Закарпатка, що першою з українок підкорила Еверест, розповіла про сходження (ФОТО)

Загалом до сходження, яке відбулося у п'ятницю вночі, 20 травня, дівчина готувалася цілий рік. Бігала, щоденно ходила до спортзалу, проходила спеціальні тренування, у тому числі і підкорювала менші вершини.

“Не пройшло і місяця, а я вже дуже добре виглядаю. Мені багато людей це каже. Я навіть жодного кілограму не втратила на Евересті, а це нонсенс”, - розповіла Ірина. Пояснила, що на висоті 6400 метрів не лише зникає апетит і сон, але і дуже швидко втрачаються сили організму. Її ж ця доля оминула.

“Чим вище ти піднімаєшся, тим складніші умови. Стає менше їжі і води. На великій висоті у нас води не було. Ми пили талий сніг. Та і вода там кип’ятиться дуже довго. На висоті 6400 метрів у нас ще був повар. Його послуги включені у вартість експедиції. А далі їси те, що сам взяв. Це чіпси, цукерки, - щось легке”, - розповіла альпіністка.

За її словами, на висоті понад 6400 метрів нести щось вагою понад 10 кілограм — дуже складне завдання, навіть для чоловіків. “Це не тому, що я дівчина. Я так можу понести більший вантаж, ніж деякі чоловіки тут. Але там на висоті навіть 5 кілограмів прямо “впиваються” тобі у спину”, - згадує Ірина Галай.

Перед підйомом на вершину був досить тривалий період акліматизації. Так, адаптація на базовому таборі тривала декілька ночей. На висоті 5700 метрів був Middle Camp, де альпіністи також провели декілька ночей. “Все йшло поступово. У альпінізмі головне — не поспішати. Але я дуже рвалася вперед, тому для мене це було найважче — чекати”, - зауважила дівчина. Каже, особливо її підганяла конкурентка з Чернігова — Тетяна Єловчак, про яку Ірина дізналася за півроку до самого сходження. Та була у іншій групі альпіністів і  дісталася вершини через день після нашої землячки.

“Але я все одно б її обігнала, навіть якби ми вирушили в один день. Бо я провела таке міні-розслідування. І вона рухалася повільніше, ніж я”, - додала підкорювачка Евересту.

Дівчата на Евересті між собою спілкувалися і вже після сходження через соцмережі привітали одна одну.

На висоті 6400 метрів наша Ірина, до слова, провела 10 ночей, тоді як інші люди витримували тут максимум чотири. Каже, її не боліла голова, вона могла їсти за трьох і загалом прекрасно себе почувала. Єдине, що було досить нудно.

“На висоті 6400 метрів нема чим зайнятися. Треба просто чекати. Тому ми багато спілкувалися, ходили одне до одного у гості в намети. Мене питали про Росію, звичайно. Але загалом там на тій висоті політики нема”, - розповіла І.Галай. Каже, що зустріла на горі японців, італійців, аргентинців, іспанців, росіян, а тому досить добре підтягла англійську мову. 

Окрім того наша землячка провела ніч без кисню у так званому сідлі, аби краще звикнути до умов вершини гори. Потім повернулася на відпочинок у батовий табір, а далі вже вирушила на вершину з рештою групи.

“ На Еверест спершу треба піднятися морально, а потім фізично. Є спортсмени, які не можуть піти вище 4000 метрів. Це так звана гірська хвороба. З нами був такий Павло із Москви. Він казав, що на висоті 6400 втрачає голос і весь “пливе”. Третій раз уже пробував піднятися. Але і цього разу все сталося так, як він і казав. Думаю, це він і психологічно себе “накрутив”, - припустила Ірина.

Загалом же, за її словами, досить багато людей не доходить до вершини і повертається. Часто через погане спорядження, яке при вітрі і температурі -60 градусів продувається за декілька хвилин.

“Треба бути готовим, що на Евересті є черга. Іноді треба чекати, коли людина перед тобою лізе. Хвилину пройде і півгодини віддихується. І так далі. Тому потрібно  бути дуже добре вдягненим”, - розповіла Ірина.

Додала також, що загальна вага спорядження складає близько 80 кілограм. Одне лише взуття по 2,5 кілограми.

Від штурмового табору до самої вершини Ірина добирался із піводинадцятої вечора до шостої ранку, хоча мова йде про 500 метрів. Але для цього потрібно було пройти гірським хребтом і піднятися своєрідними ступенями. На самій вершині група перебувала зо 20 хвилин. Там Ірина Гала встигла пофотографуватися із українським прапором, обдзвонити рідних та друзів зі спеціального супутникового телефону.

Досить важким і тривалим був і спуск з вершини, який також тривав близько десяти годин.

“Я бачила тіла, коли ми спускалися. Їх всі там бачать. Мороз все зберігає і вони лежать там багато років. Але їх дуже дорого зняти. Місцеві шерпи часто гинули, коли пробували це зробити. Я навіть думаю, що це такий антураж гори. Якби місцева влада або родичі захотіли, вони могли б організувати якусь спеціальну операцію”, - припустила Ірина.

Шерпи, до слова, це люди, які супроводжують учасників експедиції, а головна їх функція — носити речі. Все це місцеві люди, які добре пристосовані до походів у гори. Шерп Ірини, наприклад, підіймався на Еверест уже вдванадцяте.  Загалом же непальські шерпи альпіністці дуже сподобалися.  Під час сходження на Еверест разом із шерпами на горі було близько 300 людей.

Тут варто згадати, що це гарний бізнес для Китаю і Непалу. Так, Ірині підйом обійшовся у 65 тисяч доларів.

У майбутньому Ірина Галай не планує зупинятися. Каже, що Еверест може, і найвища гора, але не найскладніша технічно. Тому у цьому плані дівчина бачить перед собою ще цілий ряд завдань і викликів. У тому числі хоче отримати золотий льодоруб (альпіністський Оскар) за проходження на Еверест новим скалистим маршрутом.

Наостанок варто наголосити, що сходження Ірини Галай підтверджене сертифікатом Китаю, національним реєстром рекордів України, а також численними фото і відео. 

Теги: Ірина Галай, Еверест, рекорд

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати