Закарпатець Василь Карпишинець від народження живе без рук

Із дружиною Ольгою Василь порається на подвір’ї 8-квартирного будинку. Подружжя бетонує майданчик перед входом до помешкання. Ліктями чоловік піднімає два 10-літрові відра з розчином і подає жінці. Та розливає їх у форми.

— До Жденієвого ми переїхали з села Киликиїв Хмельницької області. Тут мені запропонували роботу й 3-кімнатну квартиру, — Василь Іванович кладе на землю відра й показує на вікна першого поверху будинку.

— Сам я з Верхніх Воріт, із багатодітної сім’ї, — розповідає Карпишинець. — Дитинство провів у інтернатах для дітей з фізичними вадами. 1970-го вступив на історичний факультет Ужгородського університету. Вчителював у Киликиєві. Там познайомився з Олею. Вона жила з матір’ю-телятницею і молодшою сестрою Валентиною по-сусідству.

— Він дуже гарно співав. Я почула й залюбувалася, — згадує жінка. — Бачилися з ним рідко, бо я навчалася в Рівному на ткачиху. Та диплом не отримала, бо вийшла заміж за Василя й народила сина Олега. Василь помагає мені всьо, що попрошу, — посміхається жінка. — Коли діти були малі, навіть пелюшки прав. І їсти сам може зварити.

Господар веде до хати. На дивані сидить русява дівчинка.

— Олександро, допоможи бабусі зварити каву, — звертається до 9-річної онуки. Та біжить на кухню.

— Живемо з онукою Сашею, — чоловік відсуває ліктями стільчик. — Її мама, наша донька Діана, розійшлася з чоловіком-п’яницею й поїхала на роботу в Одесу. Син Олег теж розлучений. Працює в Одесі на будівництві. Допомагає нам грошима.

Чоловік розповідає, що колись тримав господарство.

— Коли Діана була малою, мала хворі почки. Я купив кіз, завів пасіку. Годував доньку молоком, медом. І Сашу козиним молоком поїв. А потім козу продали. На початку 1990-х подалися в бізнес — торгували продуктами, які привозили з Мукачевого. 1993-го я збудував теплицю, вирощував на продаж тюльпани. Їздив за насінням аж до Вільнюса. Та закрив її, бо було невигідно.

Заходить Ольга Василівна з тацею. Василь Іванович підсуває каву.

— Я без цукру п’ю, й Олю так навчив. Від цукру багато хвороб, — бере філіжанку й надпиває. — Після президентських виборів 2004-го я попав до реанімації. Підтримував Віктора Ющенка. Згодом почав вимагати, аби нова влада газифікувала село. Писав скарги до району, області.

Каже, через це посварився з місцевим начальством.

— Як приїжджав до села Віктор Балога, запитав його: ”Чого сидите за одним столом зі злодіями?”.

Карпишинець каже, що в школі йому скоротили кількість уроків.

— Маю вісім годин на тиждень, — скаржиться він. — Це менш ніж півставки.

Живе родина на 720 грн чоловікової допомоги з інвалідності. Жінка торгує продуктами на лотку, що стоїть за будинком.

— У Василя найкращий почерк у школі, — змінює тему господиня. — Ось, дивіться, — дістає з шухляди зошити.

Карпишинець одягає окуляри й відкриває зошити.

— Таких конспектів не веде жоден вчитель нашої школи, — хвалиться він. Бере кулькову ручку ліктями й каліграфічно виводить тему наступного уроку.

Біля автобусної зупинки 30-річний односелець вітається з Карпишинцем. Той відповідає радо.

— Багато людей у селі через мій конфлікт з начальством зі мною не розмовляють, — зізнається він.

1953, 18 червня — Василь Карпишинець народився в с. Верхні Ворота Воловецького району на Закарпатті

1970 — вступив на історичний факультет Ужгородського університету

1975, 5 грудня — у с. Киликиїв на Хмельниччині одружився з Ольгою

1976 — народився син Олег; переїхали до с. Жденієве Воловецького району на Закарпатті

1978 — народилася донька Діана

1993 — почав вирощувати тюльпани в теплиці

1998 — народилася онука Олександра

2004 — посварився з частиною односельчан через газифікацію села.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати