення клубних закладів, переведення їх працівників на 25–50% зарплатні, в результаті чого хороші фахівці покидали роботу і переходили або в інші сфери, або виїжджали за кордон в пошуках кращих заробітків. І тут – одна деталь: Іршавщина не закрили жодної клубної установи, хоча, ясна річ, проблеми не обійшли стороною. Сьогодні перед місцевою владою в галузі культури постало питання – важливо не тільки зберегти та зміцнити матеріальну базу клубних установ, а й наповнити їх відповідним змістом. Приміром, в с. Ільниця двоповерхова будівля або клуб „Шахтар“ простоює. Хоча тут можна створити відповідний Цент дозвілля, скажімо, як оце в Колодному , де колишній музикант Юрій Сідак узяв кредит, відремонтував напіврозвалений сільський клуб і люди мають роботу, зарплату, молодь – місце для відпочинку. І таких прикладів на Іршавщині – чимало. Ми розробили відповідні критерії, які допомагають визначати самодостатність того чи іншого проекту як медичної, так і освітньої галузі. Наприклад, заклади освіти повинні відповідати 12 параметрам, серед них – тепло, гаряча вода, внутрішній сучасний туалет, спортивний та актовий зали, комп’ютерний клас, дитмайданчик тощо. Так от, коли закладаємо бюджет, прораховуємо, який заклад має 10 параметрів із 12, а який лише сім. І коли формуємо бюджет, то враховуємо всі ці нюанси. І це справедливо з усіх точок зору. Бо, на жаль, є села, від яких у депутатському корпусі райради нема жодного депутата і нам нічого не залишилося як працювати з такими сільрадами, як мовиться, напряму. І така форма співпраці дала свої плоди. Вже перекрили дах у клубах Дешковиці і Негрова, провели тепло у декількох сільських клубах. У с. Довге маємо взагалі прецедент: сільрада виділила на повну реконструкцію Будинку культури, де увійдуть бібліотеки, тренажерні зали, музична школа, зал із стільцями й сценою, автономне опалення тощо 1 млн. 200 тис грн., вилучених від продажу земель. І це буде не просто звичний сільський клуб, а Центр культури села, де планується сконцентрувати всю художньо–мистецьку діяльність цілої громади. І такий приклад, мабуть, єдиний в Україні. Є ще звісно, клуби, які потребують ґаздівської руки, але їх уже порівняно не багато.

Михайло Кічковський, підтримавши розмову Максима Хохлова, відмітив, що свого часу, а було це напередодні його обрання головою облради, він поставив перед собою завдання проаналізувати, скільки сьогодні закарпатці читають літератури. І висновки приголомшили: ще 15 років тому жителі середнього гірського району читали стільки, як нині всі закарпатці. Це – проблема. Бо мислити, жити без Шевченка, Толстого, Достоєвського, Франка, підкреслив Михайло Михайлович, – духовне зубожіння, яке виправити дуже важко. Але виправляти мусимо. Йдеться, звісно, не про хліб насущний. Йдеться про більше – про джерело гармонії змісту й краси нашого життя. І коли вже повертаєшся до нього, то воно неодмінно повинно приносити і хліб насущний, і естетичну насолоду, милувати око й гріти душу. Зважаючи на ентузіазм і творчий запал таких як Юрій Сідак, розумієш, що це робити необхідно. Але виключно в рамках чинного законодавства, шукати досвід, розповсюджувати його крок за кроком, вибудовуючи духовно багате суспільство.

Родинні скарби Іршавщини

Замість довідки. На території Іршавського району 87 закладів культури, у тому числі один районний, 45 сільських будинків культури і клубів, районні бібліотеки для дорослих та дітей, 33 бібліотеки–філіали, 6 дитячих шкіл мистецтв, 24 колективи мають звання „народний“ або „зразковий“. Систематично проводяться культурно–масові заходи: фестивалі та огляди–конкурси колядницьких колективів „Вертеп“, духовного співу, виставки пасхальної атрибутики „Да святиться ім’я твоє“, огляди художнього слова, родинної творчості, виставки робіт народних умільців „Родинні скарби Іршавщини“, фольклору та ковальства „На Гаморі гуслі чути“ (на Гаморі –2007 змагалися ковалі з майже усіх куточків України). Упродовж багатьох років візитною карткою району є Всеукраїнський пісенний фестиваль ім.М.Машкіна. Райрада щорічно розглядає й приймає ряд програм, спрямованих на удосконалення і розвиток культурно–мистецької діяльності, підтримку традиційних народних промислів, музичної справи, гастрольної діяльності, книговидавничої справи, місцевого кіновиробництва, забезпечення організаційно – масових заходів. Цього річ на них виділено 45,3 тис.грн. „Ведемо також пошук й альтернативних шляхів активізації діяльності закладів культури, – наголосив начальник управління культури Іршавської РДА Василь Кузан.“ Йдеться про повну оренду будівель, як то є в Колодному, Кушниці та часткову оренду, якою охоплено 14 клубних установ.

За досвідом далеко йти не треба

Присутній на засіданні начальник управління культури ОДА Юрій Глеба поділився своїм баченням щодо розбудови матеріально–технічної бази сільських закладів культури. „Приємно, що на такому поважному зібранні обговорюється таке важливе питання, – мовиви він. – Це означає, що влада повертається лицем до проблем, які впродовж останнього десятиліття були посунуті на задвірки нашого життя. Ситуація вирівнюється. На державному рівні прийнято декілька важливих указів та постанов, спрямованих на розвиток та підтримку культурнодозвіллєвої сфери. Це –Указ Президента „Про державну підтримку клубних закладів“, „Про Всеукраїнський день працівників культури та аматорів народного мистецтва“, Постанову Кабміну „Про нормативи забезпечення населення клубними закладами“, „Про затвердження концептуальних напрямів діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури“ та ін. “

І тут зупинемось. У згаданих документа йдеться про реформування галузі, майнових і фінансово–господарських взаємовідносин, зміцнення мережі недержавних культурно – мистецьких організацій, залучення позабюджетних коштів для підтримки культури тощо. В умовах, що увірвались у наше життя, однією з найбільш ефективних форм господарювання є, звісно, оренда, яка у нашій області, мабуть, – єдиній і першій в Україні, була запроваджена на початку 90 –х років минулого століття. Уже тоді працівники культосвітніх закладів не отримували зарплату, не виділялись кошти на ремонт аварійних приміщень. І вже тоді з’являлися ініціативні керівники, які віддавали приміщення в оренду сільським мешканцям для проведення весільних обрядів, ювілейних та різних родинних свят, а в замін замовники своїми силами на договірних умовах проводили відповідні роботи – впорядковували вікна, двері, ремонтували підлоги, дахи тощо. Усе це й сприяло пожвавленню творчої діяльності аматорських колективів.

- Управління культури ОДА, і це знають краяни, – казав Юрій Глеба, – робило все для того, аби зберегти мережу установ культури в області, підтримувало орендні умови праці в них.

Приміром, у 1993 році розпочав свою творчу діяльність в орендних умовах Будинок культури угорського селища Вишково Хустського району, що допомогло зберегти й матеріальну базу, й творчий та кадровий потенціал. Згодом таким шляхом пішли клубні установи Виноградівського, Іршавського, Міжгірського та Мукачівського районів. На сьогодні є певний напрацьований досвід. У тому числі й на Іршавщині, але є і певні похибки. І про них також говорили учасники поважного зібрання. Насамперед, казали вони, необхідно звільнити клубні установи від місцевих податків і зборів. В умовах гострого дефіциту коштів на бюджетне фінансування заслуговують насамперед ті проекти, які найбільше сприяють збереженню культурної самобутності регіонів, підтримці осередків народного мистецтва, бо вони можуть бути втрачені безповоротно. Бюджетна підтримка повинна здійснюватись на конкурсній основі із залученням культурно мистецької громадськості.

– Звісно, якщо установа потрапляє в руки доброму господарю, то вона працює як слід. Ясна річ, здебільшого на реконструкцію та ремонти орендарі беруть кредити, – зауважив Юрій Глеба, – а це –чималі суми, які потрібно повертати. Найпростіший шлях - через проведення дискотек та інших масових заходів або, по просту кажучи, гостин, де присутні зазвичай і спиртні напої. Ось той момент, коли ми повинні пам’ятати: клубна установа насамперед покликана підтримувати народне мистецтво, розвивати в людях культуру в повному розумінні слова. Тому тут важливо не відступати ні від букви закону, ні від свого священного обов’язку. І ще одне. Можливо, доречно клубні установи віддавати в оренду не на 25 років, а на 5, бо зі зміною влади можуть змінитися й підходи до питання, а це, погодьтеся, – біль на голову насамперед орендарю.

Ці слова викликали дискусію в залі. Бо, як стверджували голови райрад, які також зіткнулись з подібним питанням, ніхто за 5 років не зможе повернути кредити, взяті на ремонти, реконструкцію та утримання закладу. Адже громадяни сільських самоврядних територій – не часті гості таких закладів. Були й інші думки. Наприклад, у Палаці „Україна“ також розливають спиртне, і нікому від цього не гірше. Головне, як підкреслив голова Перечинської райради Петро Грицик, забезпечити дотримання громадського правопорядку та запропонувати таку програму, яка б через спілкування з мистецтвом допомагала насолоджуватись відпочинком, життям, допомагала б почуватись людиною. Як запевнив Юрій Сідак, під час масових заходів у Колоднянському Центрі дозвілля завжди присутня охорона та й програми – відповідні, бо сам – людина мистецтва. А втім, щасливі ті громади, що зуміли впорядкувати сільські клуби самотужки, як, приміром, у с.Великий Бичків на Рахівщині та с. Зміївка на Берегівщині. І – жодних питань. Зрештою, не в цьому річ. На рівні держави новообрані законотворці повинні вийти на такі завдання, реалізація яких дасть змогу зберегти не лише культурні надбання, а й підвищити національно–естетичну свідомість громадян України. А це – гарантування свободи творчості, задоволення потреб у мистецтві, літературі, а звідси – й відродження народних традицій, звичаїв. То ж залишається чекати. Але це не означає, дрімати. Бо життя не стоїть на місці, та ще й диктує свої правила.

На завершення розмови, голова облради Михайло Кічковський порекомендував головам райрад повезти голів сільських і селищних рад у подібні сільські клуби області й тоді ситуація на місцях зміниться докорінно.

Звернення громадян – як пульс суспільства

Іншими словами, з громадянами самоврядних територій потрібно працювати щодня і безустанно. Про це вела мову і головний спеціаліст відділу юридичного забезпечення по роботі з кадрами та зверненнями громадян облради Оксана Орелецька. „Станом на 20 листопада ц. р. спеціалістами облради зареєстровано 1015 звернень громадян. Такої кількості за 4 попередні скликання обласна рада ще не мала“.

Для поліпшення їх розгляду, усунення причин невдоволення громадян, обласною радою практикується прийом громадян за місцем їх проживання. У звітному періоді виїзні прийоми громадян відбулися в Міжгірському, Хустському, Ужгородському, Воловецькому, Тячівському, Виноградівському районах.

Далеко не всі питання, з якими громадяни звертаються до обласної ради, можна вирішити позитивно. Основна їх частина належить до компетенції районних державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування , органів прокуратури та судів. Однак часто розглядаються вони поверхнево, з порушенням термінів, що і спричинює наплив скарг в обласні інстанції.

То ж, зазначила Оксана Василівна, особливу увагу необхідно звертати на вирішення проблем ветеранів війни та праці, пенсіонерів, багатодітних сімей, інших малозабезпечених верств населення, вишуковувати додаткові кошти для надання їм разових допомог, упроваджувати нові форми роботи зі зверненнями громадян. Форм роботи з людьми, звісно, – багато. Все залежить від ситуації і прагнення дійти до кожного, допомогти кожному, а, головне, працювати так, аби усунути ті причини і фактори, які породжують скарги громадян. Та найголовніше, влада повинна утверджувати себе зробленим і до людей ставитися з повагою, по–людськи й вирішувати їхні проблеми професійно та з ентузіазмом, тим самим запаливши ентузіазм і віру в краще завтрашнє в інших.

Підбиваючи підсумки засідання координаційної ради, Михайло Кічковський наголосив:„ Органи місцевого самоврядування – це та влада, в якої велике європейське майбутнє. Але воно можливе там, де є економічно достатні, самостійні, дієві територіальні громади, які орієнтуються на європейські стандарти. А це той шлях, яким крокує сьогодні наша Україна“.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати