То хто ж привласнив три гектари землі в центрі Ужгорода?

За оцінками рієлтерів, вартість одного квадратного метра в цьому районі у випадку продажі її з аукціону може сягати і 100 доларів. Якщо взяти до уваги, що 1 гектар – це 10 тисяч квадратних метрів, то, при хорошому збігові обставин (тобто, при добре організованому аукціоні), реальна вартість всієї ділянки може сягати і трьох мільйонів доларів.

Зайве говорити, що для міського бюджету Ужгорода ці гроші – вкрай необхідні. Але весь парадокс ситуації полягає в тому, що в міську скарбницю вони не потраплять. Точніше, якщо й потраплять, то в значно менших обсягах. Бо розпоряджатися землею, вартість якої вимірюється мільйонами, відповідно до прийнятого рішення буде нікому невідомий приватний підприємець Неля Василівна Попович-П’янкова.

У тому, що пані Попович-П’янкова є лише підставною особою, не сумнівається ніхто, хто хоч трішки розбирається в тіньових схемах привласнення громадського майна. А те, що після відмови ЗакДУ зазначена земля не просто перейшла в землі запасу для подальшого продажу через аукціон, а, по суті, в пільговому режимі була передана приватній особі, мав би свідчити або про якісь величезні заслуги цієї людини перед містом (що відпадає само по собі), або про чиюсь конкретну зацікавленість в „пільговому” придбанні ласого тригектарного земельного шматка.

То про ЧИЮ САМЕ зацікавленість йдеться?

Опосередковану відповідь на це запитання дає уже сам принцип (чи, точніше, безпринципність) винесення цього питання на сесію.

Якщо взяти до уваги, що в силу певних обставин Ужгородська міськрада досі не має свого секретаря, то єдиною особою, яка може винести відповідний проект рішення на розгляд депутатського корпусу, залишається міський голова Ужгорода Сергій Ратушняк. Він же ж, до речі, має право зняти питання з порядку денного у тому випадку, якщо, на його думку, чи на думку юристів міськвиконкому, даний проект суперечить закону чи інтересам міської громади. Тому, слід так розуміти, САМЕ ЗА ЙОГО ІНІЦІАТИВОЮ зазначений документ абсолютно несподівано для більшості депутатів з’явився в порядку денному третього засідання третьої сесії ужгородської міськради.

Настільки несподівано, що більша частина депутатського корпусу змогла ознайомитися з відповідним проектом тільки в сесійній залі, безпосередньо перед засіданням, а не за десять днів до нього, як це передбачає регламент. Сам по собі цей факт вже є порушенням. А тому залишає для Ужгорода шанс виправити ситуацію в інтересах міської громади: чи то з „доброї волі” ініціаторів, чи то в судовому порядку. Іншим таким шансом є та обставина, що про проведення сесійного засідання більшість депутатів були повідомлені лише наприкінці попереднього перед сесією робочого дня, через що вони були позбавлені можливості отримати у відділі по роботі з депутатами проекти рішень з винесених на сесію питань.

Сергія Ратушняка навряд чи можна віднести до розряду людей, які не розуміють, що роблять. І в питаннях, що стосуються грошей, – тим більше. В даному випадку він міг бути однаково зацікавлений у двох варіантах розвитку подій: якби виручені від продажу трьох гектарів кошти надійшли до міського бюджету, це спрацювало би на його імідж як міського голови, у другому ж випадку, „працюючи” не на місто, а на себе або в інтересах сторонніх осіб, вигравав він особисто, точніше – його власна кишеня. Схоже, що своя сорочка виявилася ближчою до тіла. А тому не доводиться сумніватися в тому, що зазначений проект рішення був винесений Ратушняком на сесію абсолютно свідомо, а тому САМЕ ВІН, прямо чи опосередковано, БУВ ЗАЦІКАВЛЕНИЙ в тіньовій схемі розподілу міської землі.

А де були міські юристи, до прямих обов’язків яких відноситься юридичне вивіряння ініційованих мером рішень?

Саме в контексті пошуків відповіді на це запитання стає зрозумілою одна з перших ініціатив Сергія Ратушняка по створенню в структурі міськвиконкому (з підпорядкуванням, завважте, безпосередньо міському голові) єдиного юридичного відділу замість окремих юристів, що працювали в конкретних підрозділах міськвиконкому. Одним з аргументів на користь створення цього відділу Сергій Ратушняк називав економію коштів. Зекономили...

Аналогічно в контексті ситуації по трьох гектарах стає зрозумілим небажання частини депутатів із проратушняківської більшості міськради допустити до роботи в земельній комісії міськради депутатів від „Нашої України” та „Пори”, про що вже писало „Закарпаття online”. Адже саме, начебто, через „нерозбериху” в профільній комісії дане земельне питання на ній не розглядалося. Натомість, як тільки воно пройшло через сесію, де за нього практично у повному складі голосували всі фракції більшості (литвинівці, регіонали і БЮТ), роботу земельної комісії було розблоковано. І бютівці, які досі наполягали на своєму монопольному і безконтрольному праві на вирішення земельних питань, „милостиво” дозволили працювати в ній своїм колегам із двох зазначених фракцій.
Було би неправильним звинувачувати усіх без винятку депутатів від БЮТу в тому, що вони чітко розуміли, що роблять у даному випадку, і чиї конкретно інтереси відстоюють, голосуючи за даний проект рішення. Швидше, більшістю з них просто маніпулювали деякі колеги по фракції, більш наближені „до тіла” Сергія Миколайовича.

Принаймні, не доводиться сумніватися в тому, що до числа тих, хто чітко розумів, що робить, належала, зокрема, „бютівка” Марія Бадида – голова бюджетної комісії міськради і, „за сумісництвом”, головний податківець Ужгорода. Як досвідчений фахівець, двічі відповідальний за наповнення міського бюджету, Марія Петрівна не могла не розуміти, яких збитків завдає місту, підтримуючи цю тіньову схему „прихватизації” міської землі. Тим не менше, зазначений проект рішення без жодних зауважень був підтриманий комісією, яку вона очолює.

Як би там не було, фракція БЮТу виступила прямим „кришувальником” даної оборудки. А тому, швидше всього, вперті чутки про пряму причетність до цієї справи двох депутатів-бютівців є, швидше всього, правдою.

Так чи інакше, більшість депутатів покірно проголосували за прийняття такого рішення: хто через переконливу харизму міського голови, хто з нерозуміння, хто просто не встиг „в’їхати” в суть поспішно винесеного на сесію питання. Дехто, не задумуючись, проголосував „за мир”, абсолютно логічно сприйнявши зазначені 3 гектари як відкуп Ващука у оголошеній йому Ратушняком війні за „Спартак” ( до речі, на цю сесію, на відміну від двох попередніх, Сергій Миколайович проект рішення про повернення басейну „Спартак” у власність міста ЧОМУСЬ не виносив. Збіг обставин?). Не голосувала лише частина депутатів від „Нашої України”. Саме вони, влаштувавши пізніше „розбір” сесійних „польотів”, зробили перші кроки по виправленню ситуації. Насамперед, подали запит на ім’я міського голови з проханням надати копії всіх документів, що мають відношення до даного рішення –згоду ЗакДУ на припинення права користування зазначеною земельною ділянкою та клопотання приватного підприємця Попович-П’янкової, інформацію про цього суб’єкта підприємницької діяльності і т.ін. Наступним кроком, логічно, мала би стати ініціатива по відміні тієї частини рішення по трьох гектарах, якою робляться кроки по пільговій передачі землі у користування зазначеній громадянці. Якщо ж апелювання до сесії результатів не дасть, логічним було б звернення до суду чи відповідних правоохоронних органів про порушення справи щодо можливих корупційних дій посадовців міськвиконкому та окремих депутатів міськради.

Втім, правоохоронці мають більш, аніж достатньо, підстав самим зацікавитися конкретними обставинами цієї справи...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати