У Свалявьский "Апогей" ідуть з надією ті, від кого відмовилася офіційна медицина

— Ми вже тут від Великодніх свят, — каже дружина хворого, бо лікарі від чоловіка відмовилися ще минулої осені й відправили додому помирати. А тут хоча й не вилікувався він, зате помітне значне поліпшення в перебігу хвороби. Та, зрештою, уже одне те, що він не помер, а живе досі, дивує наших лікарів.

Лікуються тут ще двоє земляків пана Михайла: 28-річний Віталій та 6-річна Надійка. У першого — рак шкіри, а у дівчинки взагалі цілий "букет": вроджена спинно-мозкова грижа, парез ніг, тазо-бедренного суглоба, гідроцефалія мозку і на додачу величезна глибока рана на копчику від пролежня. І Віталій, і Надійка зараз удома на Тернопільщині після проведеного курсу лікування. Ось-ось приїдуть на другий курс. У них також спостерігається значне поліпшення стану здоров'я.

— Лікую своїх пацієнтів винятково травами, настоянками, мазями та Іншими фітопрепаратами, — каже директор центру професійно-трудової та медичної реабілітації інвалідів "Апогей" всеукраїнської організації "Союз організацій інвалідів України"

Василь Улинець. І справді, у всіх кімнатах центру на простирадлах сушаться лікарські рослини, а у медичній шафі в скляночках та іншому посуді знаходиться чимало всіляких відварів, настоянок та мазей. "Усе це натуральне, а не хімія, — веде далі Василь Михайлович. — Майже у всіх випадках, якщо й не виліковую повністю, то допомагаю хворим зменшити страждання". Численні відгуки, дипломи та грамоти підтверджують слова цілителя.

... Василь Улинець народився у Великому Раковці на Іршавщині. У п'ять років важко занедужав на поліомієліт і став інвалідом. Не знайшовши зцілення у лікарняних палатах, вже у зрілому віці взявся до застосування вивчених методів народної нетрадиційної медицини. Оволодіваючи багатющим досвідом, він закінчив вищі міжнародні курси "Євроазія" в Московському всеросійському науково-дослідному центрі "Еніологія" та аналогічному центрі "Еніом", яким керує академік, доктор медичних наук, професор Я. Гальперін. Тривалий час Василь Михайлович проживав на Далекому Сході в Росії, а у середині дев'яностих років минулого століття повернувся в рідне Закарпаття. Оселився у Сваляві, де чимало курортно-рекреаційних закладів. Неодноразово пропонував свої послуги керівникам оздоровниць, однак ті відмахувалися від нього... А у 2002 році заснував реабілітаційний центр для інвалідів. Треба зазначити, що за всі ці роки цей заклад не отримав з бюджету жодної копійки. Єдине, що свалявська мерія виділила в безоплатну оренду частину приміщення колишнього дошкільного дитячого закладу. А тепер і звідти натякають про виселення. Обіцяли виділити приміщення в колишній військовій частині, однак час минає, а віз, як мовиться, і нині там.

— Я не знаю, що б робив, якби не різні благодійні фонди, які нас неодноразово підтримували, — провадить далі пан Улинець. — Та найбільше нам допомагає міжнародний благодійний фонд "Нова надія" в особі Віктора Собрана, також жителя Сваля-ви, котрому добре знайомі біль та хвороби. Мабуть тому він щодня навідується в реабілітаційний центр до немічних, цікавиться станом здоров'я пацієнтів, допомагає в придбанні різних медичних препаратів.

Василь Михайлович каже, що неодноразово звертався у різні інстанції, просячи підтримки. Але, посилаючись на те, що він не має відповідної медичної освіти, не видають ліцензії. А хворі тим часом приходять в "Апогей", їм байдуже, що немає дозволу та ліцензії. Від них відмовилася офіційна медицина, і вони, наче той потопаючий, хапаються за соломинку і надіються на покращення свого здоров'я. А надія, як відомо, помирає останньою...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати