– Як ви потрапили сюди, на фронт?
– Після переведення спецпідрозділу «Омега» в Ужгород, а я там був командиром ВСП (взводу спеціального призначення), пробув півтора року і звільнився в запас. А ще через півтора року зрозумів, що мені, як військовому, «на гражданці» місця немає, а в країні складна ситуація, тому й вирішив записатися в добровольці. При чому саме в Збройні сили України, бо тут я ще не служив.
– Що приваблює чоловіків на службі? Невже вам хотілося на війну?
– Суть у тому, що Україна зараз потребує таких, як я. Я на це вчився, витрачав час, роки. Пішов у відставку через те, що не було з ким служити в мирний час. А коли прийшов час воювати заради країни, я повернувся, бо в мене є підготовка. Ми прийшли сюди воювати не за гроші і не за аборигенів, а за свою Вітчизну. Усі йшли сюди відстоювати Україну, її територію. Раз уже прийшов час мобілізації чи добровольців, є поклик держави, то потрібно воювати.
– Те, що ви побачили тут, і те, що уявляли, – це схожі речі?
– Я був до цього готовий. Інструктори свого часу нас готували до таких умов, непогано готували. Збройні сили для мене щось нове, це не внутрішні війська і не Нацгвардія, це трохи інша специфіка – інша техніка, інший особовий склад. Половина мобілізовані, є добровольці і ті, хто служив 10 чи 20 років тому, тому робота з ними інакша.
– У чому задача вашого підрозділу?
– У розвідувальної роти багато функцій, але я не можу розповідати подробиці. Ми з цими завданнями справляємося, як на мене.
– Тут, окрім наших, багато незакарпатців. Знаходите спільну мову?
– Узагалі-то так. Є хлопці з Чернівців, Києва, Криму, Вінниці, зі Львова. Зі східної України конкретно в нашому підрозділі нема.
– Із місцевими спілкуєтеся?
– Спілкуємося. Продуктами допомагаємо. У нас багато виїздів. І коли їдемо через міста чи села, то беремо з собою запаси, просто зупиняємося посеред дороги і віддаємо харчі.
– Ви допомагаєте тим, хто на 90% ненавидить Україну і не сприймає присутності тут українських військовослужбовців…
– Не буду говорити про те, що думають місцеві про нас. Але коли до тебе підбігають діти, голодні й холодні хлопчики й дівчатка, то ти не можеш не допомогти…
Ділитись
На головну
Версія для друку
Переслати
