Зейкани з закарпатського Імстичова

Чергова дискусія з одним товаришем щодо важливих історичних розвідок стала приводом для написання цієї етапі, а саме - версія про походження Івана Олексійовича Зейкана (ZEKANY) - дипломата і вченого при царі Петрі І. Твердження про його коріння з Виноградівщини, на мою думку, не має серйозного підґрунтя, адже рід Зейканів бере свій початок із 1400 року з села Імстичово (Misztice).

Сьогодні певна частина історичних архівів зберігається в Угорщині, адже Іршавський район входив частково до Берегівської та Марамороської жуп, а тому дуже цікавим є дослідження розвитку родини Зейканів на території сучасної Угорщини. Великим помічником у цій справі стали сучасні технології, зокрема, інтернет, завдяки якому в угорсько-мовному сегменті існує багато генеалогічних сайтів, на одному з яких і розміщено форум родини Зейканів. Я з приємністю довідався про те, що в сучасній Угорщині вона має дуже багатий родовід, який для всіх розпочався із села Імстичово в 14 столітті. Приємне враження справляє повага до історії роду Зейканів із боку сучасних нащадків, які проживають в Угорщині й налічують більше 200 осіб.

Історично доведеним є той факт, що родина Зейканів отримала титул "нямешів" за часів Угорського королівства. Історія цього титулу пов'язана з легендою про мужність воїна Зейкана, який визволив із ворожого полону угорського князя Гундяді. Події відбувалися в часи, коли наші краї були прикордонням для Угорського королівства за правління Федора Корятовича в Мукачівському замку. "Нямеш" означає "благородний", "благочестивий". До речі, на Іршавщині й нині зустрічається вислів: "нямешське" діло -значить, благородна справа. В історичних записках Легоцького зафіксовано, що цей титул отримали Михайло Зейкан та його дружина Олена в 1455 році. Підтвердженням надання "нямешського"

титулу став герб із зображенням воїна у верхній частині з шаблею, дерева, яке оповила змія, і домінування трьох кольорів - червоного, синього та білого. Дуже важливим елементом тут є меч, який пізніше (в 1844 році) з'являється на печатці села Імстичево, але його тримає Лев - геральдичний символ благородства.

Наступним відомим представником родини Зейканів є Іоаникій Зейкан - засновник Імсти-чівського монастиря (1667 p.). Сьогодні істориками трактується належність Іоаникія Зейкана до православної гілки християнства. Аналізуючи ситуацію на Підкарпатській Русі в 15-16 ст., можна сказати, що становище місцевого духовенства було важким - воно відбувало панщину разом із простим людом та змушене було платити данину з церкви землевласникам, піддавалося утискам із боку римо-католиків. На цьому ґрунті виник конфлікт із Софією Баторі, після якого Іоаникія Зейкана було заслано з Мукачева до Імстичова. В наступні роки місцеве духовенство домоглось певних привілеїв та права служити в церквах за східним обрядом із визнанням верховенства П:пи Римського - це час підписання унії в м. Ужгород Разом із тим, уже протягом 17-18 століття з Імстичова вийшло багато греко-католицьких священиків, які розселилися по територіях сучасної Румунії та Угорщини. В цьому контексті є логічною послідовність отримання хорошої освіти вихідців з Імстичова, серед яких провідне місце займає Іван Олексійович Зейкан.

Історично припускають, що Іван Олексійович Зейкан був нащадком родини Іоаникія Зейкана в другому коліні - ймовірно, племінником. У наукових колах триває дискусія щодо його походження - одні припускають, що він родом із с. Карачин, що на Виноградівщині. Але заслуговує на увагу і той факт, що з 16 століття на території села Білки був угорський королівський маєток із власною печаткою, який вважався головною адміністративною одиницею та виконував нотаріальні обов'язки - серед людей мав назву "Корачонь". У будь-якому разі для поїздки на навчання І.О.Зей-кан повинен був мати офіційні документи про

походження, які, ймовірно, і були видані Білківсь-ким королівським маєтком. Вищу освіту здобував у Відні, Празі та Регенсбурзі, де вивчав слов'янські мови, латинь, філософію. Перебуваючи в австрійській столиці, він звернувся в російське посольство з проханням взяти його на службу як перекладача. Документи засвідчили це так: "17 июля 1697 г. бил челом Великому Государю, а великим и полномочным послам подал челобитную студент Иван Зейкан, что ему быть при них великих и полномочных послах латинского языка в переводчиках..." У1698 році Зейкану було доручено переписати "набело по латыни" проект Карловиць-кого договору. Він добре володів угорською, німецькою і вивчав французьку.

При дворі Петра І Зейкан знаходився з 1698-го по 1727 рік як перекладач. Він працював поруч із видатними дипломатами Росії, які високо цінували його не лише як перекладача, але і як вченого, людину з широкою гуманітарною освітою. У1703-1721 pp. І. Зейкан суповоджував двоюрідних братів Петра І - Олександра та Івана Нариш-кіних - у наукових поїздках по Західній Європі - в Англію, Францію, Голландію, Італію та Іспайію. Разом із тим він і сам поповнював знання, доско-ало вивчив французьку мову. Як талановитого вченого-педагога, І. Зейкана запросили вихователем семирічного онука Петра І - Петра II.

Переходячи до сучасної історії, можна зазначити, що особливістю сучасного села Імстичово є те, що кожен 5 житель має прізвище Зейкан. Рід Зейканів нині можна зустріти в Києві й Будапешті, в Нью-Йорку та Москві. В їхньому колі - духовні особи та вчителі, творчі особистості й журналісти. Всього село нараховує 2900 жителів.

У 2004 році започатковано святкування Дня села на храмове свято Різдва Пресвятої Богородиці та вперше відзначалося 160-річчя сільської печатки. Сьогодні в бібліотеці с Імстичово зібрано багатий матеріал про історію села та відомих людей, базою якого є минуле місцевих родин.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати