Краєзнавець Петро Сова колись писав, що ще у 30-х роках цей сквер облаштовували, як альпінарій. Цьому сприяв сам рельєф, багато скельних виходів і оголень вулканічних порід. Оскільки альпійські сади передбачають висадження низькорослих рослин, на цій ділянці посадили вічнозелені тиси, самшити, стовбчастий ялівець, інші кущі та квіти. Тоді ж проклали доріжки, посипані гравієм, та оформили озерце.

Відомий у краї дендролог Адальберт Рішко з дитинства дуже добре пам'ятає цей парк, адже жив із родиною неподалік і часто тут грався. "Я знайшов вдома фотографію, де я маленьким стою у цьому сквері. Це було на початку 50-х років. Бачите, на ній добре видно, що опорні стіни жупанату тоді ще не закривав плющ, а під самою стіною стояли лавиці. Каскадного водоспаду тоді ще було. Знизу розміщувався невеличкий ставок, над яким звисала красива плакуча верба. Той ставок був досить глибоким, ймовірно підпитувався за рахунок Малого Ужа, який протікав поруч. Пригадую, коли йшов сильний дощ, вода зі ставка розливалася по скверику", – розповів Адальберт Адальбертович. 

Приблизно у 60-х роках альпінарій вирішили трохи переробити. За матеріалами Петра Сови, на той час сквер був занедбаний і вважався незакінченим. Тоді були завезені три величезні брили, які досі тут стоять, вимостили колотим каменем доріжки, спорудили під опорною стіною жупанату альпійську гірку, з-під якої витікав в озерце внизу струмочок, а саме озерце зробили штучним, закривши його у бетонну чашу, оздоблену каменем. Єдине, про що жалкував тоді Петро Сова, що громадські активісти не дають зрізати недоречні там білі акації, які лише затіняли світлолюбові рослини. Судячи з того, що нині тих акацій в альпінарії нема, їх згодом таки зрізали.

Адальберт Рішко ту реконструкцію схвалює, каже: три вулканічні валуни вписалися в ідею альпінарію чудово, доріжки з колотого каменю теж відтінили природність скверу, та й струмочок виглядав добре. Дурниці, каже, почали робити вже пізніше – на початку 90-х. Тоді, мовляв, на верхній терасі, де був вхід до підвалу цивільної оборони (раніше, кажуть, там були, каземати) відкрили кафе, а навпроти входу забетонували круглу підставку під металевий ларьок, в якому торгували всякою всячиною. Аби до того кафе було зручніше ходити, верхню доріжку виклали андезитовою квадратною бруківкою. Саме ця доріжка найбільше нині не подобається Адальбертові Рішку. Він переконаний, що за всіма правилами ландшафтного дизайну альпійський сад має бути максимально природним, а не закутим у гладеньку бруківку.     

"Цю доріжку треба демонтувати, а замість неї викласти таку, як знизу, з колотого каменю. Також на верхній терасі потрібно вирізати самосіви, якісь незрозумілі кущі, але плющ на опорній стіні – залишити, бо він виглядає доречно. Загалом, варто попрацювати над тим, щоб цей сквер отримав природно-заповідний статус, оскільки тут ростуть дерева старі і досить рідкісні. От на верхній терасі можна побачити тиси ягідні. Вони, судячи з розмірів, ще первинної посадки, тобто майже сторічні. Хоча є тут і дерева, котрі до альпійського саду зовсім не пасують. Наприклад, центральний ясен, чи клени, що ростуть біля паркану. Але ці дерева старі і дуже красиві, для них можна зробити виняток. Потрібно також на кожне дерево почепити табличку, аби туристи і навіть самі ужгородці знали, які дерева тут ростуть".

Альпінарій, за словами пана Рішка, багато разів намагалися засадити рослинами, котрі сюди не пасують. Кілька років тому, наприклад, висаджували на клумбах тюльпани, потім нарциси чи червоний японський клен. Все або пропало, або покрали. Якщо ж відновлювати там альпійські гірки, то потрібно висадити рослини невибагливі, красиві високогірні квіти та кущики, гірську сосну, китайський ялівець тощо. А от від чого потрібно відмовитися, так це від щорічної "радянської" звички білити стовбури дерев, бо іноземці з такого лише сміються, мовляв, для чого білити декоративні дерева в парку? 

Адальберт Рішко з рядом громадських активістів, архітекторів, мистецтвознавців "старої школи" хочуть взяти шефство над сквером та з часом добитися для нього природоохоронного статусу.   

Дещо інші плани стосовно альпінарію у молодих громадських активістів, котрі не так давно виграли грантовий проект з грошовим фондом у 120 тисяч гривень на реновацію альпінарію. Ідейним натхненником подачі заявки бувужгородський юрист Андрій Осадчук. Він розповів, що його та однодумців дуже непокоїть вигляд скверу, тож вони задумали трохи його змінити та перетворити на місце, де буде зручно проводити різноманітні культурні заходи. 

"Ми не хочемо радикальних втручань у вигляд скверу, за проектом його лише зроблять більш зручним та охайним. Проект передбачає відновлення історичної форми водного каскаду, реставрацію існуючої водойми, створення декоративної лавандової тераси, мощення доріжок, покращення декоративних якостей газонного покриття, обладнання нових зручних та безпечних для пересування сходів поручнями та пандусами, санітарну та формуючу обрізку наявних зелених насаджень, створення клумб та зелених бордюрів для покращення естетичного сприйняття парку та його вдалого зонування, встановлення якісно нових смітників та лавиць", – зауважив Андрій Осадчук.

Слід сказати, що проект викликав бурхливу реакцію у соцмережах. Найбільше людям не сподобалося, що вся нижня частина скверу за планом буде "закрита" сучасною бруківкою "під камінь". Дендролог Адальберт Рішко каже: так, це можливо буде зручніше для проведення культурних акцій, але в ідею альпійського парку не в'яжеться зовсім. Не подобається йому і те, що проект передбачає демонтаж дещо грубих, але старовинних сходів. Альпінарій, каже, має бути природною гіркою, тому сучасні сходи з поручнями та пандусами там просто не впишуться. Розкритикував він і ідею з лавандовою терасою. Пояснює: лаванду потрібно постійно підстригати, аби вона не росла наверх, до того ж в неосвітленому альпінарії її швидко розкрадуть. 

Дизайнер проекту Діана Кайнц, між тим, відстоює свій погляд на реновацію. Розповідає, що ідея з лавандовою терасою належала ще відомому ботаніку Степанові Фодору, а нове неслизьке мощення потрібно зробити, бо старе вже майже не видно. "Проект, який ми подали, не є остаточним. Це лише часткове уявлення про те, що ми там хотіли побачити. Наприклад, там не видно пам'ятника Бокшаєві та Ерделі, але це означає, що ми пропонуємо його звідти забрати. В ідеалі ми також би хотіли відновити каскад струмочка з-під самого муру на верхній терасі. Але розуміємо, що на все може не вистачити грошей, до того ж будемо обов'язково радитися з громадськістю і узгоджувати все з міською владою", – зазначила Діана Кайнц.

Виявилося, що до реалізації проекту насправді ще далеко. Зараз група молодих активістів закінчує остаточні підрахунки та опис проекту, після чого його потрібно буде погодити з міською владою. Андрій Осадчук зауважив, що він вже мав розмову з чиновниками і його запевнили, що проект розглянуть. Однак для того, аби отримати всі дозволи на початок конкретних робіт, цим хлопцям та дівчатам, без сумніву, потрібно буде пройти всі кола бюрократичного пекла. Лише тоді вони зможуть шукати підрядника та приступати безпосередньо до втілення проекту. Який, сподіваємося, не розсварить громадськість, котра має свої бачення вигляду цього скельного парку.

Теги: альпінарій, реновація

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати