Сім'я переселенців з важкою недугою та їх діти обживаються у Тячеві (ФОТО)

Як уже повідомляло Закарпаття онлайн, 1 вересня до Тячева приїхала родина переселенців із Донецька. 

У Донецьку Валентин працював спочатку у місцевому управлінні Пенсійного фонду, а потім – приватним адвокатом. А Яна – дипломований український філолог – мала роботу у благодійній організації для людей з обмеженими можливостями, писала вірші і займалась вихованням малечі. Торік талановита жінка навіть здобула нагороду регіональної програми «Кришталеве серце» у номінації «Життя як подвиг». Ось так, спільно долаючи життєві труднощі, виховуючи дітей, Валентин і Яна щасливо жили до початку цього літа. Аж поки не те, що працювати, а й жити у Донецьку стало небезпечно, тим більше людям з обмеженими можливостями проукраїнських поглядів з маленькими дітьми. Треба було рятуватись. 

Морально було важко їхати, але ми думали, передусім, про дітей, – каже глава сімейства.  

А мама Яна з болем згадує ті тривожні дні:

Молодший Максим, коли здалеку відлунювали перші вибухи, дуже боявся, плакав. Син питав нас: «Мам, тат, це що – стріляють, це що – війна?» А ми, щоб якось заспокоїти малого, відповідали, що то грім гримить… 

Тоді волонтери підсобили сім’ї Гоздо виїхати у безпечне місце – селище Сергіївка в Одеській області. Тут, в одному з пансіонатів на березі Чорного моря, молоді люди знайшли тимчасовий прихисток.

Яна зізнається, що залишала рідні місця зі смутком на серці:– На перших порах я часто плакала: звикла до однієї обстановки, а там усе по-іншому, треба було перелаштовуватись. Навіть не вірилося в усе це. Думала, мине тиждень-два – і повернемось додому. Шкода рідного міста, і що все так сталося, шкода близьких людей, які там залишились…

Яна не залишає надії повернутись у рідний Донецьк, але коли це буде – навіть не уявляє. 

Подружжя не надякується волонтерам, які допомагали їм у Сергіївці, бо і жили, і харчувались у пансіонаті безкоштовно. Крім того, переселенцям видали речі першої необхідності, посуд. 

З Одеси втікачі вирішили поїхати на Закарпаття, у рідний для Валентина Тячів. 

Хоча, як розповідає Яна, донецькі сусіди, дізнавшись про це, до такого рішення поставились, м’яко кажучи, підозріло, лякали злісними «бандерами», застерігали, що її тут зі своєю російською мовою ніхто й слухати не буде. 

Я в таких випадках завжди намагався пояснити, що в нас у Закарпатті разом живуть мадяри, румуни, словаки, чехи, росіяни, люди інших національностей, – каже Валентин. – Звідки тут узятись якимось міфічним бандерівцям?

Та й сама Яна кілька років тому вже бувала у рідному місті чоловіка, тож зараз жодних побоювань не мала.

– Тячів – дуже гарне місто, природа мальовнича, – ділиться враженнями вона.

Квитки  на потяг з Одеси до Ужгорода теж купили волонтери. В Ужгороді, на вокзалі, їх  зустріли рятувальники МНС, допомогли перенести речі до автобусної станції й відправили до Тячева.  За це переселенці щиро їм дякують.

Оселилась тячівсько-донецька сім’я у двокімнатній квартирі, разом з батьком Валентина. 

Вже наступного дня після приїзду батьки влаштували старшу доньку Вікторію у другий клас Тячівської ЗОШ №2 з російською мовою навчання.

Донечці у школі сподобалось, – ділиться враженнями Яна. – А я була здивована, що вчителька нам одразу запропонувала допомогу, щоб ми могли купити їй все необхідне. У донецькій школі ми б такого не дочекались. Добре, що я заздалегідь подбала про новий шкільний одяг для доньки – ніби щось передчувала. Віка в нас дитина дуже творча, гарно малює, співає, старанно вчиться. Хочеться сподіватись, що вона швидко втягнеться. А Максима хотіли б віддати у садок. 

Сам Валентин каже, найближчим часом сподівається почати працювати. Чоловік сподівається, що люди не залишать їх наодинці з проблемами. Каже, для дітей і дружини потрібен теплий одяг, бо той, що мали, залишився у Донецьку. 

Далі говорили, в основному, з Яною: Валентин побіг докуповувати шкільні приналежності для доньки. Жінка багато розповідала про ситуацію в Донецьку. Щодня близькі переказують їй по телефону останні новини. З рідні у неї залишилась лише 80-річна бабуся. Небайдужі люди пообіцяли Яні приглянути за нею. А ще кума, яка не виїжджає з окупованого деенерівцями Донецька через страх втратити роботу. 

Було недавно, говоримо з нею, а у телефонній трубці чути вибухи, – схвильовано каже Яна.

Також вона розповіла, що ще раніше за них з Донецька на Закарпаття виїхав ще один виходець із Тячева – лікар Ярослав Роспопа з сім’єю. З ними подружжя Гоздо підтримувала дружні зв’язки.

Жінка не приховує, що багато людей на Донбасі підтримують ДНР і Путіна, хоча дехто вже починає прозрівати:

–  От сусідка моя була за ДНР, і на референдум їхній ходила, поки деенерівці в неї машину не забрали, – продовжує співрозмовниця. – Там зараз повний хаос: не тільки війна, але й мародерство всюди. Продуктів не вистачає, часто виникають проблеми з телефонним зв’язком. А провину за все перекладають на «хунту» та українську армію. У армії ДНР така тактика: приїжджають в одну точку і стріляють, а потім кажуть, що це українські військові…

Яна радіє, що їм з чоловіком вдалося вирватись з того жаху, і стверджує, що заради дітей вони разом готові долати будь-які труднощі на новому місці.

Теги: Тячів, переселенці

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати