Відбулося наречення ієромонаха Варсонофія (Рудніка) на єпископа Ужгородського і Закарпатського (ОФІЦІЙНО) (ФОТО)

За богослужінням молилися викладачі Київської православної богословської академії, а разом з патріаршим та кліросним хорами собору співав також і хор КПБА під керівництвом диякона Юрія Мигаля.

Наприкінці богослужіння відбулося наречення ієромонаха Варсонофія (Рудніка), насельника Свято-Феодосіївського чоловічого ставропігійного монастиря м. Києва, клірика Київської єпархії на єпископа Ужгородського і Закарпатського, якого було призначено рішенням Священного Синоду від 24 січня 2015 року (Журнал №2).

Вибраний до архієрейського служіння ієромонах Варсонофій (Руднік) звернувся до Святійшого Патріарха Філарета та до архієреїв, що співслужили Його Святості зі ставленицьким словом:

"Ваша Святосте, Святійший Владико!

Преосвященні владики, богомудрі Архіпастирі!

Промислом Божим і рішенням Священного Синоду прикликаюсь я сьогодні на єпископське служіння. В день цей зі страхом предстою перед вами і не можу в повноті осягнути великого таїнства дії Духа Святого. Тому скажу щиро й від усього серця словами царя Давида: «Страх і трепет прийшли на мене» (Пс. 54, 6). Труднощі й висота майбутнього служіння вражають мій розум. Підкоряти Богові своє серце та приносити в жертву Христу думки й відчуття, освячені Святим Духом, – ось висота, якої прагнув я досягти. Але що чую нині? «Не ви Мене обрали, а Я вас обрав і поставив вас, щоб ви йшли й приносили плід» (Iн. 15, 16). Тепер Божа воля посилає мене на нове місце церковного подвигу, таке високе й невимовно відповідальне, що я з ще більшою силою відчуваю свою недостойність і неготовність до прийняття благодаті архієрейства.

Лякає мене те, що голос, який закликає, застав мене в неготовності, бо, зайнятий своїми турботами, я найменше чекав, що саме в цю годину почую голос Владики. Але цей голос досяг мене, і я, як чернець, смиренно, з усіма моїми недоліками, мізерним життєвим досвідом, але зі щирою сердечною вірою підвожуся та йду за Ним.

Я пригадую, з якою радістю прийняв благодать священства, як легко й радісно став на шлях чернецтва. Тому і сьогодні, коли Господь Ісус Христос та Його Свята Церква, кличучи на нове служіння, наче в третій раз запитують, я утретє відповідаю Закликаючому: «Господи! Ти все знаєш: Ти знаєш, що я люблю Тебе» (Ін. 21, 17).

Розумію, що єпископство – це насамперед не влада й почесть, а праця та подвиг. I справді: чи легко бути «для всіх усім»? (1 Кор. 9, 22). Чи легко «знемагати за всіх, хто знемагає, і спокушатися за всіх, хто спокушається» (2 Кор. 11, 29)? Чи легко бути «зразком для вірних у слові, у житті, в любові, у дусі, у вірі, в чистоті» (1 Тим. 4, 12)? Чи легко зуміти, коли треба, одного викрити, іншому заборонити, третього «вблагати з усяким довготерпінням» (2 Тим. 4, 2)? Чи легко відповідати за себе, за паству, за пастирів?

Важко бути гідним звання християнина, ще важче бути гідним звання єпископа. Нелегко це для будь-кого, а тим більше для мене: подвиг єпископства покладається на мене замолоду, тому особливо вручаю себе при цьому всеблагій волі Божій, Покрову Пречистої Богоматері, заступництву святих преподобних і богоносних отців наших Антонія й Феодосія та інших чудотворців Печерських, Іова та Амфілохія Почаївських, молитовному предстательству мого небесного заступника преподобного Варсонофія Великого і всіх угодників Божих.

У ці святі хвилини переді мною проходять усі прожиті роки, і я згадую тих, кому зобов’язаний своїм життям, вихованням і становленням як особистості, ченця та священнослужителя. Я безмежно вдячний батькам, які не тільки дали мені земне життя, а й навчили, що воно не є самоціллю і лише тоді має сенс, коли веде до обителі Отця Небесного. Віру, любов до Бога й відданість Святій Церкві я увібрав із молоком матері.

З великою повагою вклоняюсь перед архієпископом Тернопільським, Кременецьким та Бучацьким Нестором – з його благословення та мудрих настанов я зумів розпочати свою ходу до «чернечої Голгофи». З братською любов’ю дякую наміснику Свято-Феодосіївського ставропігійного чоловічого монастиря міста Києва архімандриту Макарію та сивочолим ченцям цієї обителі, які, як мудрі вчителі, навчали мене подвигу чернецтва. Назавжди в моєму серці залишаться святі чудотворні ікони цього монастиря, перед якими у скрутних хвилинах я молився.

Через обставини сьогоднішньої події, Святійший Владико, мені не дістане часу в повній мірі висловити все, чим завдячую я Вашому благословенню, Вашим мудрим настановам, Вашому самовідданому прикладу. Зі смиренням я наважуюсь просити ніколи не полишити мене без своїх першосвятительських молитов. Благав і завжди благатиму Господа, щоби Він ще многії літа Вашого благословенного життя зберігав Вас у кріпості душевних і тілесних сил на радість українській пастві.

В цей хвилюючий для мене день зі словами синівської вдячності звертаюся до Вас, Ваша Святосте, і до вас, Преосвященні Архіпастирі, з проханням про допомогу і підтримку в несенні важкого єпископського служіння.

Сподіваючись на благодатну силу Всесвятого Духа, відповідно до чернечої обітниці послуху, славлячи Бога, Який благодіє мені, схиляюся серцем моїм і на заклик до служіння відповідаю: «Дякую, приймаю й нічого всупереч не кажу». Зі всією можливою рішучістю приймаю рішення Священного Синоду, як волю Божу, згадуючи при цьому слова старозавітного пророка Амоса: «Я не пророк і не син пророка» … «але Господь взяв мене» і сказав: «Іди!» (Ам. 7:14-15).

Смиренно прошу вас, святителі Божі, піднести про мене щирі молитви Пастиреначальнику Христу, щоб Він сподобив Своєю Божественною благодаттю достойно нести хрест єпископського служіння на славу Божу і для спасіння ввіреного стада Христового. Амінь".

Завершився чин наречення уставним многоліттям.

Архієрейська хіротонія нового єпископа Ужгородського і Закарпатського відбудеться у неділю, 25 січня 2015 року, під час Божественної Літургії у Володимирському кафедральному соборі м. Києва.