В Ужгороді діток розважать і гармонізують уроками "керамічної" арт-терапії (ВІДЕО)

«Напевно, почалося все з раннього дитинства, коли я була такою маленькою, як ці дітки, коли ми просто з сестрами почали ходити на кераміку. Починали ліпити там маленькі штучки, виходило, не виходило, але ми творили і ми робили це. А потім вже з віком, дякуючи моєму дідусю, Бондаренко Анатолію Гавриловичу, я вступила в коледж художній імені А.Ерделі і почала вже вчитися по спеціальності кераміки. І саме там почало народжуватися все те, що я полюбила і зараз починаю це віддавати дітям», — розповідає керамісткаТетяна Мачехіна. 

Творча робота – дуже клопітка, але надзвичайно захоплива. Психологи кажуть, що таке заняття знімає стреси, це своєрідна арт-терапія.

«Я скажу, це неважко, це цікаво. Бо з самого початку ти просто береш глину в руки і починаєш її розминати. Вона або холодна, м’ягка, тверда. І тобі просто треба відчувати, як вона в руках розминається, піддається під твої руки, чи ні. Це настільки цікаво, що навіть, якщо в нас півтори години заняття, їх просто не вистачає. Хочеться все більше і більше. І коли, іноді, люди приходять до мене на заняття і кажуь, що їм мало цього часу, ми б тут хоч цілий день сиділи, хоч цілу добу цим займались. А , буває, приїдуть там до мене з іншого міста і кажуть, що тепер розуміють, чому ти так любиш цю справу. Тому що воно просто забирає всі стреси, все лишнє, що є, накопилося. І просто входиш в цю глину, в цей настрій і радієш. Це дуже цікаво. Це арт-терапія. Іноді, навіть якщо на роботі там нерви, головний біль, ти приходиш сюди і ти відпочиваєш. Ти просто розслабляєшся, коли починаєш торкатися цієї чудо-глини. І починаються позитивні емоції, хороший настрій», — каже Тетяна.

Натхнення. Муза. Митці черпають її звідусіль: із краси природи, із розмов, почутих мимохідь, навіть зі звичайної тиші.

«Звичайно, у мене є багато людей, якими я , можливо, надихаюсь. Є і серед мого кола, в Ужгороді, але дуже я багато дивлюсь і зарубіжних теж людей. Коли я просто дивлюсь в інтернеті їх роботи і я, навіть, якщо десь на дачі, а в мене немає шматка глини і в мене вже просто руки так трясуться, бо я настільки хочу ліпити. І, звичайно, все постійно заряджає. Надихаєшся роботами дуже багатьох. До прикладу, побачила я це в живописі чи на шпалерах, на шпалерах. Там «Прованські шпалери». Я побачила і переношу це на свої роботи. Буває таке, що сиджу вдома, передивляюсь різні книги, книгами різними надихаюсь. Ідеш по вулиці, листочків багато, зірвала листочок, віддрукувала в глині і ось тобі готовий орнамент», — розповідає керамістка.

Тетяна працювала в багатьох студіях, набиралася досвіду і вирішила заснувати свою. На її заняттях завжди панує чудова атмосфера. Діти своїми руками виготовляють чудернацьких звірів, різноманітні прикраси.

«Найчастіше я роблю звірів. І мені подобаються пінгвіни, черепахи, овечки, зайці, жирафи. Черепаху, овечку, ще вона не домальована і ще поно буду розмальовувати», — Сергій, юний кераміст

«Ми сьогодні робили слоника. Мені сподобалося робити шляпу», — Єва, юна керамістка

«Мені подобається те, що постійно я роблю те, що захочу і в мене це виходить. Найчастіше я роблю речі із моїх улюблених серіалів та комп’ютерних ігор. Моя мрія на даний момент – це зробити повний комплект шахматів. Я вже скоро почну цим займатись. На кожному занятті я буду робити по одній, дві, деколи навіть по три шахматні фігури», — ділиться юний кераміст Ілля.

Тетяна надалі розвивається, вчить нові техніки, прагне вдосконалення. Дівчина впевнена: тільки постійна праця над собою приведе до очікуваного результату. Наразі ще не влаштовувала жодних виставок, але найближчим часом планує показати свої роботи, а також вироби своїх учнів ширшій аудиторії.

Теги: кераміка, арт-терапія

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати