Закарпаття: Розбита дорога у світле туристичне майбуття...

Карпатські села могли б стати справжньою туристською Меккою, якби не погані дороги. Вони влаштовують лише невибагливих мандрівників і дуже не подобаються примхливим інвесторам, які не поспішають вкладати гроші у розвиток провінційної туристичної інфраструктури.

На утримання доріг населених пунктів області щороку дають 13 млн. 150 тис. гривень - по 2 тисячі гривень на кілометр. Цього вистачає залатати ями та інколи - розчистити від снігу.

Торік на Закарпатті не проклали жодного метра твердого покриття, та й нині на це сподіватися годі. Тому в селі Лазещина Рахівського району асфальт закінчується якраз під банером із написом
"Лазещина вас вітає!".

- Сім кілометрів твердого дорожнього покриття могли б подарувати селу надію на нове заможне життя, - каже сільський голова Іван Пранничук. - З нашого села - найкращий вихід на Говерлу. Та щоб дістатися підніжжя, доводиться надто довго трястися у всюдиході. Нема дороги - нема перспективи.

Ще один місцевий парадокс: роботи в Лазещині вистачає, а працювати ніде. На чотири з половиною тисячі мешканців - чотири лісопереробних підприємства, дві початкові школи й одна загальноосвітня, крихітна лікарня та 30 з лишком торгових точок - ото й увесь вибір. Тому місцеві мешканці їздять заробляти за кордон - на сезон або вахтовим методом.

Із землею в Лазещині - теж проблеми. Село межує з Карпатським біосферним заповідником, який прагне розширити свою територію за рахунок сільських пасовищ. Ми не проти збереження природи, каже Пранничук. "Якщо нам допоможуть збудувати дорогу, почне розвиватися сільський туризм, люди матимуть інші джерела прибутку, і втрата землі не буде такою болісною", - пояснює він. Адже з городини селяни мають небагато. "У нас родить тільки ріпа, біб і діти", - жартують у селі.

Відстань до свого світлого туристичного майбутнього малі лазещани щодня міряють ногами. Декому до школи - 3-4 кілометри. Вранці дітей відвозить шкільний автобус, а вже повертатися доводиться на своїх двох. По бездоріжжю.

Село розкидане в радіусі 10 кілометрів у горах, тому місцевій "сімейній" медсестрі Наталці Щерб'юк доводиться крокувати на виклик по півтори-дві години. У місті на одного медика припадає 14-15 дітей, у нас - 30, каже жінка. Горянам за законом мають платити на 25 відсотків більше, але все одно
фельдшерка з 34-річним стажем отримує не більше 650 гривень. Як прожити на цю суму, добре знає Олена Сухарюк. Вона пригадує, як колись узимку рятувала 56-річного хворого. Щоб доправити непритомного чоловіка до дороги, де на нього чекала швидка із району, довелося винаймати підводу.

Демографічні перспективи у селі невтішні: народжується стільки ж, скільки помирає. Сільрада не має жодного квадратного метра землі запасу, тому якщо до Лазещини приїде молода сім'я і захоче тут оселитися, їй ніде буде збудувати хату. Хіба що в горах. Іван Пранничук мріє дістати гроші на складання генплану забудови села і розширення його меж, а це коштує десь 140 тисяч гривень. Сума просто космічна з огляду на скромну сільську скарбницю, якої ледь вистачає на зарплатню бюджетникам. Привабливі тутешні перспективи ніяк не хочуть відбиватись на папері у серйозних кабінетах, а тому досі існують переважно в голові самого Пранничука. А ще ж він хоче реконструювати занедбаний сільський вокзал, відкрити садок на 35 діточок, а ще - створити культурний осередок в недобудованому клубі, який пропонує купити інвесторам...

Якщо такі знайдуться, Іван Пранничук обов'язково повезе їх в одне дивовижне місце, де відчуваєш себе вже не в Лазещині, а в самому серці Карпат. Тут можна добре роздивитися одразу три найзнаменитіші вершини - Говерлу, Попа Івана і Петроса.

P. S. Як повідомили в Державній службі автомобільних доріг, цього року на будівництво сільських шляхів передбачено витратити близько 1 млрд. 430 млн. гривень. В Україні нема доріг до 330 населених пунктів. Цьогоріч шляховики обіцяють прокласти дороги з твердим покриттям до 110 сіл і містечок.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати