Лариса Овчіннікова: Класичний пакет, який, в ідеалі, мав би бути в кожного автовласника, складають три страховки

З ДАВНІХ ДАВЕН

Вже єгипетські каменярі, котрі зводили піраміди 2500 років до нашої ери, створювали спілки підтримки сімей, члени яких гинули від нещасних випадків на будівництві. У місті Мілпет, що був у Греції, у 205 році до нашої ери першими почали накопичувати гроші на ритуальні заходи шляхом щомісячних внесків у спеціальні фонди. Аналогічні фонди створювалися в Римській імперії у вигляді колегій, з яких здійснювалася фінансова допомога членам колегії у різних непередбачуваних ситуаціях, в тому числі і для підтримки родичів померлого. У Шумері (область у Месопотамії – Міжріччя, нині Південний Ірак, де в IV-III тисячоріччі до нашої ери сформувалися перші класові держави Ур, Урук і Лагаш), торговцям видавалася фінансова гарантія або сума грошей (у формі позики або створення колективної каси) для захисту їхніх інтересів у випадку втрати вантажу під час перевезення. Пізніше, у Вавилоні (древнє місто в Месопотамії, у ХIХ-XI ст. до н.е.), з'явилися особливі групи "торговців-позичальників", які спеціально позичали своїх колег, що вирішили "пуститися в довгу подорож" (саме так називали тоді операції по імпорту-експорту), і не вимагали грошей назад у випадку крадіжки або втрати товару під час перевезення.

Морська торгівля, що розвивалася швидкими темпами у Середземномор'ї за часів розквіту античного світу, значною мірою посприяла розвитку страхування. Торговець брав позичку для оренди корабля, але повертав він її тільки у випадку успішного завершення своєї подорожі, при цьому він повертав на 30% більше грошей, ніж займав. Відсоток був настільки високий, що накопичений капітал можна було використовувати для покриття морських ризиків. Така практика була широко поширена в Афінах, про що свідчив у своїх роботах Демосфен (близько 384-322 рр. до н.е. – афінський оратор). Це, звичайно, ще не страхування, але загальні ознаки, у тому числі й у тому, що стосується розміру ставки, є.

У часи Римської Імперії гарантами від певних ризиків були власне представники влади, які підписували особливі протоколи з торговцями, що доставляли вантажі у Римські легіони в Іспанії. Торговці отримували відшкодування збитку від втрати судів, що перевозили зброю та товари життєзабезпечення для легіонерів. Для тривалих маршрутів по Середземному морю користувалися й практикою надання позичок: від 50% і вище від оцінової вартості вантажу й судна (usura infinitae).

Певну схожість із сучасними страховими компаніями мали союзи селян, що організовувались в Ісландії в XII сторіччі. Такі союзи мали за мету взаємне забезпечення допомогою на випадок пожеж або падежу худоби. Союзи складалися звичайно з 20 заможних селян. У випадку нещастя частина збитку оплачувалася матеріалами та роботою, а частина – грішми. Ісландські союзи не набули проте широкого поширення у Європі, де більше популярним було морське страхування.

В умовах економічного росту, що спостерігався наприкінці XII – початку XIII ст., Римська католицька церква, що мала на той час практично необмежений вплив, не могла залишатися осторонь від зростаючої практики позичання грошей і розвитку лихварства. В 1234 р. декретом папи Григорія IX забороняються всі операції, пов'язані з лихварством, відповідно до принципів Священного Писання. Однак, розуміючи необхідність позик для розвитку економіки, церква через якийсь час дещо змінює своє рішення і дозволяє лихварство, але з розумними ставками. Це в свою чергу відкрило шлях для виникнення теорії «розумної ставки»: одержувана винагорода має бути пропорційна послузі, що надається особі, яка взяла в борг – торговцеві або будь-якому іншому господарюючому суб'єкту, із застереженням, що «не можна давати гроші в ріст ближньому родичеві своєму». Забороняючи та обмежуючи лихварство, церква могла сильно загальмувати розвиток морської торгівлі. Проте з іншого боку такі дії церкви сприяли виникненню ефективної системи захисту від ризику – страхового договору.

Після першого рішення церкви щодо повної заборони лихварства торговці-банкіри намагалися обійти цю формальну заборону. У своїй книзі «Золото й спеції» Жан Фав’є приводить розповідь генуезця Бенедетто Захарії; в 1298 р. він продав більше 30 тонн тальфійскої солі своїм співвітчизникам. Вантаж за угодою мав бути доставлений в Брюгге. У тому ж самому договорі було сказано, що Захарія зобов'язується знову купити весь вантаж по його прибутті в порт призначення за ціною, обговореною заздалегідь, але вищою, ніж ціна продажу. У такий спосіб між портом відвантаження та портом призначення Захарія ризикував тільки своїм судном. Різниця між ціною повторної покупки та ціною продажу є нічим іншим, як ціною ризику і замінює відсоток по позичці, заборонений папським декретом. Через такі схеми торговці, мореплавці й позичальники також сприяли народженню страхового договору. Перевізники платили торговцям або банкірам «ціну ризику» – додаткову суму грошей залежно від типу корабля, вантажу й тривалості перевезення. «Ціна ризику» одержала назву страхової премії (від лат. Ргеаmium). Відомо, що вже в 1300 році у Бельгії практикувалися прямі оплати морських ризиків за страхову премію.
В наступному столітті були встановлені страхові тарифи на регулярні плавання з Лондона на континент і назад. Розвивалося страхове законодавство, і вже в документах XV століття зустрічається докладно розроблений збірник страхового законодавства того часу.

З кінця XVII століття починають виникати акціонерні компанії. Перша така компанія – "Голландсько-Ост-Індське товариство" – була заснована в 1602 році. А вже в 1680 році в Англії відкривається перша в історії компанія по страхуванню від вогню. Страховий бізнес стає популярним і вигідним.

Однак, через відсутність точних наукових методів ведення статистики про нещасні випадки, розміри нещасть та ін., страхування залишалося хоч і прибутковою, але досить ризикованою справою. Проте в наш час, коли страховий бізнес має на озброєнні сучасні методи економічного та статистичного аналізу, детально розроблений звід страхового законодавства та сумлінно складені правила страхування, а також зважаючи на постійний та ретельний нагляд за діяльністю страхових компаній з боку державних контролюючих органів, клієнт можете цілком покластися на надійність страхової компанії.

СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

Страховий бізнес у країнах з розвинутою економікою є одним з найбільш прибуткових. Через це чи не з перших років незалежності на Україні з'явилося безліч бажаючих спробувати сили в цій сфері бізнесу. Правда, як виявилося на практиці, одного бажання для цього було недостатньо. Історія страхової справи в Україні починалася практично з чистого листа, у країні не було ресурсів в достатньому для розвитку обсязі, не було кваліфікованих фахівців, була відсутня необхідна ринкова інфраструктура, не існувало ефективної законодавчої бази. Єдине, що було в наявності для будівництва, це союзна республіканська філія, що дісталася у спадщину від Держстраху разом із усіма його активами, пасивами і проблемами. Однак, навряд чи від такої спадщини була істотна допомога.

У таких архіскладних умовах вітчизняному страховикові доводилося ставати на ноги: за відсутності з боку держави будь-якої підтримки, існування правового вакууму, а також наявності могутніх іноземних страховиків, бажаючих захопити перспективний український ринок. Однак, незважаючи на зазначені фактори, за минуле десятиліття вдалося закласти основи для розвитку страхової справи на Україні. Більш того, тенденція росту ринку страхування, що спостерігається в останні роки, вселяє довіру.

Розвиток страхування в Україні відбувався згідно з економічними, соціальними та правовими умовами, що існували у відповідний період у Київській Русі, царській Росії, а згодом - у колишньому СРСР. Відомо, що, починаючи з ХІІІ століття і до появи залізниці, на теренах сучасної України вантажі на далекі відстані перевозились чумаками, які зусиллями всього гурту відшкодовували збитки (загибель чи поломку візка, смерть вола чи втрату вантажу) потерпілому. Тут ще не завжди вдавалися до попередньої сплати регулярних внесків на створення і поповнення резервного фонду, але це не заважало виконанню зобов'язань щодо відшкодування збитків.

Найсуттєвіших змін українська страхова справа зазнала по революції 1917 року. Уже через рік вона була оголошена державною монополією. Всі страхові операції здійснювались органами Головного управління державного страхування при Міністерстві фінансів. Початок 90-х років ознаменувався в Україні великими політичними та економічними змінами, переходом до ринкової економіки. Новою частиною нового господарського механізму, як і у цивілізованих державах ринкової орієнтації, стає ефективна система страхування, яку треба ще приводити у відповідність до світових стандартів.
Перший спеціальний нормативний акт, що регламентує страхування, був прийнятий тільки в 1993 р. Навряд чи можна говорити про яку-небудь його істотну роль і піддавати серйозному аналізу, тим більше, це був навіть не закон, а Декрет Кабінету Міністрів “Про страхування”, хоч і мав статус законодавчого акта. Положення урядового Декрету були дуже узагальненими і викликали набагато більше питань, ніж давали відповідей на актуальні питання в роботі починаючих українських страховиків. Правова недосконалість Декрету призвела до того, що на вітчизняному страховому ринку, немов гриби після дощу, з'явилася маса страхових фірм різного калібру. Відповідно до Декрету, створити подібну фірму було вкрай просто. Для цього всього-на-всього слід було зареєструвати фірму в організаційно-правовій формі хоча б ТОВ, а також внести в статутний фонд 5000 доларів США. При цьому, у випадку настання страхових ризиків цих грошей не вистачило б навіть на те, щоб узяти на себе ризик по страхуванню одного автомобіля. Вимоги до резервного страхового фонду були дуже ліберальними і були спрямовані явно не на захист прав споживача. До 1996 р. число страховиків на Україні досягло 800. Правда, їхні сумарні активи ледь дотягали до активів Держстраху УРСР навіть кінця 80-х рр. Отже, і довіра з боку громадян до таких страховиків було вкрай низькою.

Прийняття в 1996 р. Закону “Про страхування” зробило вітчизняний страховий ринок більш цивілізованим. Головним перетворенням стало підвищення розміру мінімального статутного фонду страхової компанії і прив'язка його до поточного офіційного курсу євровалюти (у ті часи вона мала назву екю). Відповідно до Закону, статутний фонд страховика повинний був дорівнювати не менш 100 тис. екю. Закон передбачав обов'язкову перереєстрацію страховиків. Такі міри закономірно призвели до того, що кількість страхових компаній різко скоротилася. Відверті “аферисти від страхування” змушені були припинити свою діяльність, а багатьом страховикам, щоб вижити, довелося об'єднатися для збільшення своїх фінансових можливостей. Законом були також підвищені вимоги до страхових резервних фондів компаній, а також були детально урегульовані окремі види страхування. Крім того, поступово стала формуватися підзаконна нормативна база. Раніш це було неможливо хоча б по тій простій причині, що був відсутній закон. З розвитком законодавства також одержала імпульс у розвитку інфраструктура страхування. Для захисту своїх інтересів страховики стали об’єднуватися в асоціації. У 1997 р. була створена найбільш впливова страхова асоціація – Ліга страхових організацій.

У результаті проведеної реорганізації чисельність страховиків на той час скоротилася до 244-х компаній. Однак, на думку більшості експертів, незважаючи на таке ринкове різноманіття, де-факто в сфері страхування працювало не більш 50 страховиків, і цього було явно недостатньо, щоб використовувати весь потенціал ринку, і появи на ньому конкурентного середовища.

Удосконалення закону також вимагали зобов'язання України, що виходять з підписаної в 1994 р. Угоди про партнерство і співробітництво з Євросоюзом. Таким чином, з одного боку, потреби внутрішнього росту, а, з іншого боку, — євростандарти призвели до появи в 2001 р. Закону “Про страхування в Україні” у новій редакції.

Визнаючи проблему надмірної насиченості ринку страхових послуг дрібними страховиками, було запропоновано уже випробуваний спосіб: підвищити розміри мінімального статутного фонду страхової компанії. В обґрунтування взяли закордонний досвід. Наприклад, у Японії мінімальний статутний капітал страхової компанії складає 7,69 млн. дол. США, у Південній Кореї — 18,75 млн. дол. США, а в Китаї — 60,4 млн. дол. США. Наразі в Україні готовий, але законодавчо не прийнятий ще один варіант Закону «Про страхування». Якщо він таки пройде, мінімальний статутний фонд компаній буде значно вищим, що також.різко зменшить число гравців в українському страховому полі.

СЬОГОДЕННЯ

Попри законодавчо введені обов'язкові види страхування, люди і надалі традиційно не довіряють страховим компаніям. Однак у ряді випадків – придбанні майна чи авто у кредит, виїзді за кордон – страхуватися зобов'язані. З серпня вступає в дію Закон про обов'язкове цивільне страхування власників наземного транспорту. Це значить, що кожен водій на вимогу має пред'явити поліс. Однак для широкого загалу багато питань залишається незрозумілими. Для роз'яснення основних із них редакція звернулася до Лариси ОВЧІННІКОВОЇ - директора представництва ЗАТ Страхова компанія «ВУСО» в місті Ужгород. Ця компанія стрімко розвивається і наразі добре відома у Центральній та Східній Україні. В Закарпатській області працює недавно, однак вже встигла голосно заявити про себе і має гарну репутацію в ділових і бізнесових колах області.

- При оформленні кредиту на автомобіль банки зобов'язують клієнтів страхувати відповідальність автовласників та КАСКО, а іноді ще й водія від нещасного випадку. Однак для багатьох ці слова нічого не значать. Яка різниця між цими страховками?

- Три страховки складають класичний пакет, який, в ідеалі, мав би бути в кожного автовласника. КАСКО – це вид страхування, який дасть можливість у випадку аварії компенсувати всі витрати, пов'язані з ремонтом та пошкодженням його машини. Обов'язкове цивільне страхування власників наземного транспорту дасть змогу компенсувати шкоду, завдану життю, здоров'ю чи майну посторонніх осіб. Добровільне ж страхування водіїв від нещасного випадку говорить саме за себе – водій страхує своє власне життя та здоров'я. Повірте, ціна страховки не є надто високою, проте при настанні страхового випадку сума, виплачена страховою клмпанією, позбавить від маси головного болю і зайвих витрат.

- Зараз в області працює понад 40 страхових компаній, і багато з них, намагаючись заволодіти клієнтом, пропонують страхові продукти за підозріло низькими тарифами. Чи не криється тут якийсь обман?

- Кожен тариф має право на існування. Проте чим він менший, тим більше у Договорі страхування різних обмежень. Приміром, СК не буде відшкодовувати збитки за рахунком СТО: суму збитків розраховуватиме свій фахівець. Є обмеження по стоянці в нічний час, кількості осіб, допущених до керування авто, оплатою послуг евакуатора, високою франшизою тощо (франшиза – сума, збитків, які страхова компанія не відшкодовує).

- Якими принципами у роботі керується СК «ВУСО», представництво якої Ви очолюєте в Ужгороді?

- Наша компанія нині – одна з найкрупніших універсальних страхових компаній в Україні. Регіональна мережа «ВУСО» нараховує 15 представництв, днями відкривається офіс у Львові. Активи компанії на початок року склали 122,3 млн.грн. Статутний фонд сягнув 60 млн.грн. Це динамічнв компанія, що невпинно розвивається. Ми працюємо з більшістю банків, невпинно збільшуємо кількість партнерів і розширюємо мережу продажу.
Вивчаючи розвиток страхового ринку в Україні за останні роки, можна дійти висновку, що його роль недооцінювалася – лише віднедавна цій сфері прділяється належна увага. Сьогоднішній стан ринку можна охарактеризувати як період зростання і початок ери, коли світом будуть правити страхувальники.

***

СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ВУСО", м.Ужгород, вул.Корятовича, 11/2. Тел.: 61-58-51, 80676946868
СПИ СПОКІЙНО. СК "ВУСО"

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати