Донеччанин Яків Мозаїм у Мукачеві: "Двадцять хвилин обстрілу здалися вічністю"

Колишній донеччанин Яків Мознаїм — про драматичну втечу з окупованої батьківщини і небайдужість людей на новому місці.

Донеччанин Яків Мозаїм у Мукачеві: "Двадцять хвилин обстрілу здалися вічністю"

Він народився і виріс у місті Ясинувата Донецької області в родині головного інженера заводу з виготовлення вугільних комбайнів, ветерана Другої світової війни Гідалія Ісааковича Мознаїма, ім’я якого сьогодні викарбувано на обеліску Слави міста. По закінченні автомобільного інституту в Горлівці Яків понад 20 років працював на СТО АвтоВАЗ. У перші роки незалежності України здобув фах фінансиста та разом із компаньйонами створив власні страхову й аудиторську компанії, які співпрацювали з промисловими підприємствами.

Йому, як і мільйонам його земляків, після захоплення у рідному краї влади проросійськими терористами, довелося залишити все — родинне гніздо, власну справу, зароблені впродовж усього життя статки, — і рятувати життя родині. Як це відбувалося — Яків Мознаїм розповідав мені під час нашої зустрічі у Мукачевому, де він зараз мешкає.

П’ять діб просиділи у підвалі

— Після встановлення влади «ДНР», а простіше — бандитського розгулу, місто поступово скочувалося до колапсу. Ми вже не могли купити нашій молодшій онучці, яка мала всього чотири місяці, дитячого харчування. Тоді ми вирішили відправити сина і невістку з двома їхніми дітьми та доньку із зятем у напрямку Маріуполя. Самі ж, в очікуванні звільнення міста українськими військами, залишилися стерегти наші квартири. Однак ситуація стала розгортатися у протилежному напрямі, і дуже швидко. Місто перебувало під безперервним обстрілом з установок «Град», гармат, танків, мінометів. П’ять діб ми просиділи у підвалі триповерхового житлового будинку. Всі ці дні не було газу, води, світла, мобільного зв’язку, запасів їжі залишалося на добу. Нам повідомили, що наступного дня о п’ятій ранку буде автобус до Бердянська, — каже Яків. — Ніч перед виїздом виявилася болісною, щогодини обстрілювали з «Градів». Нарешті настав ранок. Ми з дружиною вибігли з підвалу і попрямували до зупинки. Раптом із сусіднього двору вийшли два озброєні чоловіки. Один із них сказав: «Ви що, не знаєте, що комендантська година?» — і направив на нас автомат. Ми пояснили, що йдемо на автобус, щоб виїхати з міста. Він відповів, що зараз почнеться обстріл міста, але, незважаючи на це, ми вирішили чекати автобус. У цей час почався шквал вогню. Ми впали на землю, закривши руками голови. Обстріл тривав хвилин 20, але для нас це була вічність. Коли вогонь припинився, ми почули якийсь рев і гуркіт. Підвівши голови, побачили танки. Один зупинився біля нас і розвернув дуло в наш бік, але пострілу не зробив. Автобуса ми не дочекалися, хоча чекали його цілу годину. Перебіжками повернулися в підвал, втративши надію, що врятуємося. У підвалі чули все ті ж залпи.

А за дві години нам повідомили, що загарбниками формується автобус для вивезення людей у безпечне місце. Щоб дістатися автобуса, нам необхідно було пробігти орієнтовно 800 метрів. Моя дружина під час бігу кричала: «Я вже нічого не хочу, у мене зупиняється серце». Я попросив її потерпіти і добігти до автобуса, бо це останній наш шанс вижити.

Перепустка від... "погранца"

Нарешті ми дісталися автобуса. Я попросив людей потіснитися, щоб дати можливість нам втиснутися. За кермом сидів озброєний водій з батальйону «Схід», який сформований з елітних офіцерів ФСБ Росії. Автобус рушив, нас повезли через місто Макіївку в Донецьк. Кожні 500 метрів бачили блокпости, оснащені БТР-ми і зенітно-ракетними комплексами. Ми зрозуміли, що два окуповані міста готують до руйнування інфраструктури.

Уявіть рівень цинізму: російські військовики видають громадянам України на бланку батальйону «Восток» перепустку з печаткою на право переміщення з однієї частини території Донецької області в іншу, а дозвіл видає посадова особа на прізвище «Погранец»! Це засвідчує той факт, що російське вторгнення, попри всі заяви Путіна, аж ніяк не було спонтанним, а добре продуманим, аж до дрібниць, та завчасно підготовленим.

Нас вивезли у напрямку Волновахи, там підвезли до воріт, які автоматично відчинилися, і перед нами постала жахлива картина. Військові люди з величезними псами, оточивши автобус, наказали нам вийти. Люди вжахнулися. Нас вишикували і сказали, що зараз нагодують і розмістять для відпочинку. Одна жінка підійшла до старшого і запитала: «А можна не залишатися і вийти за ворота?» Він відповів: «Звісно». Пізніше я зрозумів, що це було сказано, щоб не створювати паніки. Я крикнув дружині: «Іди швидше до мене». Ми вийшли за ворота і швидко побігли. Наступного дня дізналися жахливу новину: всіх людей, які залишилися, нагодували і змусили жінок прати білизну і готувати, а чоловіків — копати окопи. Подальшу їхню долю ми не знаємо, але, за чутками, їх використовували як «живий щит» на полі бою.

Блукаючи полями, ми добралися до Маріуполя. Там знайшли наших дітей, сіли на потяг і поїхали до Києва. Там стали на облік у Пенсійному фонді, оскільки наша сім’я інших засобів для існування не має. Мені спала на думку ідея їхати далі на захід України. У студентські роки я побував в Ужгороді, і ще тоді мені це місто надзвичайно сподобалося своєю європейськістю. Досі пам’ятаю липову набережну Ужа, розарій на тодішній площі Леніна, відомий ресторан «Скала» та витончено-терпкий смак «Троянди Закарпаття». Оці спогади й спонукали мене придбати квитки на потяг до Ужгорода. Чому ми їдемо саме туди — ніхто мене не питався.

Переселенські клопоти 

Зійшовши о 6.30 ранку на перон ужгородського вокзалу, ми зателефонували рієлтерам. Швидко віднайти житло для восьми осіб виявилося непросто. Це відбувалося наприкінці серпня, терміново треба було влаштувати внучку до школи. Директор школи №20 Мар’ян Комарницький люб’язно прийняв нашу внучку-відмінницю Єву до п’ятого класу. Ми були на першому дзвонику у тій школі, а урочисте дійство і ставлення педагогів та учнів до ситуації в Україні загалом та до нас особисто зворушило до сліз. Коли на привітання «Слава Україні!» майже тисяча народу одним видихом відповіли «Героям слава!» — по тілу нібито «мурашки» пробігли, а в горлі застряг клубок. Скажу вам з усією відвертістю, хоча мені й гірко це визнавати: якби ситуація склалася з точністю до навпаки, то у нас на Донбасі з таким відкритим серцем вас і ваших діток так би не зустріли.

Однак постійні побутові проблеми щодо утримання орендованої квартири змусили нас перебратися до Мукачевого. Сталося так, що голова обласного благодійного фонду «Хесед Шпіра» Михайло Галін, довідавшись про наші нові біди в Ужгороді, запропонував нам перебратися туди. Його всебічна підтримка допомагає у цих складних умовах не лише елементарно виживати, а й прагнути до повноцінного відродження життя. Тут нам тіснувато, але дуже комфортно, і ми безмежно вдячні за це. Усі дорослі члени нашої родини зареєструвалися у Центрі зайнятості і чекаємо на пропозиції. Наше найголовніше очікування зараз — почати мені й дружині отримувати пенсії.

Наразі від нашої родини хочу щиро подякувати директору Ужгородського центру зайнятості Сергію Олексійку, керівникам міських відділень Пенсійного фонду та соцзахисту у Мукачевому Вільгельму Гунередеру та Володимиру Красовському за підтримку, співчуття та розуміння проблем вимушених переселенців. Завдяки таким душевним і щирим людям Україна обов’язково переможе агресора й очистить свою землю від окупанта.

Василь Ільницький, "День" 

25 грудня 2014р.

Теги: донечаннин, обстріл, вічність

НОВИНИ: Соціо

23:51
30 родин із прифронтової Харківщини оздоровилися та відпочили на Закарпатті за час дії програми "Турбота"
23:19
Словаччина хоче відновити пасажирське залізничне сполучення із Ужгородом, яке припинилося 80 років тому
18:22
"Укрзалізниця" ще цьогоріч планує запустити потяг "Київ – Кошиці"
15:29
/ 5
Як "танець з бубном" за вітряки на Руні гудуть сільрада, лісівники та закарпатська влада
14:15
/ 1
Приватний поїзд "Прага – Чоп" сьогодні здійснив свій перший рейс
11:22
/ 3
Запис мого діда і сепаратне святкування Паски
11:11
/ 1
У Ракоші Вишківської громади попрощалися з полеглим Героєм Святославом Корнійчуком
20:19
/ 4
В Ужгороді на об'їзній депутати-"слуги" планують "роздерибанити" понад 1 га землі із заниженням вартості в 10 разів
21:59
/ 21
На Закарпатті було зроблено спробу дестабілізації шляхом перекриття доріг "через мобілізацію". Поліція звільнила проїзд
18:44
/ 36
Головою Ужгородського міськрайонного суду переобрано Віктора Данка
18:38
На війні поліг Віталій Петах зі Страбичова Мукачівської громади
02:00
/ 29
Комбат Руслан Каганець: "Без людей виграти цю війну неможливо. Ми не зробимо мільйон роботів із штучним інтелектом, які за нас воюватимуть"
00:32
/ 1
Відсьогодні на Закарпатті розпочалася нерестова заборона
21:48
Біля Солотвинського солерудника виявлено смітники, пластикові пляшки в карстових проваллях і забруднення потоку Глод
16:44
/ 3
В Ужгороді пойдуть чемпіонат України з велоспорту-МТБ та чемпіонат області
11:26
/ 4
На війні з росією поліг Ігор Сакало з Горінчова Хустського району
10:53
У лютому споживчі ціни на Закарпатті в цілому не зросли – статистика
11:15
"Щасливі діти" запускають новий цикл відновлювальних ретритів для мам із дітьми "Сила Карпат"
10:56
/ 6
В Усть-Чорній на Тячівщині попрощалися з полеглим Героєм Октавіаном Коненком
22:53
/ 3
У понеділок в Сваляві проведуть в останню дорогу полеглого 21-річного Героя Василя Томащука
22:20
/ 2
У Великій Копані попрощалися з Віталієм Чонкою, що загинув на Запоріжжі ще торік у червні
15:31
У лютому в порівнянні з торішнім груднем ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 1,4%
14:57
Торік на Закарпатті прийняли в експлуатацію житла на 17,8% більше, ніж у 2022-му
14:10
/ 1
Кабмін перерозподілив освітню субвенцію на 2024 рік: місцеві бюджети Закарпаття втратили 2,4 млн грн
23:00
/ 3
На війні поліг ровесник Конституції України Василь Цьока з Крайникова Хустської громади
» Всі новини