Три місяці пішки долали 2 мандрівниці шлях у 2 тисячі км від Харкова до Ужгорода (ФОТО)

- Ми почали свій шлях 20 квітня, - розповіли "КП" в Україні" дівчата. - Спочатку було важко і морально, і фізично. Доводилося налаштовувати себе, що ми все зможемо. Звичайно, підбадьорювали рідні та близькі. А потім просто втягнулися, вже з закритими очима могли зібрати й розібрати намет, рюкзак.

Свої пригоди дівчата кожен день описували в блогах і соцмережах. За весь час подорожі вони практично жодного разу не крокували удвох - постійно хтось приєднувався. То на два дні, то на десять, але завжди було з ким розділити емоції та враження. А оскільки компанію мандрівницям становили в основному молоді люди, то дівчата дозволяли собі трохи розвантажити свої рюкзаки. Хоча стабільно кожен день несли за спиною по 18 кг.

- Уже не пам'ятаю, на який день, але ми практично відмовилися від косметики, - говорить Настя. - Здавалося б, скільки там тієї косметички, тим не менше - вага. Вирішили залишити лише маленьке дзеркальце і гребінець.

- Важко було щодня перебувати в одній і тій же одязі, - зізнається Настя. - Ми, звичайно, запаслися майками-футболками, але в квітні, коли ми почали свій похід, було холодно, і не завжди була можливість випрати-висушити. Половину одягу я після повернення викинула. А ще накупила собі спідниць-сарафанів, оскільки за три місяці штани жахливо набридли!

Дівчата ночували в основному в наметі, самі готували собі їжу, запасалися водою. До побутових незручностей швидко звикли. До того ж раз на десять днів влаштовували собі вихідний: зупинялися в якому-небудь готелі, відпочивали, приводили себе в порядок.

Бабусі пригощали молоком і медом

Маршрут пролягав не по трасі, а селами, так що завжди знаходилися бажаючі поспілкуватися зі "мандрівницями". Дітлахи, так ті й зовсім, дізнаючись, скільки днів дівчата йдуть пішки, приймали їх за героїв і обов'язково хотіли з ними сфотографуватися. Дорослі ж реагували по-різному.

- Коли ми говорили, що йдемо вже 50-й день, то нам не вірили, - розповідає Оля. - Питали: а чого ви тоді так добре виглядаєте? Хоча як нам виглядати: закатованими і виснаженими? Ми ж на свіжому повітрі, навколо - чудові краєвиди.Хіба можна при цьому виглядати погано?

Деякі ж дивувалися, мовляв, навіщо і для чого вони все це затіяли. Проте практично всі намагалися допомогти.

- Бабусі пригощали нас медом і молоком, - посміхаються Путніца. - Давали картоплю, а ще гречку. Ми носили цю гречку на собі цілий тиждень, поки не приготували.

Собака Маруся "проводжала" 700 кілометрів

Оля з Настею зізнаються, що їм по-справжньому щастило. Наприклад, заходили кудись випити кави - починався дощ, закінчували пити каву і потрібно було йти далі - дощ припинявся.

У Завалля (Хмельницька область) на базі спелеологів проводжати дівчат у подальший шлях зголосилася місцева "охоронниця" - Маруся. Собака, пробігши разом з ними добрий десяток кілометрів, все ніяк не хотіла залишати нових друзів.

- Ми вже подзвонили на базу, говоримо, що ніяк не можемо її відігнати, - згадує Настя. - А нам кажуть, мовляв, нічого, вона сама повернеться.

У підсумку Маруся пройшла разом з дівчатами 27 днів і аж 700 км. Настя і Оля хотіли було забрати її до себе в Дніпропетровськ, але чотирилапа подружка за час шляху помітно округлилася. Коли стало зрозуміло, що Маруся скоро обзаведеться потомством, вирішили залишити її у друзів спелеологів, які пообіцяли доглянути за нею і повернути на колишнє місце проживання.

- А 10 липня в Старій Гуті до нас прив'язався ще один песик - Тузя, - розповідають дівчата. - Це така добра собака - не передати. Вони з Марусею дуже подружилися, носилися по Карпатам такі щасливі. Потім ми вирішили прилаштувати його в добрі руки. Вибрали день і в одному селі ходили від двору до двору, пропонуючи вірного друга. І знайшли дівчинку, яка погодилася взяти його до себе.

З настільки тривалої подорожі головне, що винесли для себе дівчата, - це те, що будь-яку мрію під силу виконати. Ще кажуть, що відкрили не тільки прекрасні місця рідної України, але і себе знайшли, знайшли якусь внутрішню гармонію.

- А може, ще й любов трапилася? - Запитую я, бачачи, як світяться очі дівчат.

Оля загадково посміхається і мовчить, а Настя зніяковіло киває головою. Але поширюватися на цю тему мандрівниці не хочуть.

Теги: мандрівниці, шлях, Харків, Ужгород

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати