Погляди Олексія Фазекоша

Про сьогоднішню Україну

Для мене дійсно небайдужа доля України і її державність. У свій час я був у приятельських відносинах з В’ячеславом Чорноволом, також приятелюю до сих пір з першим демократично обраним на Україні мером Ужгорода Емілом Ландовським, під керівництвом якого ужгородська міська рада тодішнього скликання виступила проти ГКЧП. Приятелюю з багатьма людьми, які внесли значний вклад в процес державотворення країни. Але майже нічого хорошого зараз не бачу, і настрій у мене песимістичний. Україна знаходиться в стані відвертої війни. Від Заходу і Америки реальної допомоги немає, одні слова. Прагматичний Захід по суті здає Україну, і зливає її інтереси. Ніхто не хоче всерйоз сваритися з путінською Росією, яка є ядерною державою. Будь-який міждержавний військовий конфлікт у цьому регіоні може спричинити Світову війну. У мене складається враження, що Путін і Меркель без відома України Україну поженили, захистивши, в першу чергу, свої власні інтереси. Про парламентські вибори взагалі не хочеться розмовляти. Жодна з команд не пропонує реальних програм і реальної альтернативи, один голий популізм, відсутність аналізу реалій політичної ситуації та елементарна економічна безграмотність. По телебаченню дивимося, як на Інтері Фірташ з Льовочкіним «мочать» Коломойського, а на 1+1 Коломойський «мочить» їх. Іде боротьба за терміни проведення виборчої кампанії, що є наслідком розбіжностей у політичних інтересах між Юлією Тимошенко, Турчиновим та Яценюком і Петром Порошенком. Українське суспільство світоглядно розколоте на три-чотири, а то й п’ять ментальних всесвітів, які за сьогоднішніх умов знаходяться в прямому антагонізмі. Немає інтегруючої національної ідеї, немає справжніх загальнонаціональних лідерів на зразок Шарля де Голя або Ден Сяо Піна, який спромігся реформувати Китай. Начебто перемогла демократія, пройшла Революція Гідності, але нічого хорошого. Згадую Салтикова-Щедріна: «Идет суд над Свободой. Свидетель Свинья на суде опровергает Свободу примерно так: «Это у нас в хлеву – свобода! Хочу – в корыто нос уткну, хочу – в навозе кувыркаюсь!»

Україна на цих виборах вирішить для себе питання – хто з політиків і державних діячів стане для неї черговим розчаруванням.

Про світоглядні цінності

При Горбачові був хороший термін: пріоритет загальнолюдських цінностей. Вони в своїй гуманістичній основі майже у всіх релігіях, вченнях і філософіях однакові. Дружба, Любов, Віра. Але згадую Братів Стругацьких, їх культовий роман «Важко бути Богом». Добро має бути з кулаками.

Про ворогів

У мене дуже багато друзів і приятелів. Але як у людини з активною життєвою позицією є багато ворогів і недругів. Згадую влучний вислів з цього приводу Сальвадора Далі: «Не будь у меня врагов, я не стал бы тем, кем стал. Но слава богу, врагов хватало».

Про помсту і прощення

Я людина незла, добре пам’ятаю, як Черчіль казав: «У Британії немає вічних друзів і вічних ворогів, є тільки вічні інтереси». В принципі, можу помилитися і знайти спільну мову будь з ким. Від конфліктів ніхто не виграє. І розумні та психічно адекватні люди повинні знаходити спільну мову, і йти на взаємні компроміси. Але у мене є базові цінності і якщо мені переходять дорогу так, що це для мене стає боляче, тоді можна сказати, що я людина мстива, тому що відповідь дам, незважаючи на час – через рік, п’ять, десять років. Звісно, якщо буду живий та здоровий. Знову приведу цитату, може їх і забагато, але люблю вислови розумних людей. Добре сказав з цього приводу Ніколо Макіавеллі: «С врагом можно бороться двумя способами: во-первых, законом, во-вторых – силой. Первый способ присущ человеку, второй – зверю, но так как первое часто недостаточно, приходится прибегать и ко второму».

Про егоїзм і амбітність

Я – людина амбітна, навіть егоїстична. Якщо всі казали б відверто, то егоїзм у тій чи іншій мірі присутній майже всім. Але я людина абсолютно не гонорова, тому що з моєї точки зору гонор, гординя – це великий недолік. Гординя – це гріх. А амбіції – це нормально. Як казали в комуністичні часи – здоровий кар’єризм. Інша справа, що амбіції мають бути на чомусь обґрунтовані. Часто ми бачимо, як людина, яка по суті з- себе нічого не представляє, і є пустяком з пустяків, задирає носа вгору, так що так і хочеться її за цього носа покрутити. Це – не амбітність, і не егоїстичність, це – моральний дибілізм. Про таких людей, які повсякденно суєтяться, усюди пхають свій ніс, без толку створюють рух, чудово сказав французький поет і дуелянт Сірано де Бержерак: «Она и плачет и хохочет, хоть пустота, а все ж клокочет».

Про успіх

У мене є принципова точка зору з цього питання. Не може бути успіху без боротьби, поразок і перемог, падінь і вставань з долею треба вести запеклу боротьбу. Правий був мій улюблений політик Черчіль, який казав: «Судьба – продажная девка, её надо брать за глотку и не отпускать, пока не получишь от нее все, что хочешь». Якщо ж гіпотетично успіх і можливий виключно долею випадку, такий успіх мені непотрібний. Казкові шаровики на зразок Ємєлі, Івана-дурака – це не мої герої. Мене життя вчило завжди воювати за свої принципи і переконання. Наведу одну історію про те, як неочікуване падіння може перетворитися в грандіозний успіх. Приниження може бути сходинкою до величі. Коли Мохаммед Алі в 1972 році бився з Джо Фрезером, в Медісон-сквергарден, обоє вважалися непереможними. Алі теж вважав, що його ніхто не може перемогти. Але Джо побив Алі, нанісши йому нищівний удар лівою в щелепу. Алі був перед усіма принижений, але якимось чином звідти почалася його велич. «Всі програють – сказав він – мабуть, це допомагає рости». Так воно й вийшло. І поки Алі переживав своє приниження зі спухлим обличчям і розбитим носом, ті, хто його любили, стали його любити, як ніколи до цього, тому що він зустрів своє приниження, як справжній мужчина. Будь-який успіх має бути заслуженим, вимученим, вивоюваним, вирваним через силу у продажної суки долі.

Про відношення до спиртного

Вживаю не часто, але вживаю. Один з моїх улюблених письменників – Ернест Хемінгуей писав: «Умному мужчине иногда приходится напиваться, чтобы провести время среди дураков». Жарт.

Про друзів

На Закарпатті є таке поняття «цімбор» – близький приятель. У мене їх дуже багато. Але друг – це духовно близька людина, яка тебе розуміє, підтримує, енергетика якої допомагає тобі жити і боротися далі. У мене один друг, вірніше – одна.

Про жінок і любов

ХХІ століття спонукає жінок бути емансипованими. Може це і природній суспільний, навіть біологічний еволюційний процес. Але я вважаю, що як писав Селінджер: «Сила жінки у її слабкості». Справжня жінка має бути духовним джерелом для чоловіка, його віддушиною, вона може і повинна мати сильний характер. Але гріновська Асоль – це образ, який завжди залишиться в історії жіночих ідеалів. У кожного мужчини була перша любов. Перший ідеал. В 1987 році я робив заступником по науці історичного комплексу Замок «Паланок». В той період знімали історичний фільм «Година повнолуння». До нас часто приїжджали відомі артисти, тоді я познайомився з у подальшому однією з найбільш відомих співачок тоді ще Чехословаччини Іветтою Бартошовою. Дуже гарна, інтелігентна, душевна людина і мила жінка. У мене на сторінці у Фейсбуці виставлений її відеокліп. Це було моє перше кохання. З часом зв’язки втратились, а нещодавно до мене приїхала з Чехії клієнт по юридичним справам Оксана, яка була подругою Іветти, привезла мені журнал з статею про неї, і повідомила, що Бартошова покінчила життя самогубством, скочивши під поїзд. У мене була депресія, шкода, коли такі хороші, добрі люди, як Іветта йдуть з життя. Я усіх своїх жінок, з якими мав певні стосунки, порівнював зі своїм першим коханням.

Про дітей

Я дуже люблю дітей, вважаю, що людина, яка не любить дітей або просто байдужа - це моральний урод, моральний дегенерат. Так сталося, що я, будучи задіяним у політичних процесах, навіть війнах, проходячи багато складних ситуацій в житті, не маю дітей і не є одруженим. Не хотілося брати відповідальність за долю близької людини, коли ти знаходишся під відвертою загрозою. Тепер, коли є певний суспільний успіх, відносна фінансова стабільність, скажу так: для мене, якщо я люблю жінку, абсолютно ніякої проблеми немає в тому, чи вона сама, чи з дітьми. Любиш жінку, любиш і її дітей, тому що це її невід’ємна духовна частина.

Про те, чи потрібно жити взагалі і в ім’я чого?

Кожна людина для чогось живе. В дитинстві починають формуватися її життєві установки, прагнення, цінності. Я вже писав, що з моєї точки зору справжній чоловік має бути амбітним і цілеспрямованим. На Закарпатті про людей, які живуть сьогоднішнім днем, як трава, кажуть «він як бадилля». Не люблю таких людей. Зараз з’явилися купа староновомодних філософських вчень, в яких говориться про те, що все в житті визначено, і свою долю та карму людина змінити не може. Повна дурість і ахінея. Будь-яка людина може досягти будь-яких вершин – соціальних, фінансових, кар’єрних, духовних. Шановні так звані філософи і духовні гуру! Згадайте слова Паоло Коельо: «Смысл бытия: семь раз упасть, восемь раз подняться». Коротше, у мене два життєвих кредо. Перше – если долго мучится, что-нибудь получится. Друге, жартівливо: як казав один розумний чоловік: «Возлюбите врагов ваших, и они сойдут с ума, пытаясь разгадать, что вы задумали». Світ – прекрасне місце, незважаючи на всіх ідіотів, які його намагаються сплюндрувати. За світ треба боротися. Цілей треба добиватися, перемогу треба завойовувати. Треба жити, і бути амбітним. Все в руках людських, і саме в цьому і є істинний промисел божий.

На завершення

Я, як і звичайна людина, живу, роблю помилки, маю друзів і приятелів. Маю і недоброзичливців та ворогів. Когось люблю, когось ненавиджу. Прийнятні комусь мої думки, чи ні, але я маю власні погляди, принципи і переконання. Я не є командною людиною, прагну у своєму житті, базуючись на власних переконаннях, реалізувати власні проекти – політичні, юридичні, життєві. Вмію воювати. Якщо це, звісно, обґрунтовано. І іншого виходу нема. Якщо воюю, то іду до кінця, до повного знищення або мене, або моїх ворогів. Як людина, далека від техніки, я махровий консерватор у всьому. Так як тільки зараз навчився базово працювати з комп’ютером, люблю читати книги у паперовому варіанті. Останню книгу, яку я читав – Біографія братів Стругацьких, написана Антом Скландісом. Запамятався заповіт Аркадія Натановича Стругацького: "Тысячелетия глядят на нас с надеждой, что мы не озвереем, не станем сволочью, рабами паханов и фюреров".

Теги: Фазекош, адвокат

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати