На Закарпатті православні священики вимушені просити гроші або "бізнесувати"

Димитрій Сидор

Розповідає кореспондентка Радіо Свобода в краї Надія Петрів.

Надія Петрів: На Закарпатті це вже традиційно: якщо село багате, то й багата церква, дорогі різьблені іконостаси та позолота, нові килимові покриття та вишивані золотом хоругви. Якщо ж село маленьке чи розташоване в горах, де заробітку зазвичай немає, то й церква оформлена доволі скромно.

Щоправда, все це стосується лише православних храмів та певною мірою греко-католицьких храмів, бо римо-католицькі, а тим паче реформатські, традиційно відрізняються вишуканою простотою та аскетизмом.

Але у кожному разі священики повсюдно одностайні: вижити лише на пожертви вірних практично нереально. Розповідає про це й отець Степан, настоятель храму Святого Стефана у невеличкому селі Минай, неподалік Ужгорода.

Церква, в якій служить отець Степан, вміщує хіба що 50 осіб, а тому, зрозуміло, про великі пожертви й не йдеться.

Отець Степан: Сучасні церкви побудовані на клаптиках землі. Маленькі особливо. Така церква не може існувати, окрім того, щоб жити на пожертвування. Продаж ікон та свічок мало що забезпечить сьогодні.

Надія Петрів: Отець Степан каже, що те, що зазвичай розуміють під економічною діяльністю, його парафія практично не здійснює, хіба що іконки продадуть чи свічки. Але це дріб’язок. Тому для того, аби щось придбати для свого храму, отець Стефан звертається до друзів чи знайомих, які здатні виступити в ролі щедрих жертводавців й виділити на храм кошти.

Саме так настоятелю вдалося придбати нещодавно гарний іконостас, за який спонсор виклав з власної кишені 7 тисяч американських доларів.

Отець Степан: Я хочу зробити розпис. Але на це гроші однозначно не даватиму з пожертвувань.

Надія Петрів: Отець Степан ще до будівництва храму зайнявся тим, що побудував невелику приватну лікарню і саме завдяки їй тепер може утримувати храм.

А ось настоятель Хресто-Воздвиженського храму, найбільшої православної церкви в Ужгороді, отець Дмитрій Сидор каже, що потреби його храму повністю забезпечують самі парафіяни.

Щоправда, на таке в Україні, де три чверті громадян вважають себе бідними, розраховувати не доводиться.

Отець Дмитрій: Знаючи, що наші люди бідні, Церква має можливість і благословення мати свою певну економічну діяльність. По-перше, свічки виливати і їх продавати, просфори пекти і їх продавати. Усе, що не суперечить законодавству України.

Надія Петрів: Хресто-Воздвиженська парафія і свічки виливає, і просфори пече, і багато іншого робить. Серед двадцятьох працівників храму і художники-майстри іконопису чи розпису стін, і різьбярі. Платити їм заробітну плату набагато вигідніше, ніж купувати його готову роботу, каже настоятель.

А ще цій православній церкві виготовляють радіо- та телевізійний продукт. Для цього отець Дмитрій створив власну студію, де записує програми. Каже, що дешевше самому їх виготовити, ніж оплачувати виготовлення на якійсь іншій телестудії. Виходить, словом, економніше і “православніше”.

Отець Дмитрій чимало думає над проблемами церковної економіки, порівнює українські реалії з європейськими.

Отець Дмитрій: Римо-католики в Європі цілі об’єкти мають. Можуть їх здавати в оренду. Зрозуміло, звідки в них є гроші.

Ми не хочемо цього, але Церква мусить мати економічну діяльність під наглядом держави.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати