Закарпаття: Коханню розкутого хлопця і дівчини — "білої ворони" — намагались завадити і батьки, і друзі... Проте не змогли!

Марійка не була «писаною» красунею. Але вирізнялася з-поміж дівчат гідним спокоєм, сором'язливістю. Одягалася в простенькі ситцеві платтячка. На дискотеки, молодіжні «тусівки» вона не ходила. Та дівчата її любили. «Ця добра душа, Марійка. .. Всім допоможе, усіх заспокоїть», - казали про неї. Вона все вміла робити, не цуралася прибирання, часто на всіх варила обід. А опісля сиділа за книжками - нікуди її не витягнеш. Тому поза очі почали звати її «білою вороною».

Богдан якось запитав у дівчат, чи є в Марійки хлопець. Подруги щиро розсміялися: «Та її від книжки не відірвеш! На танці не витягнеш...» Одного разу зайшов Богдан до кімнати, а Марійка сама сидить і щось читає. Запросив дівчину в кіно.

- Чому маю з тобою йти? - мовила якось аж із погордою Марійка. - У тебе он скільки дівчат! З ними й іди...

Марійка знала, що Богдан ходив на дискотеки то з однією дівчиною, то з другою, то з третьою. Вродливий, високий, із густим кучерявим чубом - не одна дівчина за ним «сохла». А Марійка от взяла й не пішла! Через кілька днів Богдан знову навідався. Квітку приніс. Вдруге запросив прогулятися, поспілкуватися. Зауважив, що більше ні з ким на танці не ходить. Марійка погодилася.

Коли поверталися з побачення, Богдан під крислатим деревом, де було найтемні-ше, звичним рухом обняв Марійку і поцілу-

вав. Дівчина відсахнулася від нього і щосили ляснула по щоці. Від несподіванки Богданові ніби мову відібрало.

- Образився? - запитала Марійка. - Вибачай. Я не чекала від тебе такого. От і маєш...

- Ні, не образився, - промимрив Богдан.

Марійка несподівано кинулася навтьоки. Богдан побіг за нею. Але побачив знайомих хлопців і зупинився...

Минув тиждень-другий. Перестрів Богдан Марійку біля університету.

- Послухай, Марійко, давай будемо дружити, - сказав невпевнено.

- Добре, давай...

Богдана ніби підмінили. Такий шибеник був, гордяк, а тепер слухався в усьому цієї непоказної для всіх дівчини. Хлопці над ним посміювалися: «Ти що, осліп? З «білою вороною» дружиш і спілкуєшся. За тобою ж красуні бігають! Із модними зачісками, в модних сукнях. Ех, ти!..» «Нічого ви, хлопці, не розумієте, - відповідав на те Богдан. -Люблять не тих, що самі вішаються на шию. «Біла ворона» якраз по мені!».

Богдан із Марійкою домовились по закінченні навчання одружитися. І ось завершилася остання сесія. З дипломами роз'їхалися по домівках: Богдан - у Тячів, Марійка - у своє селище над Тисою. Домовилися зустрічатись і невдовзі повідомили батьків про рішення одружитись.

Між тим, Богдан у батьків був єдиною дитиною. Коли сказав їм про одруження, то вони підняли гвалт!

- Ми тобі знайшли дівчину! - сказала мати. - Із заможної сім'ї. Одразу вам її батьки іномарку куплять. Дівчина школу закінчує. Так і годиться: дружина має бути молодшою за чоловіка...

- У мене є Марійка! - заволав Богдан. - Мені ніхто не потрібен!

Батьки наполягали на своєму...

Якось поїхав Богдан у довготривале відрядження. Марійка листи йому пише, а його мати читає їх і ховає від сина.

- Що будемо робити? - каже чоловікові.

- Вирішуй! Треба їх якось розлучити...

Придумали: Богданів батько поїде до Марійки і скаже їй, що син уже одружився. Я, мовляв, - няньо його дружини, і тривожуся за долю доньки.

Знайшов Марійку. Сказав. Мов крейда, лице її стало.

- Це неправда! - сказала. - Не вірю!

- Він тебе обдурив, дівчино. Повір мені. Я вже чоловік сивий...

- Якщо це так, - Марійка ледь здобувалася на слово, - то будьте спокійні. Я не будуватиму своє щастя на чужому горі!

А Богдан приїхав додому й одразу запитав, чи не приходили йому листи від Марійки. Мати відповіла, що не було жодної звістки. Богдан того ж дня поїхав до коханої. Коли зайшов до хати, Марійка ніби холодною водою його облила.

- Чого тобі тут треба? - запитала.

- Марійко, мила, що сталося?

- Ти ще смієш мене питати? - перебила вона Богдана. - Приїжджав батько твоєї дружини!

- Якої дружини?! В мене немає нікого, крім тебе...

Марійка вийшла з хати, щоб не розридатись. Богдан наздогнав.

- Не тікай, вислухай мене! Опиши того чоловіка, котрий приїжджав до тебе і говорив ці дурниці! Він - високий, чорнявий, із сивиною в чубі, на правій брові - глибокий зарубцьований шрам?..

- Так...

-Та це ж мій няньо!...

Марійка йому не вірила. Вона більше не говорила з Богданом.

- Тіштеся! Ви виграли! - кинув він удома ще з порога. - Марійка мене прогнала! І все-таки по-вашому не буде...

Богдан почав пакувати рюкзак. Мати захвилювалась, кинулася до сина.

- Куди ти, мій Богданчику? Куди, синочку?

- Не син я вам, а ви - не батьки мені. Я їду від вас. Назавжди!

.. .Мати помовчала трохи, а тоді щиро мовила до чоловіка:

- Іване, їдь, розкажи правду!

- Я сам не поїду! - сердито мовив батько. - Вона мені не повірить. Потрібні свідки!

Відтак поїхали до Марійки Богдан, його батько та ще представник районного РАЙСу. Гуртом попросили у дівчини пробачення, розповіли, що і як, а через кілька днів молоді й розписалися. Як живуть? Щасливо живуть! Свекруха не нахвалиться невісткою. Газдинька хороша, її шанує!

Невдовзі купили в Тячеві молодим квартиру. Богдан із Марійкою працюють, двох синочків виховують. Онуки хвацько до діда й бабки горнуться. Що вже їм баба рада!..

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати