Літературознавцю, педаґоґу, просвітянину, редактору, патріоту України закарпатцю Михайлові Федаці — 70 літ

Батько, крім того, що був добрим сільським ґаздою, мав талант до шевства і теслярства і за це його донині з вдячністю згадують мешканці Кальника і навколишніх сіл, мати, обтяжена важкою селянською працею і вихованням трьох синів (четвертий, найстарший, помер дитиною), знайшла можливість вже у немолодому віці здобути середню спеціальну медичну освіту у Мукачеві, поважну відстань до якого і з якого (15 км) часто долала пішки, і тривалий час працювала патронажною медичною сестрою у селах Кальник, Медведівці, Шкуратівці, Кучава, Пацканьово, Кузьмино, надаючи щоденну допомогу (не маючи транспорту) хворим.

У 1955 р. із срібною медаллю закінчив Кальницьку середню школу, а у 1960 р. – з відзнакою філологічний факультет Ужгородського державного університету за спеціальністю українська мова і література.

Деякий час працював редактором обласного книжково-журнального видавництва (нині "Карпати"), а потім, з 1 січня 1963 року його запросили на кафедру української літератури Ужгородського уні-верситету, де він упродовж 20 років вів курс літератури народів, які входили до складу СРСР. Величезним за обсягом матеріалом класичних і сучасних білоруської, молдавської, латвійської, литовської, естонської, грузинської, вірменської, азербайджанської, казахської, киргизької, узбецької, туркменської літератур він володів досконало і майстерно читав лекції для студентів різних відділень філологічного факультету УжДУ.

Підготовлена ним кандидатська дисертація, обсяг якої утричі перевищував стандартні вимоги і яку він не захотів скорочувати, так і залишилася незахищеною.

Михайло – чудовий знавець української літератури і мови, чим часто користувалися його колеґи, і не тільки вони, просячи "дотягнути до кондиції" дисертацію (кандидатську чи докторську) або книжку. Скільком пошукувачам наукових ступенів і вчених звань він допоміг у написанні їх робіт, не пам’ятає вже, мабуть, і він сам...

Через різні причини, у тому числі свої національні погляди (не вважав українців, грузинів, вірменів, литовців, латвійців та інші народи "молодшими" братами, а рівними із "старшим" братом у народів вольних колі), за власною заявою покинув університет і перейшов на роботу в обласний відділ освіти. Працював учителем української мови і літератури у школах Ужгорода, Хустського і Ужгородського районів, інспектором шкіл обласного відділу народної освіти, передаючи свої непересічні знання і любов до рідного слова дітям.

Всевишній обдарував Михайла багатьма талантами. Крім наукових, проявив здібності у публіцистиці, малюванні, декламуванні поезій, співі, особливо народних, козацьких і стрілецьких пісень, яких знає напам’ять сотні. В останні роки працює у "Просвіті", виконуючи великий обсяг різнопланової роботи: і бібліотекарем, і оператором котельні, і охоронцем Народного Дому, і редактором та коректором просвітянських видань, у тому числі щорічних календарів-альманахів, і художником-оформлювачем. Співає у змішаному чотириголосому хорі та чоловічому вокальному ансамблі "Просвіти". Словом, перед нами непересічна особистість, яка до того ж має дар безкорисливо творити добро людям.

Незважаючи на те, що зробив у своєму житті чимало користі і добра, якби були сприятливішими обставини, та мав талант пристосовуватися до них (як це робили пересічні, а то й дрібненькі і бездарні чоловічки та жіночки, які завдяки лакузництву, гострим ліктям і грошовим мішкам вибилися в люди), міг зробити значно більше, досягти наукових та інших вершин. Такі різнобічні таланти дає наша земля не часто.

На жаль, так не сталося. Людей, які б підтримали цей талант і дали йому розвинутися, у нашому химерному світі не знайшлося.

Однак, і те, що зроблено ювіляром, заслуговує високої оцінки, а сам ювіляр – пошани і вдячності. Тож сердечно бажаємо йому – у доброму здоров’ї, творчому нат-хненні і гараздах – многая і благая літа!

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати