"Ігнатишин Руслан Петрович, 1986 р.н., с.Скотарське, Воловецького району. Працював лісорубом на Мукачівській дистанції колій. Був мобілізований у серпні минулого року. Потрапив до 93-ї бригади. Тиждень тому з його телефону передзвонили і сказали, що Руслан загинув. Зв"язок обірвався, телефон поза зоною досі. Рідні і співробітники Руслана оббили пороги всіх інстанцій, щоб з"ясувати подробиці і зрозуміти, де саме знаходиться боєць, чи він живий, чи справді загинув. Але зарадити їм ніхто й нічим не може. Дослівно слова співробітниці: "Як забрати дитину, то всі гуртом прибігли, а як повернути - то ховаються", - розповідає Наталія Зотова.
З'ясували долю Руслана, продовжує журналістка й волонтерка, лише волонтери: саме їхніми силами було з'ясовано, а відтак підтверджено, що закарпатець дійсно загинув і що його тіло знаходиться в Дніпропетровську.
"Сказали, що начебто його мали доправити на Закарпаття учора. Але літак так і не вилетів. Інформації більше нема. Мати в шоковому стані, під крапельницями. Співробітники, які телефонували, просять допомогти й з'ясувати інформацію, коли тіло Руслана привезуть додому. Кажуть, що волонтери - їхня остання надія на правду", - зазначає Наталія Зотова.
"Мені боляче і страшно чути такі дзвінки. З подібними проханнями більше року дзвонять матері, родичі і друзі загиблих та полонених. І знаєте, я можу лише доповнити питання сільської жінки, далекої від політики: "Чому всім дружнім своїм і багатоголосим хором вручаєте повістки повсюди, ледь не в туалетах, і чому граєтеся в ганебні мовчанки, коли призвані вами бійці гинуть?" Ви люди, чи хто?", - переадресовує питання чиновництву різних рангів і мастей журналістка.
Ігнатишин Руслан Петрович, 1986 р.н., с.Скотарське, Воловецького району. Працював лісорубом на Мукачівській дистанції ко...
Posted by Наталія Зотова on 4 серпня 2015 р.