НАРОДНИЙ ЄПИСКОП. Десять років без Івана Маргітича

Його життєвий чин мав свій початок. Пластовий гарт, якого він зазнав у юному віці, гадаємо, – та найважливіша підвалина, на якій так певно постав і над якою так велично возноситься Храм Івана Маргітича.

Народився 4 лютого 1921 р. в с. Боржавське Виноградівського району в багатодітній родині селянина-середняка. П’ять років народної школи закінчив у рідному селі, тут же вступив у молодіжну організацію «Пласт», членство в якій продовжив у горожанській школі м. Севлюш (Виноградів) та Хустській гімназії.

Навчаючись в Хусті, проживав у гуртожитку гімназії, яким опікувався професор релігії о. Дмитро Попович, а вихователем був о. Севастіян-Степан Сабол, відомий український поет Зореслав. Це навчання співпало із становленням Карпатоукраїнської держави на чолі з Августином Волошином. Ударом для юнака стала окупація Карпатської України угорськими військами і смерть товаришів, які полягли на Красному полі під Хустом.

Він продовжив навчання в Хустській гімназії, але вступив в нелегальну організацію юнацтва ОУН, осередок якої очолювали Михайло Орос і Василь Маркусь. Це була перша зустріч з Україною, сумлінно опрацьовував книги з її історії, авторами яких були Михайло Грушевський та Іван Крип’якевич. Після закінчення Хустської гімназії Іван Маргітич поступив до Ужгородської духовної семінарії. Його рекомендував професор греко-католик, о. Дмитро Попович.

Та його навчання в семінарії було перервано в 1942 році. За належність до юнацтва ОУН 20 липня 1942 р. під час літніх канікул він був заарештований і відправлений в Мукачево в палац Ковнер, де угорським військовим трибуналом був засуджений на один рік тюремного ув’язнення. У вироку трибуналу було записано, що всі підсудні поставили перед собою мету: відокремити Закарпаття від Угорщини і приєднати його до самостійної Української держави.

Він та інші греко-католицькі священики, які мали невеликий строк покарання, на прохання єпископа греко-католицької Мукачівської єпархії був звільнений і продовжив навчання в духовній семінарії. Закінчив її у 1946 р. і тоді ж був висвячений та направлений священиком у Виноградів, а через два місяці – у Рахів, де працював до лютого 1949 р.

У 1949 р. розпочався планомірний наступ радянської влади на греко-католицьку церкву і майже одночасно було заарештовано усіх міських священиків, які відмовилися підписати заяви про перехід у православну віру. Івану Маргітичу поставили вимогу здати ключі від церкви і відмовитися від своєї віри. Він не погодився, тому мав протягом трьох днів покинути Рахів, що і зробив.

У рідному селі став переховуватися, а з грудня 1949 р. до березня 1951 р. перебував на нелегальному становищі на території Виноградівщини та Іршавщини. 4 березня 1951 р. Іван Маргітич був арештований. Тривалий час велися допити і справу передано в обласний суд, який 22 серпня 1951 р. розглянув її і засудив Маргітича на 25 років таборів, з поразкою в правах на п’ять років та конфіскацією майна.

Чотири роки відбув у виправно-трудових таборах ГУЛАГу під Омськом в Сибіру в умовах виснажливої праці. Після смерті Сталіна 6 вересня 1955 р. Іван Маргітич опинився на волі, знесилений і хворий. Але на роботу ніде його не приймали, а органи безпеки встановили за ним нагляд. Єдиним місцем, де його прийняли на роботу, був колгосп у рідному селі. Тут він підпільно проводив релігійні обряди.

10 вересня 1987 р. Іван Маргітич був висвячений на єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії. У січні 1991 р. Папа Іоан Павло ІІ іменував єпископа Івана Маргітича єпископом-помічником єпископа Мукачівсько-Ужгородського. Він проживав у рідному селі, де за його ініціативою і допомогою побудований величний храм, який у 1996 році був посвячений. Тривалий час І. Маргітич керував греко-католицькими священиками українського напряму. Він виступав за єдність греко-католиків Західної України і Закарпаття.

Був активним у громадській роботі. Щорічно виступав на відзначенні подій Карпатської України і Карпатської Січі на Красному полі під Хустом, на Замковій братській могилі в Хусті. Він освячував пам’ятники і могили карпатським січовикам, проводив молебні та панахиди. Освятив пам’ятник Герою України, Президенту Карпатської України Августину Волошину і виступив з промовою на його урочистому відкритті. У народі його справедливо назвали народним єпископом.

Помер єпископ 7 вересня 2003 р. під час освячення престолу в с. Пилипець Міжгірського району.  Похований у рідному селі Боржавське.

З ініціативи Рахівського ім. Преосвященного владики Івана Маргітича філіалу Інституту історії Церкви Мукачівської греко-католицької єпархії, за підтримки духовної та світської інтелігенції, численних вірників і з Благословення єпископа-ординарія Кир Мілана Шашика відбудуться такі пропам’ятні заходи на відзначення 10-ліття з дня смерті владики Івана Маргітича:

1) 5 вересня – Вечір пам’яті в Рахівському районному будинку культури. Початок о 16.00.

2) 6 вересня – Вечір пам’яті в м. Ужгород у приміщенні Ужгородської Богословської Академії ім. Блаженного Теодора Ромжі. Початок о 16.00.

3) 7 вересня – Поминальна Божественна Архієрейська Літургія та панахида у Свято-Покровському храмі с. Боржавське Виноградівського деканату. Початок об 11.00.

Запрошуємо провід єпархії, всіх священиків та вірників вшанувати пам'ять владики Івана своєю присутністю та молитвою на цих заходах.

Теги: Маргітич, єпископ

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати