На Закарпатті вшановують пам’ять жертв голодоморів та інших політичних репресій в СРСР

Адже 1933 р. голод був і на Закарпатті. Правда, не штучний, а викликаний нашим малоземеллям, традиційною відсталістю аграрного сектору, нерозвинутістю соціальної сфери. Тим цікавіше порівняти, як поставилися до двох різних голодів два багато в чому протилежних режими – радянський Й.Сталіна і чехословацький Т.Масарика.

Безпосередньою причиною голоду на Закарпатті стала світова економічна криза 1929-1933 рр. Вона почалася у США, але швидко вразила всі розвинуті країни. У Чехословаччині на середину 1930 р. занепало більшість галузей промисловості, різке загострення промислової кризи сталося 1932 р., а найбільшого піку вона сягнула у березні 1933 р. Промислова криза перепліталася зі ще гострішою аграрною і супроводжувалася фінансовою.

В СРСР таких еконо-мічних передумов для голоду не було. Навпаки, 1930 р. було зібрано рекордний урожай хлібу. Ціни були стабільними і регулювалися державою (поки не було введено карткову систему). Урожаї наступних років були слабшими, але не катастрофічними. Механізми голоду було включено через височезні плани дачі хлібу державі, що їх було доведено українському селу. Тому найбільше голод охопив, як не парадоксально, найбільш хлібні регіони України.

У Чехословаччині же криза особливо позначилася на недорозвинутих окраїнах, перш за все – на Підкарпатській Русі. Вже в перші роки із 92 місцевих підприємств припинило роботу 30. Катастрофи зазнає лісова промисловість після відмови 1930 р. Угорщини від імпорту нашої деревини. На кінець 1933 р. роботу втратило 30-35 тисяч підкарпатських лісівників. Припинили роботу цегельні, розорилося чимало кустарів. Число безробітних зросло від 60 тисяч 1930 р. до 100 тисяч 1932 р. Робітники поверталися до землі, але там ситуація була ще гіршою, ціни на зерно і картоплю впали вдвічі-утричі. Оскільки заробітчанських грошей від родичів-відхідників більше не поступало, селянські родини мусили продавати на ринку більше продукції, через що ціни і падали. На цьому спробували нагріти руки власники харчових підприємств, скупаючи від селян сировину по дешевці, але своїх цін не знижуючи. Скажемо, ціна на хліб лишилася незмінною. Худобу скуповували зі спекулятивною метою. Порошківський нотарський уряд відзначав: “Ціни худоби зараз не покривають і ціни сіна, яке хлібороби мусили купити для своєї худоби. Худоба й коні терплять від нестачі корму, і з трудом можна буде виконати весняні роботи. Це саме стосується цін на свині, за яких різники пропонують просто смішні ціни. Селяни ганяють свиней з базару на базар, а ціни все падають. Становище хліборобів, викликане економічними умовами, просто катастрофічне”.

До того ж, традиційно, на Підкарпатті закупівельні ціни були нижчими, ніж у Чехії чи Моравії. Комерсанти наживалися на цьому, скуповуючи зерно і м’ясо у нас і дорожче продаючи його в індустріальних регіонах. Різко зросла заборгованість селян, особливо верховинців, банкам і кредитним спілкам. На Верховині почався справжній голод, типовий для нашого краю у ХІХ ст., але в ХХ ст. вже призабутий. Спалахнули голодні бунти, на які влада спершу відреагувала неадекватно – жандармськими репресіями. Проте громадська думка з цього приводу виявилася дуже гострою. Над міністром внутрішніх справ Ю.Славіком нависла загроза відставки. Головне же – влада змушена була повернутися обличчям до голодуючих.

Офіційна Прага не замовчувала голод на Верховині. Власне, у демократичній державі з розвинутою пресою це було і неможливо. Уже 1932 р. тут діяли різні міжнародні благодійні організації. 10 лютого відбулася урядова нарада з приводу допомоги голодуючим. 19 лютого на Підкарпаття було відправлено перші 32 вагони кукурудзи. У травні німецький письменник Л.Ренн і англійський журналіст Дж.Гамільтон скликали у Празі спеціальну прес-конференцію з цього приводу. Про наш голод писали газети Німеччини, Англії, США. Місцева преса заявляла про недостатність тієї допомоги, що поступає від уряду, чим підстьобувала його. Про це писали чеські публіцисти Юліус Фучик, Вашек Каня, Іван Ольбрахт, С.Нейман, словаки (які переживали ті ж проблеми) Ладислав Новомеський, Петер Ілемницький, угорці (що ревнували Підкарпаття до Чехословаччини) Дюла Круді, Едгар Балог, Золтан Фабрі, Карой Ковач. На повний голос заявивши про проблему, вони примусили уряд вирішувати її.

В СРСР же на той час вільної преси не існувало. Із запрошених зарубіжних прорадянських журналістів мало хто виявився на висоті. Селяни Наддніпрянщини лишилися сам-на-сам зі своїм горем.

У Чехословаччині же в результаті тиску на владу було задіяно ресурси Міжнародного Червоного Хреста, інших філантропічних організацій, державні резерви. З кожним місяцем підтримка голодуючих зростала. Хоча вона і не виявилася цілком достатньою, але порятувала тисячі людей від голодної смерті. Чехословацький уряд розгорнув так звану “харчову акцію”. Селянам видавалися по 2-4 центнери посівного зерна. Хай ця допомога охопила не всіх, хто потребував, але таки багатьох.

Нічого і близько подібного не було в Радянській Україні. Не ідеалізуючи тодішньої чеської влади, все ж зазначимо, що вона рятувала своїх підданих від голодної смерті – на відміну від влади радянської, котра, навпаки, підштовхувала селян до могили.

Отже, роль держави у захисті своїх громадян від геноциду є визначальною. Якби 1933 р. СРСР був не унітарним де-факто, а справді федерацією (як то було записано у тодішній конституції), республіканська влада УРСР мала би бодай якийсь простір для маневру. За тих же умов вона мала лише одне право – чітко виконувати вказівки Кремля по знищенню власного населення. Через кілька десятиліть після Голодомору за реальну суверенізацію України виступив Л.Лук’яненко, та був засуджений до страти, заміненої на довголітнє ув’язнення. Згодом на значно вищому рівні подібні питання підняв П.Шелест, після чого втратив владу. Для радянського режиму інтереси держави були незмірно вищими за інтереси кожного конкретного громадянина, тому останні просто приносилися в жертву великій політиці. Для Чехословаччини та інших європейських держав людське життя все ж визнавалося найвищою цінністю. Щодо голодуючих тут застосовували не обшуки хат на предмет прихованих харчів і блокування сіл військовими патрулями, а продовольчу допомогу. Тож співставлення двох голодів є ще одним додатковим аргументом на користь європейського вибору України, незмінності обраного у 1991 р. шляху.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати