Ужгород: Квартиру Пазуханичів влада Ужгорода насильно відключила від тепла

Марія Пазуханич із донькою Світланою

”Із першими морозами ми з дочкою можемо замерзнути, — скаржиться 50-річна пенсіонерка Марія Пазуханич із Ужгорода. — Доведеться покидати свою квартиру.

— Я вже нікому не вірю, — жінка запрошує до квартири. — Мені так і кажуть: ”Ви Хома Невіруючий”.

Марія Іванівна родом із села Липецька Поляна Хустського району, її чоловік Іван — із Ірляви під Ужгородом. Вони виховали двох дітей. Дочці Світлані — 27 років, синові Сергію — 29. Чоловік працював будівельником на Львівській залізниці, жінка — в буфеті Ужгородської міської поліклініки N 2. Трикімнатну квартиру отримали 1992-го. Згодом приватизували її.

У квартирі холодно. Марія Іванівна живе з дочкою Світланою. Чоловік помер позаторік, а син із дружиною мешкають окремо.

Одинадцять років тому Марії Пазуханич зробили операцію на печінці. Їй дали третю групу інвалідності. Світлана — інвалід першої групи. У неї спадкова недуга нервової системи — хвороба Фрідрейха. Вона не ходить.

— Ось покажу фотографії, коли Свєта народилася, — Марія Іванівна починає плакати. — У сім місяців ходила. Яка дитина була — усі дивилися, як на куклу! Свєточка народилася здоровою, до 16 років не хворіла.

Пазуханичі помітили недугу в 1996-му.

— Було це на Великдень, — згадує жінка. — Я якраз лежала після операції. Прийшов чоловік із Свєткою провідати. Дочка нагнулася наді мною й затряслася. Питаю: ”Що за сюрприз?” А Іван: ”Щось її ноги не тримають, не хотіли тобі казати, щоб не переживала”. Через місяць пішли за грибами, Свєта нагнулася і впала.

Хвороба Фрідрейха — рідкісний і невиліковний недуг. У мозку хворого змінюються нервові закінчення. Спочатку порушується координація рухів, потім — мова, деформуються м’язи, стопи.

— Свєтка єлі закінчила школу, поступила в училище, — плаче Марія Іванівна. — З неї хлопці сміялися, казали, що п’яна. Забрали її звідти, вона тоді вже не ходила. Я багато читала про синдром, вивчала. Написано, що такі люди живуть до 20 років, а Свєті уже 27. Я не могла повірити.

Щоб доглядати за дочкою-інвалідом, Марія Пазуханич покинула роботу. Водить Світлану на масаж. Щодня їздить з хворою дочкою до знахаря в село Стеблівка Тячівського району. Він обіцяє поставити Світлану на ноги. Двічі на рік дочка проходить курс лікування в центрі реабілітації ”Дорога життя”.

— Усі гроші йдуть на ліки та їжу, — бідкається жінка. — У мене пенсія 468 гривень, у доньки — 610. Коли чоловік був живий, купували Свєті ”Цереброкурін” за дві тисячі сімсот гривень.

Цієї осені всі мешканці будинку, крім Марії Іванівни, встановили автономне опалення.

— Я теж дізнавалася про це опалення, — розповідає жінка. — Для нашої квартири треба десь вісім-дев’ять тисяч гривень. Звідки в мене такі гроші? У мене борг за комунальні послуги — три тисячі.

Коли будинок відключили від центрального опалення, Марія Іванівна поскаржилася у міськвиконком. Їй порадили знайти гроші та встановити котел.

— Наш сусід Коля Мигович робить у тепломережі, — каже Пазуханич. — Я питала його. А він: ”Да, нам відрізали тепло, на те є приказ. Одну квартиру не будуть топити”. Не знаю, що воно буде, як вдарять морози. Свєта каже, будемо так спати, якби зима була тепла.

В Ужгородському міськвиконкомі підтвердили, що будинок 33 по вулиці Канальній відрізали від центрального опалення.

— За два останні роки 80 відсотків мешканців встановили автономне опалення, тому ми вирішили не подавати тепло, — говорить Марія Цебак із управління міського господарства. — Всіх попереджали, що вони повинні самостійно вирішувати це питання. У нас 25 тисяч квартир, усі вирішують це самі. Рішення про відключення опублікували у газеті ”Ужгород”. Пільг на встановлення автономного опалення для інвалідів немає.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати