Головний архітектор Кошиць Петронелла Кіральова: "Якби у Кошицях так обрізали дерева як в Ужгороді – я би плакала"

«Давайте пошукаємо інший столик, де не так голосно», - пропонує співрозмовниця. Беремо наш чайник, чашки з чаєм, блокноти і сумки. Перессідаємо. Трохи краще, хоч музика все одно занадто голосна, але розмовляти вже можна. «У нас теж колись дуже голосно грала музика у кафе, – каже архітектор. – Але  люди поступово зрозуміли, що кафе – це місце , де можна поговорити. У якісних закладах музика ніколи не домінує».

За останні роки Кошиці суттєво змінили свій вигляд: новий вокзал, відреставрований центр. Місто отримало нові інвестиції. Більшого того, кілька років тому Кошиці стали столицею культури Європи... А це піднімає престиж міста, змінює життя його мешканців. Ми говорили з пані Петронеллою про два міста-побратими: Ужгород та Кошиці, які мають спільне минуле, але дуже різну сучасність, хоч відстань між ними сягає якихось смішних 98 кілометрів.

– Ви вперше в Ужгороді?

– Я бувала в Ужгороді раніше кілька разів, але лише проїздом. Сьогодні вперше вдалося погуляти містом.

– Що сподобалось?

– В Ужгороді є багато гарних будівель. Тут є споруди відомого архітектора Ошагала. У Кошицях теж багато його будівель.

– Що  ще сподобалось, окрім будівель?

– Особливо мене приємно здивувала стара бруківка у центрі міста (ред.– мається у на увазі кам’яна бруківка біля кафедрального греко-католицького собору). На жаль, у Кошицях у минулому бруківка була заасфальтована. Це  велика помилка.   Загалом, видно, що в Ужгороді є багато туристичних об’єктів. Шкода, що багато з них у поганому стані. Видно, що є якісь спроби відновлення, але якось багато незв’язаних елементів. Ми у Словаччині такий стиль жартома називаємо «гуляш». Хотілося б, аби Ужгород отримав свій привабливий шарм… Я була у вашому замку. Звідти прекрасна панорама на місто, видно річку. Мені здається, що саме річка – це дуже важливий елемент Ужгорода. Треба працювати над тим, аби ріка була ще більш інтегрованою у міський простір. Вона має бути доступною.

– Як Вам міський ландшафт?

– Я завжди думала, що Ужгород знаходиться у рівнині. Але тепер я побачила, що Ужгород розміщений на пагорбах. Це дуже цікаво. Місто то опускається, то піднімається. Дуже мальовниче. Але загалом, зараз не найкращий час для відвідин міста. 

– Але, з іншого боку, видно усі архітектурні помилки…

– Це правда.

– Ви їх багато помітили?

– На жаль, так. Дивно відбувається реставрація об’єктів. Видно, що багато чого руйнується, не зберігається оригінальний вид будівель. Тут наліплено, там наліплено… Якісь добудови… Дивне поводження з архітектурою. Це все не підтримує оригінальний характер міста. З іншого боку, можна просто щось підчистити і багато що стане кращим. Ось гляньте на цей ліхтар ( під час розмови архітектор постійно дивиться у вікно і вдивляється у перспективу вулиці) . Прекрасний старий ліхтар. У Кошицях таких нема. Там усі ліхтарі замінили на сучасні. Теж помилка!

В Ужгороді мені здалося, що велика транспортна проблема. Помітно, що немає, де паркувати машини. Вони стоять повсюди! Навіть на тротуарах! Це просто неприпустимо. У нас би вже такі машини забирала поліція. Я вважаю, що у сучасному центрі міста людина не може доїжджати прямо під двері. Машину треба паркувати у спеціальному місці, а потім йти пішки.

– Велосипед – це рішення?

– Для такого міста як Кошиці та Ужгород – однозначно. Зараз у Кошицях ми працюємо над великою концепцією велотранспорту. Розроблямо усе: де мають бути велодоріжки, якими вони мають бути, куди  вони мають вести.  Наприклад, у Парижі люди у центрі міста не потребують авто взагалі. Є громадський транспорт, є велосипед. Це зручніше, комфортніше, швидше. Не треба думати, де паркувати машину. 

– А ще які помилки помітили в Ужгороді?

– Ви знаєте, я не шукала помилки. Я постійно дивилась під ноги.

– Під ноги?

– Так, в Ужгороді треба дивитись під ноги. Дуже багато калюж. Тут вода залишається на тротуарах, на вулицях… Це значить, що велике навантаження транспорту. Багато машин їздять там, де раніше не їздили. З іншого боку, знову ж таки, є дуже гарна бруківка. Її треба просто відремонтувати.  Дуже гарні набережні , алеї. Але ці дерева дуже жорстоко обрізали.

– У Кошицях теж так обрізають?

– Якби так різали дерева у Кошицях, я би плакала.

– Плакали?

– Так. З іншого боку, я помітила, що на вузеньких тротуарах в Ужгороді є величезні дерева, які заважають.  На таких місцях годилося б посади дерева інших порід і з меншим стовбуром.  А от на гарній набережній, де дерева мають бути великими, вони чомусь так жахливо обрізані. Я подумала, що їх просто хочуть зрізати, але зрізати відразу не змогли, тому  почали різати  шматками. Крону дерева постійно  треба підтримувати у належному стані, але не зрізати повністю! Про це нам завжди кажуть спеціалісти із паркового і садового дизайну.

– У Кошицях Ви постійно працюєте із такими спеціалістами?

– Постійно. Коли йде робота над якимось проектом, то обов’язково готується і план зелених насаджень. Відділ міської архітектури його схвалює. Місто замовило дослідження і аналіз зелених насаджень у приватної фірми. Вони працювали більше року. Створили ґрунтовний аналіз усього, що у нас є і що маємо робити.

– Але ж дерева у Вас теж рубають?

– Бувають випадки, коли  дерево аварійне, але спочатку його намагаються закріпити. Тільки у крайньому випадку його зрізають. 

– У контексті глобального потепління і підвищення температури у містах, якими мають бути зелені насадження у місті? (ред. – через велику кількість відкритих асфальтованих площ, які сильно розігріваються влітку, вчені говорять про так звані  «міські острови тепла»)

– Для нас зараз одне  із найголовніших завдань – це  створення, як я вже згадувала, велосипедної концепції. Влітку, коли ви їдете велосипедом, скажімо, з дому у центр міста, ви маєте бути у тіні. Про це треба думати. Потрібно вже висаджувати молоді дерева, аби вони за кілька років підросли. На жаль, ані у Словаччині, ані, напевно, у вас, ще не садять великі дерева. От нещодавно я була у Берліні і була свідком того, як перед одним музеєм висаджували вже доросле, величезне дерево. Це питання грошей.

– І мислення…

– І мислення! На щастя  у нас тепер є певні норми для висаджування дерев. Наприклад, на парковці перед супермаркетом на кожні чотири паркувальні місця для машини має бути одне дерево.  Наші інвестори хитрують: висаджують дуже молоді дерева. Я їх питаю: а через скільки років цей пагінець буде деревом? Місто має бути суворішим у цих питаннях.

Зараз у Кошицях відкрили нову міську мистецьку галерею. Я дуже пишаюся тим, що перед нею висадили вже досить велике дерево. Спеціалісти із садового дизайну довго вирішували, яким воно має бути.

Ми зараз інтенсивно працюємо із поняттям «зелена архітектура». У контексті глобального потепління це дуже важливо. Має бути більше зелені, менше бетону. Дуже багато уваги зараз треба приділяти накопиченню води у грунті. Після дощу вода має залишатись у землі, де вона випала, а не стікати у каналізацію.

– Вода має залишатись?

– Так. Раніше усе було навпаки – уся вода, наприклад – із дахів, мала стікати у каналізацію. Тепер зовсім інші правила. Ми дозволимо людині будувати приватний будинок тільки у тому випадку, якщо у проекті  передбачено спеціальний резервуар для зберігання дощової води. Ви повинні збирати воду і використовувати її для поливу, а не спускати у каналізацію, а якщо ви це робите, значить, ви маєте платити за це. У Словаччині за це вже передбачені дуже великі штрафи.

– Як вам ужгородські реклами і вивіски?

– Я ж Вам кажу, я тут постійно дивилась під ноги! ( сміється)

– І все  таки…

– Впадає в око відсутність стилю. Це дуже помітно в історичній частині міста.  Деякі вивіски є вдалими, та відразу є ще одна якась, яка усе псує. Якщо в одній великій будівлі є кілька магазинів, то має бути один стиль вивісок. У нас у Кошицях теж з цим проблеми, але ми їх намагаємось вирішувати. До речі, в Ужгороді є багато вказівників – це дуже добре. І один стиль дотримано. А от з вікнами проблема – двері дерев’яні, вікна платискові. Різні кольори. Хаос.

– Як ви контролюєте цей процес у Кошицах?

– У нас була колись ідея створення архітектурної поліції. На жаль, ця ідея не була реалізована. Ми як управління міської архітектури маємо давати дуже чіткі і суворі вказівки, аби утримати один стиль. Ми далеко не завжди успішні. У цьому питанні ще треба багато працювати. Скажу так, люди починають змінюватись на краще. Багато подорожують, багато чого бачать, у них покращується архітектурний смак. Взагалі, кожен має займатись своєю справою. Я часто кажу: кожен робить те, що знає, але не кожен знає, що робить.

– Що вам подобається у Кошицях?

– Розмір міста – воно не дуже велике, але і не мале. Ви там маєте все для розвитку. Є багато культури, за якою не треба їздити кудись інде. Нам вдалося зробити центр міста за принципом вітальні, де люди зустрічаються, відпочивають…

– У Празі майже ніхто не живе у самому центрі міста. Таке враження , що це просто куліса для туристів. Чи є така проблема у вашій «вітальні»? У центрі Кошиць живуть люди?

– У нас живуть. На головній вулиці є багато різних магазинів і фірм, але на вищих поверхах люди живуть. Цей принцип робить місто живим. Навпаки, можна сказати, що люди повертаються жити у центр. Мені подобається ця тенденція. Місто не має бути порожнім увечері.

– Кошиці – у тіні Братислави?

– Ой, ні! Думаю, що за певний час Братислава буде у тіні Кошиць  (сміється).

З пані Петронеллою ми ще багато говорили про  Кошиці. Щоразу, коли вона говорить про місто, у якому живе, у неї сяють очі і вона починає захоплено розповідати про якийсь новий архітектурний проект. У якийсь момент мені здалося, що  відстань між Ужгородом і Кошицями значно більша, ніж 98 кілометрів. І цю відстань треба вимірювати не кілометрами, а роками… Цього року Кошиці проголошені столицею спорту Європи. У місті постійно відбуваються різноманітні змагання, чемпіонати, розбудовується вокзал та летовище. А Ужгород скидається на бідного родича, який напідпитку, десь лежить під парканом Європи і намагається підвестись.  І, здається, йому й так цілком добре з його покаліченим архітектурним обличчям і деревами-обрубками. Але це неважливо. Головне, що усюди голосно грає музика, і не чути стогін  міста. Треба тільки зробити музику ще голосніше. Гей, ви чуєте? Зробіть, будь ласка,  музику голосніше! Ви чуєте?..