Щиро і тепло розповів про унікальну книжку, видавець, заслужений журналіст України, уродженець Рахова, Почесний громадянин міста, лауреат премії ім. В. Чорновола Олександр Масляник. Також повідав про життєвий і творчий шлях уродженця Тернопілля, с. Суходіл, українського етнографа, фольклориста, публіциста, культурно-громадського діяча, педагога, письменника Михайла Ломацького, його любов до Богдана, переслідування владами, про складну роботу над виданням, уточненням топоніміки окремих сіл, урочищ, присілків, річок, потоків, прізвищ людей рахівської Гуцульщини.
– Важливою подією стала презентація книги „Заворожений світ” на батьківщині Ломацького у с. Суходіл на Поділлі, – сказав О. Масляник. – Виявляється, що і тут є рахівські гуцули. Голова села, уродженець Лазещини Михайло Савчук, щиро вітав гуцульську делегацію. На жаль, на Гусятинщині не знали свого знаменитого земляка М. Ломацького.
Олександр Іванович на презентації у Богдані підкреслив надзвичайно велику творчу спадщину письменника і дослідника Гуцульщини. Двадцять книг побачили світ у країнах Європи та за океаном…„Заворожений світ” – двотомне видання, яке раніше вийшло у видавництвах Мюнхена – Нью-Йорка-Торонто.
Книга вийшла у світ, повернувши славу загубленому письменнику, відновивши пам’ять талановитого подільчанина, який жив, любив, оберігав серцем і душею гуцульський край, завдяки рахівським спонсорам Ю. Бендаку, братам Думенам Ярославові та Василеві, М.Кокішу та іншим благодійникам.
Потім виступив знавець Гуцулії, мудрий і добрий газда, завідувач рахівської центральної аптеки Микола Кокіш. З хвилюванням і добрими знаннями Гуцульщини, розповів про твір Ломацького „Заворожений світ”. Як спонсор видання, перечитав у підготовленому рукописі до „ниточки” працю, знайшов прізвища своїх рідних, родичів у четвертому-п’ятому поколінні. Зазначив, що твір Ломацького – пізнання цієї самобутньої місцини, заглибився в історію гуцулії на кілька століть нашого забідованого краю.
Нитка жвавої й цікавої розмови вертала в далеке минуле, а одночасно до нашого сьогодення.
Історія, як іскорка, яка розпалює пам’ять, але, розпалену ватру вже не загасити. Все більше і більше людей прагнуть зігрітися біля неї, пізнати вітцівщину, корені роду, бодай торкнутися, як хвиль Білої Тиси, яка завжди живить, дає сили йти далі.