Михайло Копинець: "Я завжди тужив за отчим краєм..."

Михайло Копинець пройшов з гідністю свій тернистий шлях: провчившись 4 роки в Українській Вищій економічній школі в Мюнхені й отримавши диплом інженера-економіста, переїхав у Нью-Йорк. Тут закінчив аспірантуру зі ступенем магістра банківсько-фінансової справи й влаштувався на солідну фірму з виготовлення електронної апаратури. Згодом перевівся на іншу - з будівельним профілем, де й відпрацював 32 роки, аж до виходу на пенсію.

Тому бесіда з людиною, чиє дитинство і юність минули в Україні, а наступні 62 роки - в США, видалась доброю нагодою довідатися про особливості американського способу життя.

— Михаиле Івановичу, розкажіть, як проходив для вас процес адаптації у США?

— У нас існувала українська світська і церковна громади, і ми з покійною дружиною зовсім не почувалися чужинцями на новій землі. Церква згуртовувала нас, прибульців з України, в одне велике товариство. До речі, в США біля кожного храму -будинок із кухнею, їдальнею, кімнатою відпочинку, де у теплій, домашній атмосфері можна погомоніти, відпочити з дороги, а то й разом зустріти Різдво, Великдень, Новий рік чи якесь інше свято. І це був замкнутий у собі маленький мікросвіт, де ми були своїми, порідненими життєвими випробуваннями і, звичайно, батьківщиною, людьми.

Важче звикали люди старшого віку, яким не давалася англійська. Це було для них серйозним бар'єром, справжньою маленькою трагедією, яка підсилювала почуття відособленості. А вже друге, третє покоління іммігрантів абсолютно не відрізняється від спільноти, що зветься «американським народом».

Що ж до громадянського стану, то тут кожен іменує себе американцем, однак не забуває додати «німецького», «італійського» чи «українського походження». До речі, як українці, так і представники інших національностей, теж мають свої громади й церкву і так само дбають про збереження традицій рідного народу на чужині.

— Що ви відчували, наважившись в юності покинути рідну землю й податися в широкий світ?

— Перетинаючи кордон, ми все ж сподівались, що мине рік, від сили - два, і ми повернемося на батьківщину. Але від своїх земляків довідувались: удома чатує смертельна небезпека. І тільки-но наша нога ступить на рідну землю, одразу станемо здобиччю сталінських людоловів й опинимося в місцях, звідки мало хто повертається.

У 1945-1946 роках, коли ми вчилися у Вищій економічній школі Мюнхена, більшовицька агентура посилила переслідування втікачів, і її комісари організовували облави іммігрантських таборів. Однак начальник табору, як правило, заступався за прибульців, і непрохані гості поверталися ні з чим.

Листи, які надсилали рідним, майже не доходили. Лише у 1957 році, коли в перебігу «холодної війни» настало деяке потепління, з'явилася можливість листуватися. Однак навіть тоді я не наважувався писати від себе - підписувався іменем дружини. Я завжди тужив за отчим краєм...

— Чим відрізняються від основної «інтернаціональної» маси корінні мешканці Штатів — аборигени?

— Аборигенами в США вважаються місцеві індіанці. Вони мешкають на окремій територій мають там власну республіку— зі своїм законодавством, звичаями, традиціями, життєвим укладом. Звичайно, на індіанців поширюються й основні американські закони.

Ставлення до них лояльне: окремі індіанські республіки навіть не сплачують податків у державну скарбницю. Правда, живуть аборигени бідно і не завжди крокують у ногу з науково-технічним прогресом.

— Чи помічають співрозмовники вашу «нерідну» англійську?

— Я почав вивчати англійську, вже будучи дорослою, сформованою людиною. А життям і наукою доведено, що після 20 років практично неможливо вивчити незнайому мову досконало, аби розмовляти нею без акценту.

Проте в цілому вважаю, що знаю державну мову США непогано. Адже кілька разів писав листи до президента Буша з проханням, аби ставлення до України з боку США було не гіршим, аніж, скажімо, до Роси', адже Україна може стати для Сполучених Штатів хорошим партнером в майбутньому. До речі, та чи інша національність не може бути в США перешкодою для гідного суспільного становища, високої посади. Скажімо, серед

конгресменів США теж є українці.

— Як вибудована система шкільної освіти в США?

— Як і в Україні, при вступі до вищого навчального закладу випускники школи складають іспити чи проходять с/іівбесїду, яка засвідчує рівень знань, ерудицію, вихованість. Майже у кожному штаті є державний університет, навчаючись у якому, місцеві студенти користуються пільгами в оплаті за навчання. Окрім державного, є кілька приватних інститутів та університетів. У приватних плата за навчання, як правило, вдвічі вища, однак кращого рівня знань вони не забезпечують. Скажімо, Гарвардський і Колумбійський університети вважаються найпрестижнішими. Нью-Йорк-ський славиться викладанням економічних дисциплін. Я, до речі, теж закінчував тут аспірантуру.

— Виходить, ви могли викладати у вузі?

— Так, міг — у школі чи університеті. Багато моїх земляків-українців так і зробили. Правда.Ч'х життя розкидало по всіх Штатах.

— Чи існує у США хабарництво у вузах?

— Про таке навіть не чувано. Подібний факт був би сприйнятий як безпрецедент. І «хабарник» неодмінно поплатився б за це своєю посадою.

— Чи багато безробітних в Америці? І чи правда, що на соціальну допомогу по безробіттю в Штатах можна прожити, не знаючи бідності?

— Офіційно зареєстрованих людей, що не мають роботи, в США налічується близько 5%. Після звільнення впродовж 5-6 тижнів вони отримують незначну фінансову підтримку.

— Є серед американців безпритульні люди, жебраки?

— Це переважно люди з певними фізичними чи психічними вадами, а також алкоголіки чи наркомани. Для них існують спеціальні притулки, заклади для перевиховання тощо. Однак суттєвих коректив у життя хронічних алкоголіків чи наркоманів вони, зрозуміло, не вносять. Дітей із простягнутою рукою в США я не бачив.

— Які професії в США належать до найбільш високооплачуваних?

— Найкраще, напевно, винагороджуються гравці престижних спортивних клубів, деякі з них отримують від 5 до 10 млн. доларів на рік. На другому щаблі в цьому рейтингу — лікарі. Вчителі у великому відриві — педагог із і 0-20-літнім стажем може мати дохід у 80-100 тис. доларів на рік.

— Чи бере держава під свій офіційний захист малозабезпечених?

— Ними опікуються різні благодійні товариства. Наприклад, вони допомагають деяким студентам здобути вищу освіту. Адже рік навчання на медфаці в США в середньому коштує 30-40 тисяч доларів. Йдуть назустріч студентам і банки, видаючи їм кредити за нижчими, аніж для інших клієнтів, відсотками.

— В якому віці громадяни США виходять на заслужений відпочинок?

— Чоловіки — у 65, жінки — у 62 роки. Можна піти на 3 роки раніше, однак отримувати лише 80% пенси. Я особисто так і зробив.

— Де купуєте здебільшого продукти харчування - на ринках чи в крамницях?

— В американських супермаркетах є все, чого душа бажає - там, я і закуповую продукти. Ринків тут не дуже багато - фермери підтримують зв'язки з торговельними фірмами, а ті вже переробляють, упаковують і реалізовують сільськогосподарську: продукцію у своїх крамницях.

— 3 якого віку дозволяється продавати спиртне молоді?

— У кожному штаті діють свої правила. У Флориді, наприклад, юнак чи дівчина, яким не виповнилося 18, пляшку вина чи горілки не куплять. А подекуди дозволяється обслуговувати такого клієнта лише з 22 років.

— Чи багато американців вживає наркотики?

— На жаль, це поширене явище в Штатах. Завозяться вони контрабандою з півдня, зокрема, Мексики, куди потрапляють з інших країн.

— Михаиле Івановичу, якими критеріями керується роботодавець, приймаючи на роботу нового працівника?

— Одразу скажу, що й у цьому випадку в США не беруть хабарів. Роботодавець кровно зацікавлений у тому, аби його новий працівник виявився тямущою, чесною, фахово освідченою і відповідальною людиною. А ще він обов'язково поцікавиться його службовою репутацією на попередньому місці роботи.

— Наскільки найманий працівник має володіти англійською?

— Залежно від обставин. Головне, аби міг порозумітися з колегами та клієнтами.

Адже, скажімо, продавцеві супермаркету доводиться обслуговувати представників різних національностей, з яких далеко не всі розмовляють англійською. Проте для чиновників і керівників досконале знання державної мови - це святе. Без неї вони б просто не відбулися.

— Чи часто «уживається» типова американська родина під одним дахом із батьками?

— Ні, це доволі рідкісне явище: щойно син або донька одружуються, вони намагаються мешкати окремо. Далеко не завжди діти й опікуються пристарілими батьками - більшості не дозволяє шалений ритм життя, службова зайнятість. Тому багато літніх американців доживають віку у будинках для пристарілих чи наймають надомну прислугу. А це — справжня розкіш, що в середньому обходиться в 50 тисяч доларів на рік. А якщо потрібний постійний цілодобовий нагляд за хворимл - то й у 100 тисяч.

— Житло у США по кишені кожному?

— Це солідна стаття видатків: близько третини зарплатні йде на оплату помешкання. Скажімо, 3-кімнатна квартира щомісяця «витягує» з гаманця не менше 1 -2 тис. доларів. Тому я особисто спочатку придбав стару хату, яку капітально відремонтував, і в такий спосіб вирішив житлову проблему сім'ї. Звичайно, можна було купити земельну ділянку й побудуватись, однак це обійшлося б набагато дорожче.

— Чи багато американці їдять?

— Так, навіть переїдають. Особливо це помітно на дітях, серед яких з'явилося чимало товстунів. Виною тут є і звичка тамувати голод нашвидкуруч, налягати на гамбургери, сендвічі. А споживання в надлишку борошняної іжі призводить, як відомо, до накопичення в організмі зайвого баласту.

— Яке становище в США жінок-матерів?

— По-перше, жодної державної допомоги при народженні дитини породілля-американка не отримує. Довготермінової відпустки для догляду за дитиною - теж. Цей строк обмежений одним місяцем. Коли він минає, працююча жінка повинна вийти на роботу, інакше вона її втратить.

Звичайно, у США є виховні заклади для малечі, на зразок дитячих садочків. Однак переважна більшість дітей виховується в родинах. Ми своїх синів теж нікуди не віддавали, вважали, що опікуватися дітьми повинна мати.

— Чим живуть українські громади в США?

— Тут діють хорові, вокальні, танцювальні колективи. У Штатах є й чимало українських товариств, солідних організацій зі своїм статутом, керівними органами й традиціями (наприклад, «Пласт»). Я був заступником та головою такого товариства, і його діяльність була доволі жвавою. Пам'ятаю, як ми організовували свята рідної мови з великою концертною програмою, а також інші культурні зібрання - відзначення ювілеїв, літературних свят, бесіди, лекції тощо,

— Чи бажає бути кращою (як і в нас, звичайно) поведінка американських школярів?

— Ступінь «розкутості» сучасного покоління американських школярів часто потребує вже іншого визначення. Особливий сплеск активності настає після 14 років, коли в хід ідуть сигарети, наркотики, алкоголь. Доходить до того, що дитина може принести в школу зброю і знайти для неї «застосування». В той же час дії вчителя суворо роз-гламентовані - він не має права вдарити школяра, бо той може оскаржити його дії'. На уроці може відбуватись й відверте залицяння між представниками протилежних статей, «боротися» з яким вчителю теж непросто. Звичайно, є серед учнів і скромні, сумлінні діти. І тут, я вважаю, багато залежить від батьків. Адже школа, зі свого боку, забезпечує вихованцям ідеальні умови для навчання (комп'ютери, бібліотеки, спортзали тощо).

Ми з дружиною завжди були в курсі всіх шкільних подій і намагалися якнайкраще вплинути на синів, націлювати їх на здобуття майбутньої професії. І це нам вдавалося. Вони прекрасно закінчили школу (набравши понад 90 балів із 100 можливих), і це'було враховано при вступі до вузів. Тепер старший син Богдан завідує напівприватною клінікою, яка приймає в середньому 50-60 чоловік на день. Іван обрав юриспруденцію, працює суддею.

— Які зобов'язання несе держава перед своїми громадянами?

— Окрім виплати пенсії та мінімального забезпечення медичними послугами пенсіонерів, практично жодних. Однак і тут назріває проблема: резерви пенсійного фонду поступово вичерпуються. Існує навіть загроза, що вже у 2040 році платити пенсії не буде з чого. Тому в планах нинішнього уряду — збільшити податки з працюючих задля поповнення цієї бюджетної статті.

— Михаиле Івановичу, ви вже, напевно, пересвідчились, що одна з найбільш запущених проблем України — це горе-дороги. Чи доводилось вам їздити подібними в США?

— У Штатах — рівні, впорядковані дороги. Адже вартість їхнього благоустрою включена до вартості бензину. Якщо ж будівельна фірма зводить новий житловий мікрорайон, то в першу чергу вона зобов'язана прокласти до нього рівну й гладеньку асфальтівку.

— Чи викладають у школах США предмет «релігія»?

— Ні, церква цілковито відокремлена від школи. І релігійність та віросповідання дітей — справа вибору їхніх батьків і їх самих. А взагалі в Штатах, як і скрізь, є прибічники теорії Дарвіна та божественного походження світу. Перші, тобто атеїсти, заявляють про свої погляди публічно й навіть створили Товариство атеїстів. Діє й чимало релігійних сект. Серед них є і такі, що прагнуть бути ізольованими від суспільства. Ці люди усамітнюються невеличкими групами десь у горах, на безлюдному острові чи в глухих хащах.

— Чи густо заставлені пляшками столи на американських застіллях?

— Такої тотальної пиятики там немає взагалі. Що ж до різних бенкетів і фуршетів в Україні, то у мене іноді складається враження, що люди зібралися лише заради того, аби випити: тобі наливають безперервно.

Коли ж з приводу святкової події збираються американці, бажаючі у спеціально відведений для цього час можуть навідатись у буфет і випити (за власний кошт). А вечірку проводять, як правило, «на ногах» - у такий спосіб можна поспілкуватися з усіма, хто тобі цікавий і приємний. У цей час до вас може підійти офіціант і запропонувати келих вина чи чарку віскі з таці. Так, поволі пригублюючи напої, більшість гостей і проводить час бенкету.

— Ким ви себе більше почуваєте — українцем чи американцем?

— Я почуваюся громадянином Сполучених Штатів Америки. І дуже вдячний Америці, що вона прихистила мене у найважчий період мого життя, дала мені освіту, роботу, можливість влаштувати своє життя.

— Чи не збираєтесь назавжди повернутися в Україну?

— Так, і дуже скоро. Сподіваюся дожити віку на батьківщині своїх дідів і прадідів. Це по-перше. Апо-друге, хочеться щось зробити для свого села, земляків. Насамперед допомогти у створенні церковного хору. Я готовий надавати для Цього фінансову підтримку.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати