75 років іде за цим небом їхній Чумацький шлях - три, п'ять, сім, вісім чи то десять мільйонів невинних людей, сотні тисяч родів, вимерлих сіл, невідспіваних душ, закатованих, замордованих, непохованих доль.
Вони хочуть додому. Вони бачать ці вогники.
Вони вірять нам.
Бо ми - це їхнє непрожите життя.
Дорогий український народе!
Браття і сестри!
Ми - разом. Сьогодні Україна і світове українство розпочинають вшанування 75-х роковин найстрашнішої катастрофи - Голодомору 1932-1933 років.
Поминаємо кожну душу, кожну жертву, кожного мученика.
Досі не знаємо всього масштабу цієї трагедії.
Поволі - з пам'яті людей, з тих таємних архівів, з тих диявольських "окремих папок" - з'являється її смертельний лик.
"Я це все пам'ятаю Я опухла від голоду, братик ще більше Він вмирав, з його опухлого тіла точилася рідина. Я сиділа поруч, він скрипів зубами і просив огірочок Він помер. Його завернули в ковдру, колір цієї ковдри досі у моїй пам'яті". Це - спогад Ганни Неласої, народженої в Луганській області. Ця жінка переборола страх і залишила своє свідчення.
"Конфіскаторів ніщо не зупинило - ні біль дітей, ні їхня кількість Приходили ще і ще, все забирали. Гірше фашистів". Це - Нонна Червева з Горлівки.
З листа Реви Миколи Антоновича з Хилівки Полтавської області до Йосифа Сталіна: "Сотни тысяч людей умерло из голода и все на глазах коммунистов, которые ездили через наши трупы и нагло хваля жизнь". Миколу Реву засудили до 6 років ув'язнення за цей лист.
З листа Кагановича до Сталіна: "Я целиком и полностью согласен с вашей оценкой положения дел на Украине Теория, что мы, украинцы, невинно пострадавшие, создает солидарность и гнилую круговую поруку Я считаю, что наступил момент призвать организацию к решительному перелому"
Переламати хотіли всіх.
Проти нас ішло зло. Його ймення - геноцид. Свідома, спланована і втілена спроба упокорення нації.
Його організатор і виконавець - тоталітарний комуністичний режим. Це - головний убивця. Звиродніла зграя не мала жалю до жодного народу, кожну поневолену націю залили криваві ріки.
На нашій землі Сталін - за добре продуманим планом - обрав жертвою українське селянство як ядро, як основу, як опору народу.
"Без крестьянской армии не бывает и не может быть мощного национального движения. Национальный вопрос есть по сути дела вопрос крестьянский". У цій фразі Сталіна - відповідь на те, чому померли мільйони українців.
Терор був розгорнутий планомірно і послідовно. У 1932-33 роках у Кремлі відбулося 69 засідань Політбюро ЦК, на яких тількиљпо прямій постановці розглянуто 270 питань про Україну.
Вони працювали не покладаючи рук. У пік Голодомору в Україні щодоби помирало 25 тисяч людей.
Ми маємо знати кожен факт, кожен наказ, кожне ім'я - від жертви до вбивць. Пошук правди не спинити, він не зупиниться.
Спочатку конфіскували продовольство. Потім військами оточили територію України і Кубані. Третину наших сіл занесли на "чорні дошки", їх перетворили на гетто голоду - задовго до Гітлера. Увесь урожай масово йшов за кордон, зерно, яке могло врятувати мільйони, переробляли на горілку.
Шансу не було. Люди почали їсти трупи.
Голодомор - не просто біль і рана. Це - чорна діра нашої історії, яка могла безповоротно поглинути не тільки Україну, але й будь-яку найменшу надію на життя.
Це - пік трагедії, втім, він не єдиний.
Я прошу, щоб сьогодні ми згадали всіх.
Словом і молитвою прошу згадати наш державний провід, який 90 років тому проголосив і утвердив незалежність. Вони стали першою жертвою. З 800 членів Центральної Ради ліквідовані майже всі.
Я згадую розтерзаних, покалічених, принижених Твоїх поетів, мій народе. Тут, на цих майданах вони чули золотий гомін волі. Їм вирвали серце.
Я згадую Твою національну творчу, наукову, медичну і технічну інтелігенцію, яка опинилася в центрі масових арештів і систематичного терору. Їм щедро відвели квоту для смерті.
Я згадую наші знищені церкви і духовенство. Їх руйнували безжально, щоб добратися до самої душі і її віри.
Я згадую колосальні і немислимі жертви воєн. Цей смерч був здатен покласти нам край.
Тоталітаризм і більшовизм перервав в Україні історичний зв'язок - історичний зв'язок поколінь, духу, пам'яті, нашої ментальності, культури і нашоїљмови.
Посеред пошматованого і, по суті, підміненого народу був посіяний страх, чиє жниво збираємо і досі.
Звідси, від цього безконечного страху походять наші нинішні політичні і суспільні хвороби, боязнь повернутися до національного кореня, бо причетність до нього була причиною смерті мільйонів людей. Звідси походить наш важкий і складний шлях один до одного, до порозуміння і, власне кажучи, до єднання.
Злочини більшовизму і сталінізму тотожні злочинам нацизму і гітлеризму. Їхня природа - одна: людиноненависництво.
Настав час озвучити вимогу для світового засудження комуністичного терору, який вбивав нас і всі невинні народи на цьому просторі - росіян, кримських татар, білорусів, євреїв, поляків, болгар і сотні інших націй.
Усім нинішнім апологетам сталінізму я кажу прямо і твердо - ваші спроби приречені, виправдання не має і не буде, покайтеся за свій гріх. Це ваша моральна відповідальність перед країною і нацією.
Наш біль і гнів не одинокий.
Звідси, з Михайлівської площі у Києві, Україна звертається до всього світу, щоб об'єднати кожне зусилля проти тоталітаризму і нетерпимості до життя.
Наша трагедія - це застереження для всіх націй світу.
Не вивищуємо і не принижуємо свого горя. Слово співпереживання і скорботи кажемо кожній нації і, насамперед, тим, з якими спільно пройшли через усе комуністичне пекло. Наше серце - щире, любляче, небайдуже до вас. Станьте сьогодні поруч з нами.
Ми закликаємо світ визнати Голодомор 1932-33 років актом геноциду проти українського народу і віримо, що таке визнання неминуче здійсниться.
Я дякую всім парламентаріям та урядам, які вже підтримали нас. Це - вияв солідарності, який Україна ніколи не забуде.
Історична справедливість, безумовно, настане.
Моє сьогоднішнє слово - не реквієм.
Моє слово - це гімн українському народові, чия сила незнищенна. Він переміг смерть.
Супроти загрози тотального знищення - ми вистояли. Український народ переміг, бо перемогла його державність, постала його держава.
Ми вистояли завдяки мільйонам чесних людей, які не лише воювали за Україну, але й будували її своєю великою і щоденною працею.
Ми вистояли, бо воля, правда і життя творилися всіма - Донецьком і Львовом, Луганськом і Ужгородом, Севастополем і Одесою, Харковом і Тернополем, Полтавою і Луцьком, Дніпропетровськом та Івано-Франківськом, Сімферополем і Черніговом, Києвом і всією Україною.
Ми перемогли у вирішальній битві зі злом.
Сьогодні ми повинні перемогти у вирішальній справі - повернути Україні саму себе.
Наша найвища місія - відродження нації як єдиного, здорового і життєствердного організму, який охоплює весь український народ без різниці поглядів, регіонального походженняљчи віри.
Наступний рік проголошений Роком пам'яті жертв Голодомору.
Це - не поминальна хода.
Це - воскресіння нашої пам'яті, очищення від лжі і скверни. Це - чиста і чесна праця, тільки вона допоможе навести справедливий національний і життєвий лад в Україні.
Ми повинні одягнути Україну у чисту сорочку і прибрати з її тіла символи тоталітарного режиму - можливо, нехай не за рік.
Ми мусимо ретельно віднайти і зберегти знання про кожну жертву Великого голоду і встановити національні меморіали.
Ми маємо утвердити великий суспільний діалог пам'яті і, водночас, діалог перспективи - бо треба йти вперед, жити повноцінним життям великої сучасної європейської держави, діяти і прагнути до справжнього порозуміння.
Так ми утвердимо своє майбутнє, свій новий демократичний Основний закон, свою свободу, своє право, свою любов одне до одного, до рідної мови, рідної землі і нашої соборної долі.
Я прошу в Господа дати нам силу, щоб повернутися до самих себе.
Вони вже тут.
Вони дуже довго йшли.
Мільйони, мільйони, мільйони нас.
Це - не сльози.
Це посміхається маленький хлопчик на руках у Всевишнього.
Вічна пам'ять і слава Україні!
