Ледве отямившись в лікарні , Дмитро Бєляєв взявся за ноутбук: у нього невелика фірма, пов'язана з промисловим альпінізмом. 15 лютого, як і планував до трагедії, одружився на Марині Гвоздьовій, з якою був знайомий десять років по клубу екстремалів «Полтава- спелео». «Весільний костюм не знадобився , - усміхається Діма. - На розпис поїхав в інвалідному візку, надівши шорти. Вони закривали ноги до колін і цього було достатньо».
У червні Діма відправився до Харкова - захищати диплом в Політехнічному інституті. У тому ж місяці у пари народився син Степан.
«Я не відчуваю себе інвалідом , - зізнається 25- річний Дмитро. - Весь час в роз'їздах. За п'ять місяців на своїй «Міцубіші» накатав 25 тисяч км. Правда, довелося продавати машину з механічною коробкою передач і брати «автомат». Щойно повернувся з Москви, де мені робили комп'ютерну настройку протеза». «У мене протез, що складається з декількох модулів. Тут і гідравліка, і механіка, і електроніка, свого роду конструктор. До речі, коли мені треба побігти ( я цьому поки вчуся ), накачую його і тоді він швидше викидається вперед. На велосипеді їжджу без проблем. Навіть працювати на висоті доводилося: робив заміри для мотузкових парків. Головна перевага протеза - він не боїться ні бруду, ні пилу, ні води. Для мого способу життя те, що потрібно. Ось мрію підзбирати грошей і поставити в нього спеціальний перехідник, щоби стопа стала рухливою. Тоді під водою в ластах вона не гальмуватиме. Я ж раніше працював інструктором з дайвінгу в Криму. Нинішнього літа випробував свою штучну ногу при зануренні і вирішив, що її потрібно вдосконалити. А ось на Ай-Петрі вдалося зійти . Правда, знадобилося втричі більше часу, ніж раніше».
