Закарпатський поет-антифашист Дмитро Вакаров, яким його пам’ятають

Дмитро, за словами Михайла Івановича підштовхнув його до шкільних занять, навчив грати на балалайці. Завдяки впливу Дмитра Вакарова Михайло Росоха став прекрасним педагогом, талановитим музикантом, автором цілої низки пісень. Михайло Іванович вміє грати на різних інструментах, але улюбленою таки залишилася балалайка.

Було б доречно, вважає Михайло Іванович, згадати про

Дмитра саме в ці дні. Отож пропонуємо розповідь Михайла Росохи про поета-антифа-шиста, на прикладі якого виховувалося кілька поколінь тих, «кому за 30».

* * *

Народився Дмитро Вакаров у бідній селянській родині. Його батько Онуфрій тричі їздив у Америку, де, працюючи на шахтах, підірвав здоров'я. У сім'ї Онуфрія Васильовича та Юлини Іванівни було троє дітей - Василь, Дмитро і Ганна. Василь, хоч і не ходив до школи, але освоїв грамоту самостійно - напам'ять знав багато церковних духовних текстів. А в Дмитра проявилися просто-таки виняткові здібності і його за рекомендацією народної школи прийняли в Хустську гімназію. Навчання в гімназії було доступне тим, хто міг заплатити, але були винятки для бідних здібних дітей, серед яких був і Дмитро Вакаров. Щодня він та інші ізяни - Кирило Галас, Михайло Симулик, Оля Пристая, Василина Гайду, Василь Вучкан, Парфеній Сабов та ін. долали 5 кілометрів з Ізи до Хуста. Лідером серед них був, звичайно, Дмитро Вакаров. У його домі завжди було багато молоді, де вони грали на струнних інструментах, виконували українські й російські народні пісні, організовували вистави. Великий вплив на ідейні переконання Дмитра Вакарова мав учитель російської мови й літератури Петро Лінтур.

Коли в Ізу прийшли хортистські війська, багато людей переходили східний кордон. В Ізі в той час відкрито співали:

Та я скочу у городець,

Та в рву там я ружу,

Та я втікну у Росію,

Мадярам не служу.

Ой я втікну у Росію,

У Росію руську,

Та там собі я полюблю

Біленьку Маруську.

На допомогу братів-росіян і  визволення  сподівався  і Дмитро. Чимало епізодів з життя Вакарова мені запам'яталося. Кілька з них хотів би розповісти.

Це було навесні 1941 року. Гімназисти, серед яких був і Вакаров, про щось вели розмову. До них наблизився молодий продавець магазину «Гондя» і привітався угорською мовою. Вакаров відповів «Здравствуй». Продавець після цього почав бити Вакарова по голові. Кашкет Дмитра впав на землю, але Вакаров дав тому добру здачу. Цей випадок потім розбирали жандарми.

Інший спогад стосується таких подій, у приватному будинку збиралася організація «Левенте», де проводилися спортивні та військові тренування. В одній з кімнат було одне-єдине радіо. Вакаров пробирався сюди вночі й слухав Москву. Це теж було навесні 1941 року.

Антифашистська діяльність Дмитра Вакарова, за яку він віддав життя, широко відома. Будучи вчителем Виноградівської школи-інтернату, я завжди розповідав учням про свого земляка, їздив з ними в Ізу, запрошував на зустріч сестру поета Ганну Алексик. Піонерський загін класу, в якому я був керівником, носив ім'я Вакарова.

Сам я й досі перечитую його вірші, а деякі з них поклав на музику. Вакаров був справжнім лідером, мужнім борцем-антифашистом, про його коротке героїчне життя варто знати нашій молоді.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати