Закарпаття: Жити важко, а вмерти — дорого...

Бізнес на смерті - один із найстабільніших у світі. На жаль, людина не безсмертна, і тому ритуальні послуги завжди в ціні. Відмінність лише в тому, що з кожним роком ціна на них зростає. Словом, ховати близьку людину, вибачте за цинізм, для більшості з нас — дорого. Одна справа, що до цього готуєшся тоді, коли в родині живуть старенькі і вже немічні та хворі мати чи батько. Інша — коли смерть раптова, і з життя йдуть зовсім молоді люди.

 В такій непередбачуваній ситуації, аби дати з цим собі раду, середньостатистичному українцю досить часто доводиться позичати гроші в сусідів, родичів... А потім віддавати щонайменше півроку-рік. На жаль!..

РИТУАЛЬНИЙ "ШОПІНГ"    

Якщо у вашій родині сталося горе, неодмінно доведеться побувати в крамниці ритуальних послуг. В Ужгороді є кілька таких, де можна придбати для близької людини все необхідне, аби достойно провести її в останню путь. Сюди заходять тільки з нужди, тому для пригнічених горем людей це аж ніяк не той шопінг, від якого отримаєш задоволення. Але моя співрозмовниця — продавець однієї з таких крамниць пані Марина каже, що особисто вже звикла працювати тут. Ба навіть до специфічного запаху, який царює в крамниці, і до товарного асортименту. До одного тільки, каже, не може звикнути: до своїх згорьованих і заплаканих покупців.

Чесно кажучи, мені стало моторошно відразу, як тільки-но переступила поріг крамниці ритуальних послуг. Та трималася я мужньо і поводилася так, ніби зайшла у супермаркет. Постояла хвильку-другу, прискіпливо порозглядала вінки, що висіли на стінах, свічки, лампадки, стрічки, труни і важко зітхнула. Раніше подібні магазини не помічала, або ж просто відвертала голову в інший бік, коли проходила повз них. І тільки тепер впіймала себе на думці, що я просто втікаю... Ховаюся у натовпі людей на вулиці, бо там вирує життя. Одним словом, шопінг по ритуальних крамницях — неприємна річ. Та попри це, поміж своїми внутрішніми глибокими переживаннями встигла поцікавитися цінами, порозмовляти з продавцем на тему, чи існує мода на ритуальні товари і що саме тепер, що називається, в ходу?

Пані Марина відразу зауважила, мовляв, покійнику все одно, в який гріб його покладуть чи який вінок принесуть на могилу. Це нам, живим, небайдуже.

—  Сьогоріч популярними є чорні шовкові з позолоченою вишивкою стрічки, — каже співрозмовниця. — А також стрічки пісочного кольору. Минулоріч натомість у продажу переважали сріблясті.

Цікаво, що і дизайн свічок теж змінюється. В магазині їх достатньо: є прості по 1 гривні, а є з наклейками Богородиці й розіп'ятого на хресті Ісуса та різнокольорові. І коштують вони від З, 5 до 12 гривень.

— Дуже розходяться в нас лампадки, які можна придбати по 25 гривень за штуку. Є маленькі й великі. Зазвичай, коли ховають небіжчика, то падає дощ. І в таку погоду, — переконує продавець, — найкраще купити їх, бо вони накриті колбою і на могилі, будьте певні, згорять до кінця.

У крамниці представлений і широкий асортимент різноманітних штучних букетів.

—   Квіти ми отримуємо з Польщі, Гонконга, Китаю. Зазвичай це - гербери, лілії, троянди. Маємо і готові вінки. Найдешевші — зовсім простенькі, тому й ціна — 30 гривень. Але є в продажу і за 60, 70, 120 фивень. Кошики з квітами також користуються популярністю, — відзначає продавець. — Ціни на них різні - від 4,30, до 180 гривень.

Що стосується домовин, то вартість залежить від оформлення та з якої вона деревини. Найпростіша обійдеться в 350 гривень. А з більш дорогих цього дня в цій крамниці в наявності була чорна, лакована, з пишно оздобленим на кришці позолоченим візерунком. її ціна — 750 гривень.

Заможні городяни, помітила моя співрозмовниця, в магазині ритуальних послуг затримуються довше. Бо, за її словами, можуть собі дозволити багато чого.

А що і по чім в інших ритуальних крамницях в обласному центрі? Поцікавилася і з'ясувалося, що ціни — схожі! Щоправда, сподівалася, що, можливо, в якійсь із них побачу що-небудь незвичне! Але ні — всюди приблизно одне й теж. Чомусь пригадала свою покійну бабцю, яка знала, що незабаром помре, і пошила собі у сільської швачки сукню чорного кольору та з білої тканини простирадло, наволочку на подушку в домовину. Тепер же з цим проблем нема — були б тільки гроші.

Проте моя історія на цьому не закінчується. Бо щоб поховати небіжчика, одних вінків, свічок і труни замало. У селі, до слова, свято дотримуються традицій, оскільки за небіжчиком справляють комашню, дев'яти-ну, сороковину, річницю смерті і т.д. Тому і витрати тут за покійником більші. Натомість в Ужгороді простих смертних ховають доволі скромно. Як саме?

«НАЙВАЖЧЕ ЗНАЙТИ ГРОБАРІВ...»

На міському кладовищі «Кальварія» посеред хрестів і пам'ятників стоїть цегляний одноповерховий будинок. Це — Ужгородський комбінат комунальних підприємств. На подвір'ї працівники лакують труну. Робота кипить. На породі мене зустрічає його директор Анатолій Сухолов.

— Робота наших працівників, починаючи від столярів, художника та копальників могил - важка і специфічна, — каже він. -А що робити? - знизує плечима. — Комусь треба братися й за це.

Анатолій Сухолов запрошує зайти всередину. З порога помічаю велику кількість домовин — всяких і різних. На кожній цінник.

— Це — наш магазин. Тут ми продаємо цей товар на будь-який смак і гаманець. Дорогі, дешеві, для невисокого і стандартного зросту небіжчиків, — перераховує. — Труни з різних порід дерев: з хвої, бука. Є навіть саркофаги — це високий гріб для повних покійників. їх у нас виготовляють на замовлення. До речі, саркофаги коштують дуже дорого, від 3000 до 6000 гривень.

Найдешевша труна в нашій крамниці коштує 199, 64 гривні, найдорожча — 1210, — директор показує пальцем на чорну, лаковану, оздоблену труну, що притулилася в кутку кімнати. — Маємо і за 217, 700, 800, 850, 950 гривень. їх найчастіше в нас купують.

Комбінат пропонує й інше ритуальне начиння, як-от траурні вінки з живими чи штучними квітами від 15-20 до 185 гривень, зачитує мені прейскурант цін.

З Анатолієм Сухоловим проходимо в коридор, де біля стіни вишикувалися, ніби в черзі, дерев'яні хрести. На одних вже прибиті таблички, інші без них.

— У нашому комбінаті, — пояснює Анатолій Романович, — ми надаємо весь спектр послуг, які потрібні для того, аби поховати покійника. Наприклад, за те, щоб забрати тіло з моргу і перевезти в ритуальний зал, а звідти на «Барвінок», треба заплатити 50 гривень, — розповідає. - А за проведення громадянської панахиди в ритуальному залі — 33, 92 гривні. До речі, якщо панахиду проводить священик, то родичі небіжчика оплачують цю послугу вже йому.

На підприємстві працює бригада копачів могил. З ними часто виникають проблеми.

— Городяни не хочуть йти на таку роботу, — бідкається Анатолій Романович, — бо вона дуже специфічна. Зазвичай у нас працюють сільські чоловіки з Пацканьова, Середнього, Лінців Ужгородського району.

— А скільки коштує викопати яму? — питаю.

— Улітку  — 132, 98 гривні, — відповідає директор. — Узимку трохи дорожче — 189 гривень. — Але робота дуже важка, — зітхає. — І в принципі, я дуже добре розумію своїх працівників. Узимку, наприклад, перед тим, як викопати яму, треба прочистити сніг. Потім їм доводиться палити автомобільні шини, щоб розігріти замерзлу землю, бо по-іншому лопатою не копнеш. І лише після цього починають копати яму. Восени, особливо в дощову погоду, доводиться робити це в болоті, буває, що годину відрами вичерпують з ями воду.

Та попри це, вони встигають підробляти ще й на інших цвин-тарах. Правда, скільки їм платять, не говорять. Але зізнаються, що бувають клієнти, які за могилу можуть заплатити і 100 доларів.

А як тепер ховають небіжчиків? Працівники підприємства не пригадують, щоб цивільних ховали з оркестром. Натомість з військовими завжди прощалися під акомпанемент духових інструментів. Популярно було так ховати небіжчиків у радянські часи. Тепер зазвичай влаштовують громадянську панахиду, або ж наймають священика.

— Буває, що родичі небіжчика в ритуальний зал замовляють камерний хор, — продовжує мій співрозмовник. - Але до цих послуг наше підприємство не має жодного стосунку.

До речі, місце для покійника на міському кладовищі «Барвінок» — безкоштовне. Підприємству треба сплатити гроші тільки за бетонування доріжки навколо могили, що обійдеться від 274,16 до 411,65 гривні.   

Анатолій Сухолов розповідає, що в середньому по Ужгороду на місяць через їхнє підприємство проходить 90—100 небіжчиків. Десь років 20—25 тому щодня тут було по 2—3 похорони, тепер — 4—5. І підсумовує, що ужгородців, як це не сумно, нині помирає більше.

Цікаво, що, за словами директора, до 2000 року вони виготовляли ще й пам'ятники та проводили реставрацію надгробків. Але після того, як з ринку їх витіснили приватні підприємці, про це довелося забути.

Звичайно, коли" горе приходить у малозабезпечені родини, виникають великі фінансові проблеми. Але їм допомагає влада. До слова, сьогоріч за 9 місяців на поховання непрацюючих, одиноких та невідомих Ужгород уже виплатив зі свого бюджету 20 тисяч гривень.

—  Останні місту обходяться чи не найдорожче — в 629 гривень, — розповідає заступник міського голови, начальник управління праці та соціального забезпечення населення Галина Гецко. — А якщо це людина з малозабезпеченої родини, — продовжує, — то надаємо соціальну допомогу в розмірі 150, 200, 500 гривень.

Поховання одиноких, за словами Галини Михайлівни, обходиться у 594 гривні. На одного інваліда війни влада виділяє близько 700 гривень., Тарифи міняються, їх затверджують депутати щороку на сесії міськради.

І ПРОБЛЕМ ВИСТАЧАЄ!

В обласному центрі всього є 10 кладовищ. Із них 5—діючих: у Дравцях, Горянах, Барвінку, старе кладовище у Доманинцях і єврейске в мікрорайоні Шахта. Повністю закритих Ужгород має два - на вулицях Тімірязє-ва і Капушанській. Ще три - закриті, але там проводять доза-хоронення (на Радванці, Каль-варії і на Пагорбі Слави). Анатолій Сухолов пояснює, що в цьому разі в одну могилу ховають дуже близьких родичів, тобто жінку до чоловіка чи навпаки. Але робити це можна тільки після тривалого терміну, не менше ніж через п'ятнадцять років. Цікаво, що основний діючий цвинтар в Ужгороді це -Барвінок. Але вільної землі, за словами директора, вистачить хіба що на рік. Тепер міська влада, каже, вирішує питання відкриття нового міського кладовища. Але є проблема — в Ужгороді для нього немає вільних площ.

Проблем вистачає і на Каль-варії. Найперша — старі дерева. Ті, що стоять при дорозі, ще можна легко якось зрізати. Натомість між пам'ятниками, де не пройде жодна машина, дерева рубати дуже складно. А ще останнім часом почастішали випадки вандалізму. Так, на Пагорбі Слави невідомі постійно руйнують обеліски, розбивають ліхтарі, ламають хрести, розмальовують фарбами пам'ятники. А сусідню Кальварію облюбували собі наркомани.

Воюють працівники цього підприємства і з ромами та безпритульними, бо ті, особливо навесні, викопують з могил декоративні кущі та квіти і несуть продавати на базар. Буває, перші з них зі своїм гужовим транспортом споряджають "експедиції" на "Барвінок" та на кладовище на Радванці, де, як гриби в лісі, збирають з тамтешніх могил старі вінки, які потім удома спалюють, а металевий каркас здають на металобрухт.

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ...

У дитинстві мене завжди цікавило, як виглядає смерть. Усі її малюють як стару жінку, у довгому чорному вбранні, з косою в руці. А ще цікавило, що там, за межею? Та одного разу почула відповідь від сусіда-священика, мовляв, дитино, не спіши поперед батька в пекло. Його слова вразили мене, як блискавка! Значить, пекло! В дитячій уяві відразу постали сюжети з бабиної ікони, де карають грішників у великому казані. Інших примушують лизати розпечену сковороду — бабуся казали, то за брехню... А чому не рай, перепитала я після невеличкої паузи. Тому, що перед воротами в рай стоїть святий Петро з ключами...

Порада одна: до смерті, як і до життя, треба ставитися по-філософськи. І справді, що нам ще залишається? А вірити в рай та пекло чи бути атеїстом - особиста справа кожного...

Маріанна Шутко
30 жовтня 2007р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Соціо

03:31
Ужгород, Мукачево та Виноградів зустрічали з фронту військових 128-ї бригади
02:39
Охороняти державний кордон на Закарпатті прибули лейтенанти-випускники
17:42
Ужгородський замок та обласну філармонію пропонуватимуть включити до переліку об'єктів "Великого будівництва"
16:31
На Свалявщині відкрили три амбулаторії
14:22
/ 3
В Ужгороді урочисто зустріли бійців 128-ї окремої гірсько-штурмової закарпатської бригади
12:37
У Мукачеві семеро дітей-сиріт отримають житло
11:11
У Мукачеві зустріли бійців 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади
09:56
На Тячівщині ремонтуватимуть дорогу від райцентру до Солотвина
09:51
Підрозділи 128-ої бригади повертаються у Мукачево у відновлене військове містечко
09:32
Новий сквер будують у Мукачеві
09:20
У Мукачеві побудують пішохідний міст через Латорицю
03:26
/ 8
ФОТОФАКТ. Фестиваль Шипіт відбувся попри карантин
23:28
/ 8
Атестація закарпатських прокурорів: "сірий кардинал" пройшов, а волошинський "золотошукач" раптово "захворів"
18:06
/ 2
Борщівник Сосновського масово і швидко розростається на Закарпатті
16:31
Понад 10 тисяч учасників складали на Закарпатті ЗНО з історії України
14:14
/ 1
Мер Ужгорода заявив, що понад сторічні тенісні корти вбережуть від забудови багатоповерхівками
12:53
/ 5
400 тис грн сплатить жінка, що на Іршавщині не допустила інспекторів на своє підприємство для перевірки
09:42
/ 1
Ужгородські ватерполісти провели перше тренування після карантину
09:06
/ 6
На Закарпатті депутата-браконьєра можуть призначити заступником директора Ясінянського лісгоспу
03:05
/ 12
Закарпатський прокурор уник переатестації, пішовши працювати в офіс Венедиктової
02:41
/ 9
Сьогодні атестаційна комісія ОГП перевірить на доброчесність скандального закарпатського прокурора Малинича
02:19
/ 2
Закарпатська ОДА розробляє план заходів поводження зі сміттям до 2030-го року – Цвігун
17:35
Керівником робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації на Закарпатті призначено Олега Коцюбу
17:28
Державна архітектурна інспекція дозволила будівництво для завершення мосту у Буштині на Тячівщині
15:11
/ 1
Секонд-хенди в Ужгороді перевірили на дотримання карантину
» Всі новини