Петьовка оприлюднив своє бачення оптимальної виборчої системи на парламентських виборах

Поточна політична ситуація в Україні зумовлює необхідність повного перезавантаження влади. Вже прийнято закон про відновлення довіри до судової влади, призначено дострокові вибори президента, сформовано новий склад уряду, готується реформа місцевого та регіонального самоврядування. Звісно, не може залишатися у нинішньому складі і парламент – це визнають і політики, і науковці, і пересічні громадяни.

На цьому тлі актуалізується питання: на основі якого механізму формуватиметься парламент нового скликання, той депутатський корпус, на який ми покладаємо надії щодо здійснення справжніх перетворень на шляху до правової європейської державності? Відповідь на це першорядне питання — у доборі відповідної виборчої системи, оскільки саме від неї залежить та «якість» майбутніх народних обранців. Вона має стати фільтром, через який до Верховної Ради потраплять лише відповідальні політики, які, маючи певний досвід роботи у різних сферах суспільного життя та у різних регіонах, разом зможуть  забезпечити поступальний розвиток країни.

За новітню історію становлення парламентаризму в України ми вже «спробували» різні виборчі системи та варіації їх поєднання: мажоритарну, змішану, пропорційну і знову повернулися до змішаної. Зараз від деяких провідних політиків лунають заклики щодо повернення до пропорційної (тобто суто партійної) системи виборів. Це дуже зручна для партійних лідерів система. По-перше, набрати рейтинг можна не копіткою роботою в округах, а палкими промовами на ток-шоу. По-друге, можна здобути значні фінансові вливання за рахунок включення у списки кандидатів осіб, які бажають за це «віддячити». По-третє, партійці-депутати стають дисциплінованими виконавцями політичної волі своїх лідерів, працюючи у парламенті. Ця система прямо протиставляється мажоритарній, а мажоритарна виставляється політиками, як крок в минуле.

За умов низької політичної культури населення, відсутності усталених політичних традицій перехід на суто пропорційну виборчу систему не стане поштовхом для розвитку партій – це стане поштовхом для розвитку кланів. За статистичними даними лише 2% громадян є членами партій в Україні. Всього зареєстровано понад двісті політичних партій, з яких лише 10% регулярно беруть участь у виборах. За такого стану речей віддавати формування вищої представницької установи у руки партій – це відсторонити від виборчого процесу переважу кількість населення. Це політична сторона питання. А з правової точки зору такий принцип формування парламенту прямо суперечить конституційному принципу рівності громадян. По-перше, його застосування зробить неможливим доступ до депутатського мандату особам, які не належать до політичних партій. По-друге, через застосування виборчого бар’єру значна кількість відданих голосів залишається неврахованими. Обидва ці фактори – це обмеження громадян у політичних правах.

Заклики ж до встановлення мажоритарної системи порівнюються із поверненням до радянської моделі формування представницьких органів. Необґрунтовано проводяться паралелі між цією системою та авторитаризмом. При цьому мажоритарна система має дві незаперечні переваги: обранець є представником певного округу (а значить – певної місцевості з її специфічними рисами та інтересами) та є ближчим до народу (люди мають до кого звернутися із своїми проблемами безпосередньо).

В будь-якому разі, казати про виборчу систему, позбавлену недоліків, неможна. Слід шукати оптимальне поєднання, модель, яка не тільки врахує справжню волю народу, а й забезпечить реальне представництво соціальних, політичних, економічних, регіональних інтересів.

В умовах відсутності в українському парламенті верхньої палати, яка б представляла інтереси регіонів (на це, до речі, референдумом 2000 року надано згоду понад 80% голосів), вбачається цілком слушним залишити змішану систему і надалі.

При цьому половина складу парламенту обирається в одномандатних виборчих округах. У такий спосіб забезпечується регіональне представництво та наближеність депутатів до громад. Це спонукатиме кандидатів під час передвиборної агітації аналізувати проблеми відповідної громади та пропонувати шляхи їх вирішення, а обраних депутатів (які бажатимуть знову бути обраними у відповідному окрузі) — реально вирішувати ці проблеми і звітувати про це перед громадами.

Що стосується іншої половини персонального складу парламенту, то він має формуватися за списками партій. Але потрібне нововведення, яке забезпечить значне зростання авторитету як партій, так і сформованого за їх допомогою парламенту. Зараз застосовуються так звані «закриті» списки, тобто партійне керівництво перед виборами на підставі встановлених ним самим критеріїв розробляє списки кандидатів у депутати від партії. При цьому черговість кандидатів у списку повністю залежить від партійного керівництва та не може бути змінена під час виборів. Тобто до парламенту потрапляють у разі підтримки партії виборцями кандидати, що найбільш наближені до партійного лідера (причому лідер сам встановлює критерії такої наближеності). Кандидат під час виборів не переймається виборчою кампанією взагалі – це роблять наймані партійні технологи, кандидат не має жодних зобов’язань перед виборцем – лише перед партійним керівництвом. Виборець за такої системи голосує не за кандидатів – він їх не знає. Виборець голосує лише за лідера, за рекламну картинку, в кращому випадку – за ідеологію або абстрактну обіцянку, якщо вона була сформульована.

Саме тому інновацією майбутніх виборів має стати застосування пропорційної системи із відкритими регіональними списками. Це означає, що буде зареєстровано не єдиний партійних список із «котами в мішку», а певна кількість регіональних списків, в яких виборець знайде осіб, що працюють десь поруч з ним і результати цієї праці виборцю добре відомі. Крім того, виборець матиме право впливати на розташування кандидатів у списку. Підтримуючи голосуванням певну партію, разом з тим можна буде віддати перевагу (преференцію) конкретній кандидатурі з даного списку, яку виборець бажав би бачити бути обраною у першу чергу. Для цього виборець робить позначки навпроти відповідних прізвищ. У такий спосіб виборча комісія у випадку подолання партією виборчого бар’єру оголосить обраними депутатами не тих хто стоїть на перших місцях у списку, а тих, хто зібрав більше преференцій.

Подібна система застосовується в Бельгії, Італії, Фінляндії та Австрії — європейських країнах з усталеними партійними традиціями. Вона дійсно забезпечує розвиток партій як учасників реального політичного процесу через їхнє очищення від осіб, які не мають реальної підтримки виборців. Введення відкритих виборчих списків входить до рекомендацій Парламентської Асамблеї Ради Європи, викладених у резолюції 1755 «Функціонування демократичних інститутів в Україні» від 4 жовтня 2010 року. Зокрема у п.7.1.2 ПАРЄ «підтверджує свою рекомендацію щодо прийняття виборчої системи, яка передбачає пропорційну систему та ґрунтується на відкритих виборчих списках і регіональних виборчих округах».

Але партійним лідерам, які лише декларують свою «європейськість», але насправді тяжіють до авторитарних методів керівництва, така система явно не до вподоби. Наприклад, нещодавно Юлія Тимошенко заявила, що «Моделі виборчих кампаній за відкритими списками допускають схожу модель агітації (як у мажоритарці). Індивідуальна людина йде на округ збирати голоси. Це та ж сама мажоритарна система, тільки в профіль…Нам у жодному разі не можна повернутися до мажоритарної системи». Тобто це не просто нерозуміння такого способу обрання народних депутатів – це є його неприйняття через описані вище причини, а насамперед, прагнення управляти депутатами в «ручному режимі».

Отже, для оновлення влади та забезпечення залучення до неї авторитетних та досвідчених осіб, які мають реальну підтримку населення, слід нарешті проявити політичну волю, відмовитися від лідерського способу формування партійних виборчих списків та у такий спосіб зробити великий крок на шляху до європейського парламентаризму.

Народний  депутат України Василь   Петьовка

Теги: вибори, Петьовка

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати