В Ужгороді помер відомий закарпатський художник Микола Керечанин

Людина... В першу чергу це – незламна осо бистість, це – людина, яка творила сама себе, всупереч обставинам, які постійно перешкоджали йти до мети, це – культурний діяч, який не вимагав собі заслужених винагород. Він жив для інших... Його творча Спілка незалежних художників ім. А.Кашшая приклад і доказ жертовності особистого заради громадського. Він зумів згуртувати навколо себе художників, був прикладом організаторським і креативним. Щорічні пленери і творчі звіти в музеях Ужгорода, Будапешта, Пряшева, Чина-дієва – доказ успішної реалізації своїх позитивних бажань, що втілились у життя. Він не міг жити по принципу „моя хата скраю” – жив у середовищі громадських і культурних проблем і самовіддано працював на громадських роботах. Будучи членом Художньої ради м.Ужгорода, мав вагомий голос у вирішальний момент.

Це – особистість, до якої у важку і вирішальну годину люди йшли за порадою і підтримкою, (як колись до Петра Скунця), його слово було переконливим і сповнювалось зі 100 % пророчою точністю. Він був діяльним, чесним, справедливим, порядним. Він був острівцем надійності і його плече ми завжди відчували поруч. Він не любив підлості, боровся з нею на своєму рівні розумінні добра і зла. Він був постійно у творчих пошуках і в пошуках істини. Його вже з нами нема, але він наблизився до розуміння національної духовності. Думаю, його душа полетить у Ірій, царство предків Українського народу, а не на лоно Аврамове.

Микола Керечанин любив своїх близьких, Ужгород, любив Україну. Його практичний розум і художне відчуття не зраджували під час творчої роботи. Він малював рідну Землю, оспівував красу Карпатських гір, залишив сотні картин з милими нашим очам краєвидами. Він працював багато і невтомно, серед його творчого доробку були справжні шедеври живопису, ми захоплювалися Керечанинським вмінням передачі живої води. Він був реалістичним художником, не піддавався на спокуси течій безпредметного, формального мистецтва, це для нього було незрозумілою тратою часу. Він був національним художником, його цікавило рідне, близьке, прекрасне, а не чуже і беззмістовне.

Він ніколи не хворів і майже ніколи не жалівся на своє здоров’я. Дуже прикро, що життя так несподівано забрало його від нас. Та він ще поміж нас, він з нами. Назавжди залишаться з нами його картини і світлий образ чесної талановитої людини.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати