У Вінниці викували меч із решток розірваних снарядів, переданих полеглим на Сході закарпатським артилеристом (ФОТО)

21-річний боєць 128-ої бригади — Василь Білак із Закарпаття, загинув у лютому неподалік Чорнухиного на Луганщині. Перед смертю лейтенант, який був професійним артилеристом, віддав вінницькій волонтерці Юлії Вотчер частини розірваних снарядів. З них він планував викувати залізний меч для свого комбрига, який навчив його військової справи. Юлія Вотчер виконала бажання загиблого бійця за підтримки місцевого коваля В’ячеслава Пастернака. Меч, який передає всю небезпеку війни, прикрасили залізними квітами з гострих осколків. На кінці рукояті — герб. Готовий виріб Юлія Вотчер планує незабаром передати комбригу Василя Білака та поїхати на батьківщину бійця, аби подякувати рідним за мужнього сина.

- Василь красивий був хлопець, професійний військовий. Вони із побратимами стояли на самому «передку». Мріяв виготовити меч та подарувати його командиру. Залишки він мені віддав, і я їх повезла до Вінниці. А тоді надійшла страшна звістка, що Василя не стало. Побратими зі 128-ої бригади розповідали, що за голову артилериста сепаратисти давали 150 тисяч доларів. Надто здібним він був воїном. Про його смерть нам відомо, що одного разу офіцеру зателефонував хтось із знайомих, й Василь сів до машини та поїхав за кілька кілометрів. Згодом водія знайшли вбитим біля автівки. Понівечене тіло Василя знайшли через сім днів. Хочу докласти всіх зусиль, щоб з'ясувати всі обставини загибелі молодого офіцера й особисто подякувати його батькам, що виховали такого патріота.

Ось що розповіла близька подруга покійного Василя Білака Катерина Чепура, яка також хоче з'ясувати всі обставини загибелі бійця.

- Василь зник безвісти в районі Логвінового разом із своїм побратимом Ромою. Їхню машину ГАЗ знайшли в непридатному стані. Про загибель Роми стало відомо досить швидко, адже його тіло помітили на відео сепаратистів, а про Васю нічого не було відомо. Багато моїх друзів шукали його серед загиблих, «зниклих», полонених, але ніде його прізвище не згадувалось. Потім раптом стало відомо, що він в полоні, побитий, але живий. Тоді були нескінченні дзвінки, збирання інформації. І ось коли все «зависло» в повітрі, зателефонувала мама Васі і сказала, що їй треба їхати в Дніпропетровськ на впізнання тіла. Я до останнього не вірила, але батьки його впізнали. Місцеві волонтери сказали нам, що він був побитий і розстріляний. Обриваючи всі телефони, я і ще кілька людей намагались з'ясувати, що ж трапилось, і, зрештою, в суботу з полону було звільнено Васю Білика. Зовсім іншого хлопця, який також був захоплений окупантами. Думаю, цей хлопець навіть не знає, скільки зусиль було докладено невідомими йому людьми для його звільнення. Я досі не знаю, що з Василем робили ці нелюди, але, думаю, що вони дуже зраділи, коли отримали його в свої лапи. Бо за місяці роботи артилерії на передовій кожна собака на ближніх до них блокпостах сепаратистів знала Васю з Арти, який не давав їм спокійно паплюжити нашу землю.

Теги: меч, рештки, снаряди, артилерист

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати