Писемність... По-науковому, це - сукупність графічних знаків і орфограм, які застосовуються у мові. З писемності почався період документальної історії людства, закріплення її в часі.
Не всі знають, що перші спроби письма відносяться до 35-50 віків до нашої ери: спершу це була гілочка пальми - знак миру, пізніше - так зване вузликове письмо (вузлики -різних кольорів, які древні люди вміли розуміти), дещо пізніше схематично зображувались предмети й навіть явища, потім були ієрогліфи, відтак - через не одне століття - створювалися літери... Вчені вважають, що найперше письмо почало своє існування в Єгипті, потрапило на Близький Схід, де одержало свій розвиток. Дещо пізніше виникло фінікійське й грецьке письмо, на його основі творилися етруське, латинський алфавіт, кирилиця, глаголиця, інші. Перше ж слов'янське письмо з'явилося у IX столітті нашого літочислення, а алфавіт створили брати Кирило та Мефодій у 862 році... Отож, схиліть голову перед пам'ятником їм у центрі Мукачева.
Брати не лише поширювали грамоту, а й були перекладачами, просвітителями (джерела засвідчують, що знали грецьку, слов'янську, латинську, арабську, єврейську, древньоруські мови).
Вчені часто вдаються до положень трактату „Про письмена", написаного Чорноризцем Храбром. І цілком обґрунтовано: у цій глибокій праці є чимало свідчень щодо походження слов'янської писемності, виокремлюють твір автора про засновника нашої абетки. Твори Кирила - „Слово про перенесення мощів преславного Климента" й Мефодія - „Гімн на честь Дмитра Солунського" та інші ті ж вчені відносять, до основ фундаменту за-' гальнослов'янської культури.
І ще одне свідчення вчених та істориків з світовими іменами: слов'янські племена ще в IX столітті мали своє письмо! Завдячимо творцям писемності й мови. Бо ким би були ми, коли б не мали такого багатства?!
Не випадковим був Указ Президента України від 6 листопада 1997 року „Про День української писемності та мови", за яким українській мові надано статус державної (на жаль, набагато запізнілий документ, але вже тим значимий, що „підкреслив" - вона, українська, вистраждана, упродовж багатьох років, має бути єдино, має жити, розквітати, примножувати українську славу в світі.
За твердженням вчених, а відтак -і людей-українців, які люблять свою мову, знов-таки примножують багатство її смислу, кольорів, мова має бути священною, сприяти нагромадженню здобутків культури, духовної скарбниці народу.
Але ми є свідками й каліцтва нашої мови, засмічення її, ігнорування, перекривляння на власний лад, із суржиками. І часто-густо така мова звучить з високих трибун, з уст політиків, міністрів, чиновників усіляких ґатунків. Вони не лише виказують себе („король голий") та ще й з багатьма ознаками дебільства, що культура в них зашкалилася на нулі, а й калічать мовне формування наших дітей - нинішніх дошкільнят, учнів, часто - й студентів. А це вже -моральний злочин.
Ми ж, звичайні люди, фахівці шкіл, технікумів, училищ, вузів, батьки, -робім усе, щоб біблійне „Спочатку було слово" пам'яталося всіма і завжди, щоб мова наша була материнською, тобто - рідною, щоб кожен із нас пам'ятав, що вона безсмертна, щоб ми завжди казали, що наша мова ще й солов'їна, барвінкова, калинова, співуча, чарівна...
Рідна мова має бути єдиною, як і мати, а вивчати й знати інші мови -це ще й свідчення високої культури людини.