Ірина Самійленко з закарпатської Тячівщини на Чернігівщині зарубала сокирою рідного брата

— Вони приїхала до нас 1999-го з Тячівського району Закарпаття, — розповідає сільський голова Андріївки Ніна Слюсар, 51 рік. — Мати, два сини — Ярослав та Павло, й Ірина. Випивали. 5 березня Павлик помер від алкогольного отруєння.

Після школи Ірина вийшла заміж, народила доньку. За деякий час повернулася додому. У червні цьогоріч її позбавили батьківських прав, 4-річну Інну відправили до притулку. Жінка зійшлася з Василем із сусіднього села Іванівка, та незабаром повернулася до Андріївки. ”Поставили умови, щоб не пила й не курила, а я так не можу”, — пояснила рідним.

Зустрічаємося з 55-річною матір’ю Ольгою Міговк. Жінка майже постійно живе в рідної сестри Наталі.

— У нас все йшло до трагедії, — плаче Ольга Миколаївна. — Я боялася, що Славік мене на шматки поріже, складе в бідон та викине в яр. Він часто погрожував.

Жінка каже, що проблеми почалися, коли син повернувся з армії. Служив спочатку в Чернігові, тоді в Гончарівську на Чернігівщині. Двічі тікав, бо били по голові.

— Коли демобілізувався, озвірів, — згадує Ольга Миколаївна. — Пити почав, бив усіх. Тверезим звав мамулею, п’яним — гидотою, паршивкою. Через це переїхали із Закарпаття до сестри в Андріївку. Із хати я втечу, а з квартири на п’ятому поверсі не вистрибнеш. Раз так побив, що череп тріснув, другий раз так змісив, що ліве око витекло. Заживо відрізав нашому собаці вуха.

Ольга Миколаївна здогадувалася, що Ярослав ґвалтує сестру. Та боялася щось казати.

— Колись була наша черга пасти корів. Славік з Ірою погнали, — згадує жінка. — Я понесла обід. Підходжу, а вони під кущем. Славік встає, заправляється, Іра колготки вділа й побрела до лісу. Я злякалася, нічого не питала. Донька й ночувати не прийшла.

— Іра раніше не пила, — додає її тітка Наталя Іллюшко, 45 років. — Почала, коли розлучилася — щоб якось забутися. Тверезою нікому не зізнавалася про своє горе, а коли випивала — розказувала. У міліцію заявила. Тоді їх із Славіком обох забрали. Він запевняв, що сестра бреше. У міліції з неї посміялися.

Більше Ірина не скаржилася.

— Чуткам вірити не хотілося, — веде далі Наталя Іллюшко. — Якось прибігає Павло і каже: ”Тьотю, я бачив у вікно — вони лежать голі”. Спитала Славіка, а він: ”То все брехня, мені гидко на неї дивитися”.

Ще на Закарпатті Ярослав зустрічався з Маргаритою.

— Перша любов, — згадує мати. — Вони писали романтичні листи. А потім Рита вийшла заміж. Славік переживав. Коли вона розлучилася, знову листувалися. Він поїхав до неї, розписалися, а через два місяці повернувся. Пояснив: ”Я покинув, бо набрехала на мене, що я побив її сина”.

— Увечері брат приніс пляшку, — розповідала Ірина міліціонерам. — Випив, сходив ще за одною. Ми пили удвох. Мати спала. Потім Ярославу захотілося потанцювати, увімкнув магнітофон. Я вийшла в туалет. У дворі, на колоді, лежала сокира. ”Як він мені набрид, — думаю. — Бив Павла, вибив мамі око, колись дверима вдарив мою доньку, мене мучить! Треба покінчити раз і назавжди”. Схопила сокиру — і в хату. Брат сидів спиною до дверей. Від першого удару звалився зі стільця. Вдарила ще шість разів, коли лежав на підлозі.

Ірина розбудила матір та побігла до сусіда.

— Іра прибігла і каже: ”Я зарубала Славіка”, — згадує 32-річний Сергій Шурута. — На її штанях і чоботях була кров. Ми пішли до їх хати. Славік лежав на боку в калюжі крові. Праве вухо відрубане. Сліди крові на стінах. Мене ледь не знудило. Кинувся до сусідів викликати міліцію.

Міліція приїхала разом із ”швидкою”. Ірину затримали. Вона не пручалася. Нині чекає суду у слідчому ізоляторі.

— Іра скаржилася, що Славік ґвалтував її неприродним способом, — каже Шурута. — Я не вірив. Нині не знаю, кого більше жаліти. Досі ця кривава картина перед очима.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати