«Беру зілля незнаноє, аби було хосенноє». Як закарпатці нечисту силу виводили

Детально поданий Ф. Потушняком опис повір’їв, зв’язаних з рослинами і тваринами («Ростина в народнім віруванню», «Гад в народнім віруванню», «Звірі і птахи в народнім віруванню»).

У статті «Ростина в народнім віруванню» описуються способи, місце і час використання і значення різних магічних актів, здійснюваних за допомогою рослин. Магічний акт відбувається завжди на межиріччі, роздоріжжі або неприступних місцях. Мають значення при здійсненні магічних дій часові визначення: полудень, північ, перед сходом і заходом сонця, слабого місяця, а також свята і відповідні обряди. На святого Юрія, як і на Зелені свята, обвішують ворота березовим або липовим галуззям. Це символізувало похід весни, зеленості, що є почитанням «духу дерев» – їх животворної сили. На Юрія також збирають чародійне зілля, як правило увечері до кожного зілля доторкнуться палицею, щоб йому не зашкодили відьми. Біля зілля лягають спати без вогню, обводячи довкола себе коло, щоб нечисті сили не мали доступу. Рано-вранці, починають збирати зілля. Перед кожним зіллям треба стати і сказати: «Беру зілля незнаноє, аби було хосенноє». Повертаючись із зіллям, треба оминати всяку зустріч.

Найбільшим ворожільним святом є русальна п’ятниця, в цей день ідуть збирати зілля і самі відьми. Вони збирають лише зілля, шкідливе для людини. В той час добре б їх зустріти, тоді і зілля не буде мати магічної сили.

На Іван-день (у гуцулів) дівчата гуртом або поодинці на світанку йдуть шукати квітку королицю (так називають її, бо і молодого під час весілля називають королем). Збирання королиці супроводжується різними обрядами. Побачивши королицю, дівчата їй низько вклоняються, потім намащують її медом, кланяють над нею голівкою і поливають квітку горілкою. Обходяться з рослиною, як з живою істотою (коханим). Дома дівчина покладе квітку серед стола, скликає подруг і вони імітують весілля. У ролі молодого виступає королиця.

Детально описано також вірування про птахів і звірів, зокрема про ті залишки старовинного народного світогляду, які зв’язані з поклоніннями їм як.
Частина вірувань, описаних Ф. Потушняком, присвячена істотам, наділеним надприродними силами і властивостями (чорнокнижники, вовкуни, нічники, дводушники та ін.). Особи, яких народна уява наділяла надзвичайними властивостями, їх характеристики були на Закарпатті переважно такими самими, як і в традиційних народних віруваннях інших районів України. Хоча семантичне забарвлення цих назв могло бути іншим. Такими «непростими» вважалися люди, що мали чинити добро і зло, допомагати і шкодити.

В описах Ф. Потушняка переважають вірування, зв’язані зі злими намірами і діями. Чорнокнижники, як пише автор, – це дводушники, які бувають дуже добрі та вчені. Вони керують всіма загадковими атмосферними явищами в природі. Саме слово означає людину, яка сидить в книгах або дуже багато читає і знає через те всілякі таємниці. В народній уяві чорнокнижник робить град, керує вітрами і хмарами. В уяву про чорнокнижника злилося кілька елементів вітряника, лісного чоловіка, мудрого книжника тощо. Але найстійкіший його образ – це зображення чорних хмар, що несуть дощ у символі чорного чоловіка, який є уособленням мудрості і сприяє порядку в природі. Взагалі, це образ дуже суперечливий і в народі сприймається неоднозначно.
Народні вірування про нічника як дводушника особливо були поширені між Боржавою і Тересвою. Вдень нічник буває звичайним чоловіком, а вночі перекидується в істоту, яка убиває людей. Як правило, має два серця, ходить звичайно у чоловічій подобі, хоча може набрати будь-якої подоби. У кожному селі був один або кілька нічників, селяни знали їх імена і ті місця, де нічники, як правило, з’являлися. Найбільш улюблені місця їх зборів – межі сіл. Нічниками народжуються і залишаються аж до смерті. В народній уяві нічник ототожнюється з босоркуном, вовкуном і перевертнем.

Відоме в багатьох народів вірування у «погані очі» досить повно описане Ф. Потушняком у статті «Злі очі і уроки». Злі очі в народних віруваннях пов’язані швидше з нечистою душею, ніж звичайною. Тому «злі очі» має передусім відьма, хоча й інші особи можуть мати цю властивість, насамперед жінки.

Злі очі можуть шкодити предметам, посівам, худобі і насамперед малим дітям. Зле око пов’язане зі злою волею. Воно передусім властиве злим людям (дводушникам, мерцям, духам). Злим оком може бути і звичайне, якщо в ньому є ненависть, злоба. Ту ж основу мають і уроки (наврочення). Вони полягають у злій волі, але з позитивним чи негативним словесним супроводом. Уроки, як і злі очі, можуть діяти і тоді, коли їх не чує або не бачить об’єкт. Тому і говорять селяни «нівроку» (най не уреку).

Кожна дія злих сил має в народних віруваннях протидію, що зв’язана з магічними актами. Щоб відвернути з’очення або з’урочення, тричі плюють через плече, зав’язують червону нитку худобі, дитині. Автор описує також магічні акти протидії, коли людина вже зурочена або коли від корови відібрано молоко.

Ряд вірувань, зібраних Ф. Потушняком, зв’язані з окремими предметами, оточуючим середовищем та явищами природи. Серед них слід відзначити: «Межа і дорога в народнім віруванню», «Північ і Полуднє в народнім віруванню», «Яйце в народнім віруванню».

Вчений визначає межу як просторовий вимір, на якому збирається всяка нечисть. Такою може бути границя між сусідніми обійстями, сусідніми селами, роздоріжжя, а також пустирі, болотяні місця тощо. Особливо притягуючою місциною для демонів, дводушників та інших нечистих сил є готар – межа між двома сусідніми селами. На готарі сходяться відьми для ігор і рад, а також повішеники, босоркуни, нічники, різні чорти. На цьому місці навіть у полудень всі нечистотні можуть з’явитися і виконувати різні дії. На готар кидають нехрещених дітей, ховають повішеників тощо. Тому є це місце дуже важливе в магічному відношенні.

З віруванням про межу нероздільно зв’язані і вірування про північ як часовий вимір. Найбільш небезпечним місцем є межа саме опівночі. Тоді злі духи мають найбільшу силу. Влада темного світу найсильніша з 12-ї (24-ї) до 2-ї години.

З яйця-зноска від чорної курки можна виносити газдівника (домовика), якщо носити зносок під лівою пахвою 9 днів. У гуцулів такого «побутового чорта» називали «хованець», «антипко», «служка».

З інших опублікованих Ф. Потушняком вірувань слід також назвати такі: «Самоубійці в народнім віруваню», «Нагота при ворожінню», «Стрільба в народнім вірованю», «Клятва в народнім віруванню», «Мертва любов в народнім вірованю» та інші.
Вірування, зібрані Ф. Потушняком, являють обширний і цінний матеріал, через що вони заслуговують окремого детального дослідження.