За даними Мінфіну України, питома вага витрат на охорону здоров’я у ВВП України в 2007 р. становить 3,4%, а з розрахунку на душу населення – 427,8 грн. на рік (на 71,5 грн. більше, ніж в 2006 p.). Середньомісячна зарплата медперсоналу встановлена на рівні 642,74 грн. Загалом в 2007 р. на потреби Мінздорову виділять 4,35 млрд. грн., зокрема й 100 млн грн на оснащення амбулаторій та купівлю автомобілів "швидкої" допомоги, а також 117,5 млн. грн. на санаторне лікування хворих на туберкульоз.
У Держбюджеті-2007 на фінансування державного санітарно-епідеміологічного контролю виділено 898,8 млн грн, на розширення матеріально-технічної бази елітної лікарні "Феофанія" – 242,3 млн. грн., на стаціонарне медичне обслуговування народних депутатів і керівництва виконавчої влади – 73,6 млн. грн. та на їхнє поліклініко-амбулаторне обслуговування – 75,8 млн. грн.
Виділення таких коштів на медицину в країні, де здорових людей майже немає, – щонайменше недостатнє. При середній зарплаті в галузі на рівні 657,90 грн. (за станом на початок року) мотивація медперсоналу залишається на низькому рівні. І це при тому, що сьогодні середньомісячна зарплата в Україні 1,2–2 тис. грн., а найскромніший доход в Україні у пенсіонерів – у середньому 520 грн. на місяць.
Безпосередні економічні відносини між лікарем і пацієнтом розпочинаються з ініціативи останнього, але якщо хворий чи його родичі сподіваються на безкоштовну медицину, то вони ризикують одержати безкоштовне лікування за залишковим принципом. Щоб упевнитися в цьому, досить просто прийти до поліклініки або бути госпіталізованим, тобто зіткнутися з повсякденними реаліями.
У країнах Заходу грошові відносини в охороні здоров’я склалися давно, проте лікарі входять до першої п’ятірки найбільш високооплачуваних професій. Дорожнеча медичного обслуговування на Заході призводить до того, що частина іноземців приїжджає в Україну, аби скористатися нашими відносно недорогими медпослугами.
Для прикладу, лишень виклик меддопомоги компанії "Борис" коштуватиме 400 грн; за огляд, рецепт й процедури – додаткові витрати. При цьому допомога й справді кваліфікована, що жодним чином не применшує професіоналізм лікарів, які працюють у "безкоштовній" "швидкій" допомозі.
Однак бувають і не настільки оптимістичні приклади роботи лікарів. Одна жінка, страждаючи впродовж трьох днів від високої температури, зателефонувала "03". Лікарі "швидкої" допомоги, які приїхали на виклик, запропонували жінці... ще кілька днів потерпіти: якщо температура спаде – це був грип, а якщо ні, то треба повторити виклик. Таких прикладів несумлінного ставлення до своїх обов’язків з боку лікарів, на жаль, чимало.
Загалом, стаціонар одного дня у державній лікарні обходиться не менш ніж 50-70 грн. (крапельниці, медикаменти, огляд лікаря), і це не враховуючи витрати на власне харчування, позаяк асортимент пропонованих у лікарнях страв залишає бажати кращого. Безумовно, багато залежить від самої лікарні й лікарів, але офіційно безкоштовні послуги вже давно на такій основі не надаються. Втім, якщо клієнт може заплатити за гарантовано якісне медобслуговування, то він, безперечно, так і робить.
Народження дитини – теж недешева подія у житті (однак від цього не менш радісна), яка обійдеться новоспеченим батькам у $800–1000: приблизно від $300 – презент лікареві за допомогу в народженні нового життя, до $150 – медсестрі для ввічливого ставлення до породіллі, й $350 оплати за стаціонар під час післяпологового періоду перебування в лікарні. Однак навіть такі витрати не можуть повністю гарантувати якість послуг, що надаються. Приміром, пацієнтка одного із пологових будинків скаржиться: "У післяпологовому відділенні все вирішується лише через гаманець. Безкоштовно або за "спасибі" ти не потрібна нікому. Такса від 5 грн. за елементарну маніпуляцію — медсестрі дитячого відділення, аби показала, як сповивати й доглядати немовля". А одноразова виплата при народженні дитини нині – 8,5 тис. грн., яких вистачає лише на найнеобхідніші витрати.
Зрештою, в медичній галузі, крім низької платоспроможності населення й браку держвидатків на охорону здоров’я, є безліч інших проблемних моментів. Як розповіла співробітниця однієї з аптек, якщо в продаж надходять сильнодіючі медикаменти (зі значними побічними ефектами), які при перевірках знімають з продажу, то через певний час за нез’ясованих причин (радше за все, за хабарі) вони повертаються на полиці аптек. Крім цього, якщо в аптеці наполегливо рекомендують придбати певний препарат, то найчастіше це означає домовленість постачальника й продавця про активніше просування продукції, у результаті чого обидві сторони залишаються фінансово задоволеними. Виробники фармпродукції у такий спосіб "мотивуючи" лікарів, мають збільшення продажів.
І платні, і бюджетні лікарі освоїли ще одну статтю доходів – приховану, але доволі нав’язливу рекламу фармпрепаратів. Вони можуть виписувати довгі списки "життєво необхідних ліків", дорогих і лише в певній аптеці. Насправді ж часто з’ясовується, що це не медикаменти, а харчові добавки або вітаміни. Особливо це стосується різної гомеопатичної продукції.
Ідея про впровадження в Україні обов’язкового медичного страхування періодично спливає вже не перший рік, але далі обговорення справа не просувається. Передбачається, що саме впрова-дження страхування розв’яже проблему медицини.
Перейти до медичного страхування або сподіватися на державну "безкоштовну" медицину — вирішувати, зрештою, вам. Все залежить від того, який кінцевий результат хочете одержати – лікування в районній поліклініці без будь-яких подальших гарантій або ж якісне обслуговування у медичній установі високого рівня. При цьому "просунуті" роботодавці вже нині надають своїм співробітникам так званий "соціальний пакет", до якого входить і медична страховка.
У будь-якому випадку треба пам’ятати, що платною або безкоштовною буває установа, а кожен конкретний лікар буває хорошим або поганим, порядним або не дуже. Незалежно від тугості гаманця пацієнта лікар давав клятву Гіппократа, тож доводиться розраховувати не на касовий чек, а на совість людини в білому халаті.