Закарпаття: Сіль землі в медичному аспекті

Білосніжний халат пасував до його світло- сивого чуба. Якось аж зніяковів, довідавшись про інтерес журналіста до своєї персони. Але врешті-решт підтвердив: так, 15 вересня йому стукнуло 75. Та хіба це привід, мовляв, аби привертати увагу громадськості? Втім, професор Фатула (а мова саме про нього) вже давно привернув до себе увагу — і вдячних пацієнтів, яким за роки своєї довголітньої медичної практики став не тільки щирим порадником, а висококваліфікованим помічником, і молодших колег та студентів, яким передавав і продовжує передавати свої знання і професійний досвід.

Михайло Іванович зізнався, що вірить у долю. Факти підтверджують, що й доля часто була прихильною до нього. Хоча й несвідомо, але обрав фах, який полюбив на все життя. На його вибір вплинули два молоді односельці, які у ті нелегкі повоєнні роки здобували в Ужгороді професію фельдшера. Про навчання розповідали цікаво, отож і Михайло після Середнянсь-кої школи вирішив податися в медицину. Вступив на медфак Ужгородського університету. Готувався стати окулістом, навіть практикувався в інституті Філатова, але після вузу його «розподілили» як терапевта. Втім, нині він не шкодує з цього приводу, навпаки— вдячний долі. Попрацювавши три роки в сільській амбулаторії на Мукачівщині, потрапив на курси в столицю. Після цього його, вдумливого лікаря й енергійного організатора сільської охорони здоров'я, призначили завідуючим терапевтичним відділенням Хустської райлікарні та головним терапевтом району. І тут знову втрутилася доля. Особливу роль в його житті зіграло село Олександрівка, відоме своїм соляним колодязем. По-перше, звідси родом його дружина, вчителька математики за фахом. По-друге, саме з цим селом пов'язаний початок наукової роботи Михайла Івановича.

Справа в тому, що спостережливий і допитливий молодий терапевт звернув увагу на незвично велику кількість хворих на артеріальну гіпертензію в Олександрівні. їх тут було втричі більше, ніж у середньому по району. Став докопуватися до причини і зрозумів: вина — сіль! Село, виявляється, розташоване на велетенському соляному пласті, до якого досягають не тільки сільські криниці, але й дерева — корінням. Отож вода в колодязях, навіть тутешні фрукти трохи солонуваті. Молодий дослідник врешті-решт зрозумів, що саме сіль і є головним фактором ризику для місцевих гіпертоніків. Це відкриття здивувало навіть його самого. Це вже тепер лікарі рекомендують пацієнтам уникати надміру солі, бо вона затримує воду в організмі, і через це підвищується артеріальний тиск. А в ті часи головною причиною гіпертонії вважали перевантаження кори головного мозку.

Словом, підсумував Михайло Іванович свої дослідження і послав тези у Москву. На них звернув увагу академік Олександр М'ясников. Закарпатця запросили на поважну науково-практичну конференцію. Виступ лікаря Фатули одних здивував, інших зацікавив. Були й закиди: ви що, проти загальноприйнятої теорії? Але він просто зрозумів, що ця теорія трохи «недошліфована». Зокрема, такому фактору ризику, як кухонна сіль, у ній не знайшлося місце. До висновку молодого дослідника з увагою поставилися такі світила радянської науки, як академіки Є.Чазов, І. Шхвацбая та інші. Відтоді зав'язалася й дружба з ними. Їх, а також ужгородського професора Олександра Фединця, викладача медфаку Василя Слишка вважає своїми вчителями.



Урешті-решт «соляні» дослідження молодого науковця лягли в основу його кандидатської дисертації «Деякі особливості перебігу артеріальної гіпертонії серед сільського населення Хустського району («сольова гіпертонія»), яка стала чи не першою науковою роботою на цю тему в колишньому Союзі і, здається, другою у світі. Першими на цю проблему звернули увагу японці, які споживають багато морепродуктів, а з ними — й морської солі. Цю ж тему Михайло Іванович розвинув і в докторській дисертації, яку захистив у 1989 році.



А що ж з жителями Олександрівки? Колишній радгосп, врахувавши поради і рекомендації лікаря Фатули, став відправляти свою «підсолену» продукцію — фрукти, овочі тощо — в інші області, а звідти завозити «нормальні» харчі. Ну а водопровід в Олександрівці збудували ще за часів Чехословаччини... Отож гіпертонія в селі врешті-решт пішла на спад.



У 1967 році Михайла Івановича запрошують на роботу в Ужгородський університет, де він пройшов усі щаблі — від асистента до завідувача кафедри. Отже, цьогоріч спливає 40 років його роботи у рідному вузі, де він виховує майбутніх лікарів та дослідників. 22 роки очолював кафедру факультетської терапії, яка завдячує йому своєю матеріально-технічною базою й авторитетом. На рахунку вченого — понад 150 наукових публікацій, у т.ч. 6 монографій, керівництво підготовкою трьох кандидатських і двох докторських дисертацій. До речі, він керував і докторською дисертацією професора Тараса Ганича, якому згодом передав кафедру.



Наукові інтереси Михайла Фатули, втім, не обмежуються «сольовою гіпертонією». Він видав чимало книг та методичних посібників і з кар-діоміопатії, фітотерапії, захворювань внутрішніх органів і т.д. От і того дня, сидячи за комп'ютером, працював над монографією «Здоров'я людини і екологія Закарпаття» (це буде колективний труд трьохавторів). Сподіваємось, спонсор для цього видання знайдеться...



Висока працездатність людини такого віку, яка, до того ж, пройшла через Чорнобиль, вражає. У чорнобильській зоні працював і син Юрій — лікар-хірург, кандидат медичних наук, доцент, нині викладач медфаку. До речі, Михайло Іванович став родоначальником справжньої династії медиків — у його родині тільки дружина і внучка Оля — не лікарі. Всі інші — «ескулапи»: дочка Ірина — лікар-кардіолог, невістка —дитячий кардіолог, онучка Аня — студентка медичного факультету УжНУ Отож є кому продовжувати почате батьком і дідусем.



Родина може пишатися своїм главою. За багаторічний сумлінний труд професор Фатула ще у радянські часи був удостоєний ордена Леніна і медалі «За трудову доблесть», а також почесного звання «Заслужений лікар України». Втім, зізнається, ніщо людське йому не чуже. Його справедливо називають патріархом медичного факультету УжНУ. Днями доктору медичних наук, професору кафедри факультетської терапії Михайлу Фатулі виповнилося 75 років. Вітаємо! Як сказав би поет, літ до ста рости вам без старості, професоре. Ви стояли на сторожі здоров'я інших, тож тепер нехай Бог винагородить і вас міцним здоров'ям та довголіттям! До нових круглих дат!

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати