Закарпатське село Росоші й лікар пані Марія

В адміністративно-територіальному плані це село належить до Дусинської сільської ради, яку очолює Степан Білас. Свого часу Росоші, Дусино, Плав'є і Лопушанка входили до складу колгоспу ім. Маяковського. Сьогодні передгірські Росоші — звичайнісінький середньостатистичний населений пункт, яких на Закарпатті сотні. Неповторні гірські краєвиди на Боржавські полонини зліва та гору Бужора справа, де бере свій початок річка Дусинка. А ще — гарні хати обабіч асфальтованої дороги, що тягнеться у бік Керецьок і біжить далі аж на Довге, та привітні й працелюбні люди, дев'ятирічка, дитсадок, кілька торгових точок, пилорама аж ген під лісом — ось неповний перелік того, чим славне передгірське село, передостаннє, до речі, у напрямку Іршавщини. Є ще згадка про церкву, яка згоріла вщент у середині 70-х років, легенда про жінку, яка вміла знімати порчу, зналася на мануальній терапії тощо. Село унікальне ще й тим, що в ньому домінують в основному три прізвища — Петра, Мигович, Шипович, які є практично в кожній другій хаті.

Але сільська картина буде прісною і неповною, коли не сказати, що саме у Росошах розташована газокомпресорна перекачувальна станція. Насамперед завдяки цьому стратегічному гранд-об'єкту вони знані не тільки в Україні, але й позначені на картах Росії та ледь не всіх країн Західної Європи. Кажуть, що спецслужби також завжди мали тут свої інтереси, та навіть ПРО, яке американці хочуть розмістити у сусідніх Польщі та Чехії, скоса «поглядатиме» на цю будову. Є в селі своє містечко з кількох багатоповерхових будинків, де квартири мають ті, хто пов'язав своє життя з цією специфічною газовою сферою. Не зайвим буде сказати, що в Україні — кілька населених пунктів з аналогічною назвою, а російські Росоші — це великий індустріальний центр з хімічною промисловістю.

Існує також цікава історія, пов'язана з тутешнім перевалом. Років сорок тому на околиці цього закарпатського села були круті повороти, які автомашини ледве долали на першій швидкості. Але одному високоповажному гостю з Московського ЦК довелося долати перевал пішки, бо від крутих поворотів у нього запаморочилася голова. Він повернувся в Білокам'яну, і згодом у високих кабінетах було прийнято рішення вирівняти дорогу. Нагнали сюди багато техніки, виділили гроші й шлях через скелю навпростець проклали за два роки. За таку ідею, якій і дотепер немає ціни, безіменному партбосу дякуватимуть довго-довго жителі довколишніх сіл.

«БІЛІ ХАЛАТИ»

В більшості з нас амбулаторія асоціюється з медсестрою, акушеркою, фельдшером, лікарем, різними хворими, мікстурами та пігулками. Хоча треба пам'ятати про милосердя, гуманізм, доброту, чуйність «білих халатів», які завжди цінувалися та мали найвищу суспільну вагу. В селі Росоші жінки у «білих халатах» у особливій пошані. На варті здоров'я сільських жителів стоїть лікар вищої категорії Марія Василівна Поцко, яка очолює амбулаторію загальної практики — сімейної медицини. Розміщена вона в одноповерховій будівлі, де раніше діяв ФАП. 2003 року розпочалася його реорганізація, а нині цей лікувально- профілактичний заклад має добру славу не тільки серед росошан, але й по всій Свалявщині. До речі, пані Марія родом із Дусина, тут пішла у перший клас, але так склалися обставини, що разом з сім'єю на довгі роки довелося переїхати у гірське село Родникова Гута. Її батька, Василя Метенька, з ініціативи райкому партії скерували головувати у тамтешній колгосп «Жовтень», тож десятирічку закінчувала у селі Плоске. Відтак стала студенткою Чернівецького (нині Буковинський) медичного інституту, навчання в якому завершила 1985 року. Повернулася додому, на свою малу батьківщину, у село Дусино. Трудовий стаж головлікаря амбулаторії сімейної медицини — 22 роки. Про неї кажуть, що має золоті руки, ангельське й дуже серце, добру душу, завжди бадьора й життєрадісна і разом з тим розсудлива, розважлива, розумна, тямуща, інтелігентна. У сільській глибинці такі фахівці — просто скарб! Сільські жінки в один голос зізнаються: з нашою Марією Василівною напрочуд легко говорити, вона має прекрасний характер, скромна, весела, дотепна.

— Інакшою бути не можу, я є людиною ремесла — медичного, і цим усе сказано, — відповіла вона на епітети, якими її наділили вдячні земляки.

Ось такі біографічні штрихи до портрета сільського лікаря. А тепер — про роботу, про будні, якими живе сільська амбулаторія загальної практики — сімейної медицини. За словами пані Марії, у селі Росоші мешкає 2250 жителів. Переважну більшість вона знає в обличчя: малят, бо опікується ними як педіатр, школярів, з якими постійно спілкується під час профілактичних медоглядів, жінок і чоловіків середніх років, людей старшого віку, у тому числі й тих, хто вже не може пройтися по обійстю без ціпка. До старожилів у неї особливе ставлення, бо ці люди хоча й злаштувалися на той світ, але образити їх — не дай Бог! За цим правилом живе з того часу, як у ролі лікаря уперше переступила поріг медичного закладу.

— Наше завдання — у межах своєї діяльності задіяти ті комплексні профілактичні заходи, які попереджають і знижують рівень захворюваності, інвалідності й смертності, дають змогу виявити ранні недуги, а також надання населенню кваліфікованої первинної лікувальної допомоги, моніторинг за станом здоров'я кожного жителя села, — офіційною мовою говорить головний лікар.

У цих словах — суть тієї роботи, якою займається вона та колеги. Хоча на перший погляд щоденна і клопітна діяльність амбулаторного колективу непомітна. Але коли вникнути глибше у цей процес, то одразу усвідомлюєш, що на їхніх плечах — колосальний труд і відповідальність не тільки за хворих, але за всі процеси, що пов'язані зі здоров'ям людей, медициною загалом одного окремо взятого села. Сказане стосується також Софії Катринець, яка є фельдшером-ветераном, вона від душі свій багатющий досвід передає молодшим колегам. За словами пані Марії (до речі, лікаря вищої категорії), здібною ученицею є недавня випускниця Берегівського медучилища Сніжана Мигович. Усі працівники амбулаторії переймаються тим, аби сельчани якнайменше хворіли, хоча, правду кажучи, серцево-судинні недуги, туберкульоз, онкозахворювання з одиничних випадків перейшли у розряд найпоширеніших. Це, безперечно, турбує. До слова, нині Марія Поцко перебуває на курсах з підвищення кваліфікації в Києві, звідти приїде з новими набутками, що обов'язково згодяться у подальшій практичній діяльності.

І ТРОХИ СТАТИСТИКИ

А що стосується сільської статистики, яку в амбулаторії ведуть акуратно, чітко, грамотно, то в Росошах нині проживають п'ятеро осіб, яким 90 і більше років, за останні чотири роки не зафіксовано жодного випадку дитячої смертності. І взагалі, у селі мешкають десять багатодітних родин, а найповажнішою матір'ю є Марія Миколаївна Попович, яка з чоловіком виховала тринадцятьох дітей. Днями указом Президента України Віктора Ющенка вона удостоєна високого і почесного звання «Мати-героїня». Для села це велика честь, для амбулаторії — авторитет і визнання.

Про природній приріст населення у селі лікар М. В. Поцко говорила з особливою гордістю. Без цифр і статистики тут не обійтися. Приміром, у 2003 році померло 16 росошан, а народилося 45 — цілі два шкільні класи. Двадцять шестеро діток на світ білий з'явилося у 2006 р., а померло 15 осіб. Цей рік також буде щедрим на новонароджених, адже за неповні п'ять місяців тут народилося десятеро діток, померло семеро сельчан. Як фаховий педіатр лікарка особливо шанобливо ставиться до «новоспечених» мам, які стоять на обліку у сільської акушерки. До речі, у тому ж таки 2003 р. Росошанська амбулаторія загальної практики — сімейної медицини була визнана найкращою у районі. Серед призерів вона також «застряла» у 2004 й 2005 рр., а у 2006 році головлікар отримала диплом за успіхи у подальшому розвитку сільської сімейної медицини з рук самого начальника управління охорони здоров'я ОДА М. І. Турянчика. Привітав колектив і заступник головлікаря Свалявської ЦРЛ з сільської мережі І. В. Больбан. Можливо, що справа не у грамотах і дипломах, але у цьому конкретному випадку вони також багато про що говорять.

Амбулаторія сімейної медицини має свою «швидку» — 11-річний УАЗ, який вкрай потрібен у селі, бо як денні, так і нічні виклики трапляються тут доволі часто. Хотілося б мати нове авто невідкладної медичної допомоги, можливо, тут зуміють своєю невтомною працею вибороти таку потрібну для амбулаторії машину. Тут діє фізкабінет, є лабораторія, а якби була змога придбати відповідне устаткування, задіяв би й стоматкабінет: на жаль, черги до крісел ескулапів не меншають. Приміщення амбулаторії вдалося відремонтувати, кабінети сяють чистотою та охайністю. Підклала плече Дусинська сільрада на чолі з С. Біласом, який знає проблеми цього села, бо свого часу був депутатом райради й керував тутешнім пилорамним цехом. Фінансовий вклад сільської влади — 10 тисяч гривень. Нерідко допомагає також адміністрація Росошанської газоперекачувальної станції, якій також висловлює подяку головлікар пані Марія.

— Їхня допомога сільській медицині — посильний вклад у здоровий спосіб життя земляків-росошан, — резюмувала нашу півгодинну розмову головний лікар амбулаторії загальної практики — сімейної медицини Марія Василівна Поцко.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати