Це необхідно, насамперед, ще й тому, що біосферні заповідники (резервати), відповідно до програмних документів ЮНЕСКО, можуть відігравати чималу роль в реалізації Стратегії сталого розвитку “Україна – 2020”, яка затверджена Указом Президента України 12 січня 2015 року.
Вони, як модельні території для сталого розвитку, важливі для впровадження європейських стандартів життя та для розвитку економіки екологічно невиснажливими способами.
Біосферні заповідники (резервати), як міжнародно визнані інституції, підсилюють бренд-меседж України, як країни привабливої для туризму та країни з визначними природними, культурними та історичними цінностями.
Вдосконалення їхньої діяльності важливо також і для популяризації України у світі, формування її позитивного іміджу та для забезпечення присутності у міжнародному академічному середовищі.
Багаторічний міжнародний досвід впровадження Концепції біосферних резерватів, виявився корисним не тільки для працівників природоохоронних установ. Її прихильниками стає все більше вчених, вони є важливими для органів державної влади та місцевого самоврядування. Біосферні резервати дозволяють отримувати різноманітні знання, проводити наукові дослідження та набувати практичного досвіду, необхідного для збереження біорізноманіття та забезпечення соціально-економічного розвитку в інтересах добробуту людей.
Але всезростаючі екологічні та соціально-економічні виклики, спонукають до розробки та впровадження нових підходів, щодо розв’язання глобальних, національних та місцевих проблем сталого розвитку, а також для активнішого використання біосферних резерватів в якості навчальних полігонів для сталого розвитку на місцевому рівні.
У цьому контексті важливою є, запропонована нещодавно робочою групою із розробки нової 10-річної стратегії та плану дій Програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» (МАБ) (Париж, 13-14 листопада 2014), пропозиція щодо заміни терміну "біосферний резерват" на "біосферний регіон” (обидва можуть позначатися скорочено як БР).
Така постановка питання викликана ще й тим, що ряд країн вже зараз не називають біосферними резерватами об’єкти, які включені до Всесвітньої мережі біосферних резерватів. Натомість в офіційних національних документах вони фігурують як "біосферні регіони", "біосферні зони”, “біосферні парки” та інші еквіваленти цієї назви на інших мовах. А проведені недавно ЕвроМАБом дослідження показали, що термін “біосферний заповідник/резерват” може бути контрпродуктивним щодо розуміння, просування і застосування цієї концепції менеджерами БР, іншими зацікавленими сторонами МАБ, громадськістю та політиками.
До Всесвітньої мережі біосферних резерватів від України включені біосферні заповідники (Чорноморський, «Асканія Нова», Карпатський та Дунайський у складі українсько-румунського біосферного резервату «Дельта Дунаю») та біосферні резервати (українсько-польсько-словацький «Східні Карпати», «Розточчя», Деснянський, Шацький у складі українсько-білорусько-польського резервату «Західне Полісся»). На завершальній стадії знаходиться процес створення транскордонного українсько-румунського біосферного резервату у Марамороських горах.
Але як показує багаторічний досвід український біосферних заповідників (резерватів), зокрема практика роботи Карпатського біосферного заповідника, ці терміни теж багато в чому відлякують людей, призводять до непорозумінь із місцевим населенням, негативно позначаються на впровадженні в життя самої ідеї сталого розвитку, яка спрямована не тільки на збереження біологічного різноманіття, але й на підтримку традиційного господарювання, впровадження принципів зеленої економіки, подолання безробіття та бідності й досягнення загалом гармонії людини і природи.
Тому на Комітетських слуханнях у Верховній Раді України 4 лютого із питань розвитку заповідної справи, активно обговорювались проблеми вдосконалення діяльності біосферних заповідників. Мною зокрема, внесено пропозицію прийняти окремий закон України «Про біосферні заповідники (резервати) в Україні». А Міністерством екології та природних ресурсів України, запропоновано замість термінів “біосферний резерват” та “біосферний регіон”, з метою уникнення аналогій із адміністративними регіонами, запровадити поняття “біосферна територія”.
На нашу думку, як термін «регіон» так і «територія» є широко вживаними в усіх сферах суспільного життя і не відображають суть специфічних завдань біосферних резерватів. Їх застосування може призвести до втрати правової, екологічної, наукової та соціально-економічної значущості цього поняття, які історично асоціюються із терміном «біосферного резервата». Більше того, в деяких країнах колишнього СРСР, термін біосферні території уже зараз широко використовуються, і не можна сказати, що він знаходить загальне розуміння та популярність.
Думаємо, що для обговорення можна запропонувати і ще декілька варіантів, які могли би більш точно відображати ідею біосферних резерватів. Наприклад, «біосферні регіони сталого розвитку», «модельні біосферні регіони», «біосферні модельні регіони», «дослідні біосферні регіони», «біосферні дослідні регіони», або навіть «біосферний анклав» чи «модельний біосферний анклав».
Важливо мати на увазі, що питання зміни терміну «біосферний резерват» на інші поняття обговорювалось на ІІІ Світовому конгресі біосферних резерватів в 2008 році у Мадриді, делегатом якого мені також доводилось бути, але воно не отримало необхідної підтримки.
Кінцеве рішення з цього приводу після широкої міжнародної дискусії, має прийняти Міжнародна координаційна рада (ICC) Програми “Людина і біосфера” ЮНЕСКО, а можливо і Світовий конгрес біосферних резерватів.
Федір Гамор, заступник директора Карпатського біосферного заповідника, доктор біологічних наук, професор, заслужений природоохоронець України
олекса писар 2017-03-12 / 11:35:02
Пан професор пише про проблеми заповідника, зсилається на міжнародні документи, але зовсім не пише про проблеми територіальних громад, які опинилися оточеноми територією заповідника. Як людям виживати, як господарювати, займатися традиційним господарюванням в умовах сусідства з заповідником?