На чолі з німцем Мішелем Якобі ведуть стадо волонтери з різних куточків Європи.
Вже безліч років наші полонини не бачили карпатських буйволів, які при Радянському Союзі були винищені вщент. Буйволи на Закарпатті були півтори тисячі років. Їх було тисячі ще до приходу нав Закарпаття радянської влади. Однак в 90-х їх залишалося менше сотні.
Німець Мішель Якобі приїхав на Закарпаття спочатку в комуну «Лонго Май», але потім вирішив заснувати буйволячу ферму. Тепер у нього дві ферми: у Стеблівці та в Чумальові.
Мішель любить буйволів і йому було дивно, що місцеві вже навіть не вміють доглядати за ними.
Ось що Мішель розповідав про своїх буйволів відомому українському мандрівнику Богданові Логвиненку: "Є різні буйволи. Цей - карпатський, він розумний. У нього зовсім інша свідомість, ніж у болгарського, приміром. Карпатський буйвол - це друг. Буйволиця ніколи не дасть молока, якщо ви не друзі. З нею треба спілкуватися, це не дурна корова чи коза, у неї свій характер. Буйвола не можна бити. Карпатський буйвол - це український слон. Він все пам’ятає, у нього свій характер.
Ви будете приходити до буйволиці за молоком, а вона буде вам казати: Ей, чоловіче, ти чого хочеш? Якого молока? Ти що, дитина моя чи мій друг? Для чого тобі молоко? Ці буйволи в колгоспах не давали молоко взагалі, комуністи їх просто вирізали на м’ясо".
Ну і, нарешті, просто послухайте, як "спілкуються" карпатські буйволи: