Одне пограбування — у 2000 році — дружина А.Ерделі пережила, друге — у 2004-му — ні...

Ії портретні варіанти живуть на численних полотнах митця. Магдушка виявилася і прекрасною ґаздинею, терплячою половиною, розрадницею. Коли чорні хмари збиралися над головою Бийла, вона оберігала його. Магдушка відмінно тримала побут, адже це - атмосфера для творчої роботи. Розіка варила каву, ходила на базар за продуктами, і разом із чоловіком то в "Коруні", то в ресторані "Берчені" пили ту ж каву або пиво. Магдушка, крім того, що робила голубці й пельмені, прала й прасувала одяг. Як відомо, Бийло завжди ходив елегантним, ніби з голочки. Магдушка грунтувала полотна, була свідком творення майже всіх картин, розробки композиції пейзажів, натюрмортів, портретів. Натомість друга дата її життя - коли Розі за три місяці до смерті одружився з Розікою (так ласкаво подружжя зверталося один до одного). Відтак Магдушка стала спадкоємницею величезного творчого доробку. Як знала, розуміла, так і берегла його. Ще півстоліття по смерті чоловіка вона ревно оберігала увесь той скарб.

Магдушка зазнала два пограбування. Перше - у 2000 році - пережила, а друге - у 2004-му - ні. Як повідомили газети, грабіжники зв'язали її електричним дротом. Серце Магдушки зупинилося лише тоді, коли злодії винесли з будинку понад 50 різноформатних картин. Чимало легенд ходило й ходить по місту з приводу того, де нині ці полотна. Так чи інакше, істина невідома й досі. І навряд чи вже стане відомою.

Спочиває Магдалина Ерделі на Барвінкоші. А чому не біля батьків, на Кальварії? Зрештою, Магдушка заслуговувала й окремого місця як вняткова людина...

Подвижницьке життя Магдушки напрошується на художній твір. Мене беруть завидки, що угорська письменниця Єлизавета Кессеї написала про неї книгу, яку тепер я розшукую, бо сам прицілююся до теми, що мене хвилює і бентежить. Такої вірної дружини побажав би мати кожному художникові і письменникові. Надзвичайно вродлива й красива тілом натурниця Магдалина Сливка виявилася могутньою постаттю - як супутниця і вдовиця Ерделі. Бо півсторіччя берегти скарб - це подвиг. А де нині те горнятко, з якого пив каву геній, де та ложечка, якою він її помішував?

Володимир ФЄДИНИШИНЕЦЬ, письменник.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати