Хижацька перната сім’я Закарпаття

Цьогоріч ті, хто відпочивав поблизу Невицького на Ужгородщині, розповідають, що мали змогу зустрітися з тамтешніми “орлами”. Більшість так називає чи не всіх хижих пернатих, котрі достовірно не нагадують яструба та сову. Та цьому є і цілком раціональне виправдання: птаха-хижака, любителя висот, побачити вкрай важко, тож і впіймати зором його зовнішні характерні особливості, навіть попри грунтовні орнітологічні знання, практично неможливо. Цікавою вирізняльною ознакою орлів орнітолог Людвіг Потіш називає опереність їх кінцівок: у них пір'я вкриває всі лапи аж до плеснів і утворює, так би мовити, “штанці”. Звісно, таку деталь побачити за кількасот метрів – завдання не з легких.

У Невицькому, за припущенням науковця, відпочивальники справді могли побачити орлиний вид – малого підорлика, який має гніздо над селом Ворочевом. Однак,  імовірніше, що це облітав територію конюк, котрий гніздиться на території, наближеній до Кам'яниці. Останній є найбільш чисельним пернатим хижаком у краї і тому нерідко потрапляє у поле людського зору. Його і найчастіше плутають з представниками роду Орлів. Та й серед них мало хто впізнає підорлика малого, чи то орла-карлика. Натомість, за розмірами легко впізнати орла-беркута. Цей хижак – справді велетень: довжина його тіла 76 – 93 см, розмах крил 180 – 240 см. При цьому, самки значно більші за самців: їх вага варіює у межах 3,8 – 6,7 кг, у самців від 2,8 до 4, 6 кг.  

Красень малий підорлик (Aquila pomarina)

Нерідко плутають і різновиди сови. "Цих птахів теж 13 видів, однак, більшість називає всіх нічних хижачок просто "совою". Найчастіше плутають саме сову "вухату" і "пугача". Вони справді схожі. Відрізняються лише райдужною оболонкою очей та розмірами: "вухата" – до 40 см, а "пугач" – близько 70 см. Однак, звісно, такі деталі вночі і на далеких відстанях розгледіти неможливо".

До речі, загальним стереотипом є і думка про велетенські розміри всіх хижих пернатих. Справді, деякі з них таки вражають параметрами (той же беркут, чи яструб великий). Однак, переважна більшість має 30 – 40 сантиметрів, а вже у польоті розмах крил додає їх тілу з дві сотні сантиметрів. Тому і здаються вони нам такими велетнями.

А родина хижих пернатих на Закарпатті багата: їх більше двох десятків видів, які належать до різних родів, котрі мають як спільні, так і цілком протилежні ознаки. Однак, за словами орнітолога, популяції хижих птахів у принципі не можуть бути чисельними, оскільки ці представники пернатих знаходяться на вершині харчової піраміди: за законом вченого Елтона, хижаки у природі завжди малочисельні по відношенню до своїх жертв. А такі види хижих птахів як скопу та червоного шуліку побачити навіть спеціалістам рідко вдається. Їх на Закарпатті залишилися одиниці. На зменшення популяції цих птахів, за словами орнітолога, повпливало саме постійне втручання людини в їхній біотоп: “Скопа потребує для гніздування старе дерево біля водойми, у якій багато риби. У нас старі дерева весь час спалюють”. Меншає з року в рік і корму для скопи: останні 20 років у наших водоймах великі коливання води, через що риби, якою живиться цей птах, у таких водах обмаль”. Найбільше цих пернатих, за словами Людвіга Адальбертовича, гніздувалося на околицях закарпатського Великого Березного. Шулік люди просто поступово витіснили з їхніх місць гніздування – долин рік, а інше облюблене ними місце перебування – рівнинні ліси вирубуються з року в рік все у більших і більших масштабах.

Скопа у процесі добування харчу

Червоний шуліка (Milvus milvus)

Сьогодні, за словами пана Людвіга, у збереженні орнітофауни, зокрема тієї, що населяє рівнинну лісистість Закарпаття, науковці покладають надії на Притисянський ландшафтний парк: надання території у 14 тисяч гектарів охоронного статусу має призупинити експлуатацію тутешньої флори, а відтак, і сприятиме збереженню фауни краю.

Теги: орел, підорлик, сокіл

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати